Соціальне виховання Я.А. Коменського

Теоретичні підвалини сучасного європейського соціального виховання, зокрема вітчизняного, закладалися ще на початку формування індустріального суспільства. Одним із тих, хто зробив величезний внесок у дослідження цієї проблеми, був відомий чеський педагог Я.А. Коменський (1592—1670).

Вищу освіту він здобув у кількох німецьких університетах, педагогіка яких традиційно тяжіла до шкільництва, тому, природно, ним було узагальнено теорію та методику саме шкільної освіти.

Своїми ґрунтовними дослідженнями чеський педагог значно розвинув соціальне виховання. Навчання в школі часто ототожнювали з соціальним вихованням взагалі, протиставляючи останнє сімейному. Однак теоретична діяльність Коменського була набагато ширшою. Його як посередника між педагогікою Середньовіччя та індустріальною епохою, як представника протестантської церкви проблеми виховання соціальних якостей людини, її духовності хвилювали в першу чергу.

Великий педагог продовжив розпочату Е. Роттердамським критику сучасної йому школи. Також він надав конструктивні пропозиції щодо вдосконалення соціокультурного аспекту навчання — забезпечення гарантованої доступності для кожної людини культурного спадку людства. Я.А. Коменський пішов далі М. Лютера, який розглядав таку доступність лише як можливість відвідувати школу. Для нього ж було важливо забезпечити ґрунтовну шкільну освіту не тільки обдарованим, а й пересічним, навіть «тупим» особам, щоб у школі «навчали з неминучим успіхом,... швидко... та з великим задоволенням,...ґрунтовно,... не для форми, а просуваючи учнів до істинних знань, добрих звичаїв та глибокого благочестя» (1, с. 12).

Якщо у своїх методико-педагогічних пошуках автор «Великої дидактики» (1657) спирається на досягнення німецьких педагогів, то формулюючи загальну мету виховання, він виходить із соціально-педагогічних позицій Античності. Для нього справа виховання — це «не благо однієї людини, а благо багатьох, і не лише окремих людей, але й міст, провінцій, держав і навіть усього роду людського» (там само, с. 15). У своїй «лебединій пісні» — «Загальній пораді про виправлення справ людських» четвертий розділ він присвячує «Пампедії», тобто «універсальному вихованню всього роду людського» (2, с.107).

Майже крізь усі твори педагога, зокрема вже згадувану «Пампедію», а також «Про культуру природних обдаровань» проходить думка про відповідність процесу виховання культурним вимогам. Як теоретичну, так і практичну свою діяльність він присвятив тому, «щоб урешті-решт весь рід людський прийшов до культури, незалежно від віку, стану, статі й народності» (2, с.107). Причому до культури всебічної.

Виховання Я.А. Коменський розглядав як засіб «окультурення» «всіх» — «педія означає навчання і виховання, через які люди стають культурними» (там само, с.107), навіть культивування «тупих», звільнення їх від природної «повільності та дурості». У відсутності виховання вбачав загрозу для культури.

Педагог визначив місце школи у духовній культурі людства; «Чому ж школи не можуть виробляти світла мудрості, очищати його, розповсюджувати і розподіляти по всьому організму людського об'єднання, подібно до того, як майстерні підтримують та спрямовують ремесла, храми — благочестя, суди — правосудця» (1, с.26). Більш того, школи — це майстерні культури: «знадобляться майстерні культури, універсальні школи для виховання всіх» (2, с.115).

Провідним засобом виховання Я.А. Коменський обирає найочевидніший результат культурного розвитку людства — книжку: «Головна вимога до таких книжок — прямо, повно, доступно відповідати своїй меті, істинній людській культурі» (там само, с.119). С аме у соціально-виховному аспекті його теоретико-педагогічних розробок найбільш рельєфно простежується принцип культуровідповідності виховання.

Щодо «соціального виховання». Дійсно, Я.А. Коменський ніде не використовує цього терміна. Але, як і давні греки — праотці педагогіки, під «вихованням» розуміє саме розвиток соціальних, зокрема духовних, якостей людини заради соціального благополуччя. Та й об'єкт виховання по-справжньому соціальний: «народи, стани, сім'ї, кожна людина, без усякого винятку» (там само, с.108). Підкреслюється соціальний характер виховання і у «Великій дидактиці»: «всім, народженим людьми, безумовно, потрібне виховання для того, щоб вони були людьми, а не дикими тваринами, не безглуздими звірами...» (1, с.19). Культура, за Коменським, є соціальним явищем і залучення до неї через виховання — це подолання природної обмеженості людини. Більше того, фактично пропонується новий підхід до градації людей — за рівнем вихованості: «кожен настільки перевершує інших, наскільки він більше інших вправлявся» (там само, с.19).

Я.А. Коменський як громадянин світу піклується про виховання не лише представників рідного етносу, а навіть варварських народів. Цим він відкриває світу (ще у XVII ст.) геніальну ідею, суть якої полягає у потребі гармонізації рівнів та якості виховання різних народів задля загальнолюдського соціального блага.. Сприяння соціальному вихованню варварських народів він пояснює загальнолюдською, зокрема і кожного окремого племені, «здатністю до культури», а, отже, і до виховання, «через однакову природу всіх людей» (там само, с.109). Таким чином, опосередковано Я.А. Коменський визнає соціальне виховання частиною культури, завдяки якій остання і має поширюватися на все людство.

Випереджали свій час і думки великого педагога про виховання та освіту людей з особливими потребами — сліпих, глухих, розумово відсталих, їм насамперед необхідна корекція природних недоліків: «Людська культура не виключає нікого, якщо це людина; наскільки такі люди причетні до людської природи, настільки їх треба залучати й до культури, — і навіть з особливою старанністю з огляду на їхні більші потреби в допомозі ззовні, тому що їхня природа через внутрішні недоліки менше здатна допомогти собі» (там само, с.110).

Лише психічно хворим відмовляв Я.А.Коменський в освіті: «не станемо виключати нікого, крім того, у кого Бог відняв глузд або розум» (1, с.27).

Виховувати, вважав педагог, потрібно спільними зусиллями. Саме тому «Велику дидактику» він адресував не лише вчителям, а й батькам, учням, школам, державам, оскільки «справа ця воістину дуже серйозна і, з одного боку, має стати предметом спільного бажання, а з іншого — її треба супроводжувати загальними обговореннями і просувати вперед загальними сукупними зусиллями, оскільки вона має на меті загальне благо всього людського роду» (там само, с.13). В цих словах зафіксовано і алгоритм перетворення соціального виховання з релігійно-державного в суспільне. По-перше, більшість населення мають цікавити і хвилювати проблеми виховання; по-друге, такий інтерес підтримується обговоренням виховних проблем, причому в ході обговорення розробляється план дій, спрямованих на вдосконалення соціального виховання; і, нарешті, по-третє, на цій основі плани реалізуються спільними узгодженими діями членів суспільства.

Я.А. Коменський не мав сумнівів щодо реального існування соціального виховання; навпаки, свою педагогічну діяльність він підпорядковував його вдосконаленню. Об'єднувати зусилля потрібно ще й для того, аби подолати несприятливі для культивування людини соціальні обставини.

Заслугою Я.А. Коменського є те, що він запропонував оптимальну на той час підсистему освіти. Школу він розглядав як місце, де юнацтво набуває соціального досвіду, вчиться бути Людиною. Школа повинна мати змогу зробити людей мудрими, ґречними в діях і благочестивими духом. Головне для школи — питання про добре життя, тобто благочестя і мораль. Полемізуючи зі схоластичною школою пізнього середньовіччя («школа-знання»), педагог пропонує гармонійну «школу-життя» майбутнього. Мета їх — розвиток соціальних здібностей, соціальних якостей людини і, як вищий прояв соціальності — духовності, яку, за церковною традицією, Я А Коменський називає душею.

Здібності до пізнання розвиваються у школі, завданням якої є перетворення їх на таку соціальну якість людини, як мудрість Крім неї, а також мужності, «кардинальними» соціальними рисами є поміркованість і справедливість. Остання, за Я А Коменським, визначає сенс нашого життя, «а саме, що ми народжуємося не лише для самих себе, але і для Бога, і для ближнього, тобто для всього роду людського» (1, с 80). Тому основним завданням справедливої людини є намагання принести користь своїми послугами якомога більшій кількості осіб. Як і давньогрецькі педагоги, автор «Великої дидактики» пропонує таку систему виховання, яка б забезпечувала розвиток здібностей людини задля блага соціуму, причому кожної людини, а не лише вільних чи шляхетних громадян Це і буде ознакою нового рівня культури людства.

У питанні керівництва духовним розвитком людини Я А Коменський пішов далі Аристотеля (той зупинився на усвідомленні його необхідності). Він подолав ціннісну обмеженість релігійного виховання. Поступово сенс людського життя, зокрема духовного (а значить і виховання), зміщується з трансцендентних цінностей у бік соціоцентричних. Наприкінці життя у «Пампедії» він висловлює думку, що мудрою і корисною людина стає, коли має за головну мету життя «благополуччя людського роду» (2, с 109).

Випереджали час і методи виховання Я А Коменського. Моральну поведінку, стверджував він, треба виховувати не вербально, а через моральну дію. Дітям притаманне бажання наслідувати старших. Тому найкращим прикладом для них, який спонукатиме до чесного життя, є той, коли «передусім самі батьки суворо пильнують домашню дисципліну, а вчителями хай будуть найкращі з людей, котрі відзначилися своєю моральністю» (1, с 81). Велике значення для формування певних чеснот мають сприятливі соціальні умови. Особливий вплив справляє на дітей мікросередовище. Отже, слід оберігати їх від поганих товаришів, розбещених розмов, «оскільки приклади пороків, сприйняті очима й вухами, є отрута для душі» (там само, с 82).

Услід за Платаном чеський педагог переймається тим, щоб до рук і душ молоді не потрапили книжки, які суперечать завданням виховання істинних добро- і благочестя (там само, с 28, 82). Більше того, він радить обмежувати читання лише тією літературою, яка запропонована для відповідного класу.

Крім сприятливих соціальних умов, належне моральне виховання забезпечить включення юнацтва в діяльність - продуктивну чи дозвіллєву, «щоб діти від неробства не навчилися робити погане або не відстали розумово» (там само, с 82). Із сказаного цілком закономірно випливає наступна пропозиція щодо виправлення, доповнення, зміцнення наслідування «настановами та правилами життя», які б підсилювалися дисципліною, «тобто доганою та покаранням, словами й ударами, зважаючи на те, чого потребує справа» (там само, с 82). Я А Коменський, на відміну від Платана, гуманістів Відродження, зокрема Е Роттердамського, як виняток, допускає можливість тілесних покарань у виховному процесі: «Такого роду сильні покарання будуть корисними якщо не самому покараному, то в крайньому разі іншим, наводячи на них страх» (там само, с 85). Вочевидь, це залишки впливу релігійного виховання, адже великий педагог був сином перехідної епохи.

Однак дисципліна — це не самоціль, її метою є «всіма засобами спонукати та зміцнювати — постійною навичкою та вправлянням — благоговіння перед Богом, любов до ближнього, бажання працювати і виконувати життєві завдання» (там само, с 85). Провідна роль просоціальної поведінки стосовно навчання у загальному соціальному вихованні підтверджується і найбільш серйозними дисциплінарними стягненнями «За поведінку потрібно карати суворіше, ніж за навчання», «Більш суворе покарання повинно застосовуватися лише щодо тих, хто грішить проти поведінки» (там само, с 83, 84). До поганої поведінки Я А Коменський відносить аморальність і все, що спрямоване проти Божого закону, вперту непокору та навмисну злісність, зарозумілість і пихатість, а також недоброзичливість, лінощі й відмову товаришам у допомозі.

Стосовно навчання в системі соціального виховання. Без сумнівів, провідним тут є обґрунтований автором «Великої дидактики» принцип природовідповідності, а також і культуровідповідності. Фундаментальною ідеєю шкільного навчання, за Я А Коменським, є узагальнення всіх набутих цивілізацією знань і донесення цього культурного доробку через школу рідною мовою до всіх людей, незалежно від соціальної, расової, релігійної приналежності. Тобто педагог мріяв про справедливе вирішення питання щодо користування всім людством спільними культурними набутками.

Педагог звертає увагу, по-перше, на те, що спочатку необхідно виховати в дітей позитивне ставлення до знань, а вже потім організовувати саме навчання, причому залучаючи до цього всіх і все, що тільки може прислужитися справі. Він дає детальні настанови, як це слід робити По-друге, головним завданням навчання Я А Коменський вважає розвиток здатності людини до мислення, зокрема критичного «щоб розумна істота — людина — привчалася керуватися не чужим розумом, а своїм, не лише вичитувати з книжок і розуміти інші погляди про різні речі або навіть завчати напам'ять і відтворювати їх у цитатах, а й розвивати в собі здатність проникати в суть речей та виробляти істинне розуміння і використання їх» (там само, с.35).

Крім того, до всіх чотирьох ступенів шкільного навчання мали входити як складові соціальні знання, тобто знання про соціальні відносини та соціальну життєдіяльність Це відповідало потребам культури індустріального суспільства, якій був притаманний національний характер. Так, уже в материнській школі пропонувалося ознайомлювати дітей не лише зі складом родини, елементами господарства тощо, а й у доступній формі з міською «політикою» (магістрат, міська рада, посади) (там само, с.93).

Я.А. Коменський — один з небагатьох серед своїх сучасників та послідовників, хто не обмежував розвиток соціальності людини віком.

Мету соціального виховання людей похилого віку Я.А. Коменський визначає таким чином: «У школі старості треба навчати і навчатися того, яким чином старі люди повинні мати можливість, уміти і бажати правильно насолоджуватися здобутками проведеного життя, правильно проводити його залишок, правильно завершити все своє земне життя і радісно переходити до життя вічного» (там само, с.136).

Геній великого педагога висунув ідею загальнолюдського соціального виховання, предтечі глобального. Він запропонував таку його модель, коли більш розвинуті народи не нав'язують свої цінності «варварським», а залучають їх до авангарду культури людського співтовариства, зберігаючи при цьому повагу до рідної культури. Фактично Я.А. Коменський передбачав повернення соціального виховання до первісного зразка, але на значно вищому рівні, коли кожний виховує кожного, але не під зовнішнім «примусом» необхідності вижити в несприятливому природному оточенні, а внаслідок внутрішнього бажання зробити умови життєдіяльності («щоб люди жили у достатках.. треба всіх навчити мистецтва багатіти,...не знати злиднів і тому не бажати чужого, не обурювати світ своєю жадібністю») та соціальні стосунки (мирні звичаї, працьовитість, свободу поглядів, повагу до кожного, душі, сповненні любов'ю) (2, с.112) сприятливими для розвитку найкращого в людині, «Чудово було б, щоб кожний, хто народився людиною та навчився користуватися розумом, сам для себе став школою, книжкою і вчителем; щоб кожний у бесідах з іншими був школою, книжкою та наставником також і для свого ближнього та, врешті-решт, щоб ніде не бракувало народних шкіл (collegiate scholar), загальнодоступних книжок (риbliсі librі) і вчителів» (там само, с.116)

Усе це стане можливим, коли соціальне виховання буде спрямоване (і досягне певних результатів) на розвиток бажання, вміння та навичок самовиховання, коли зовнішнє керівництво соціальним становленням людини підсилиться внутрішніми факторами.

Таким чином, виховання, запропоноване Я.А. Коменським, є дійсно соціальним за об'єктами, метою, змістом і провідними засобами, а також культуровідповідним за цими ж ознаками. А от методи окультурення, зокрема навчання, мають відповідати природній сутності людини. У педагогічній теорії чеського педагога індивідуальне не пригнічується суспільним, але благо особисте реалізується через благо соціальне, яке до того ж не обмежується державними рамками, а включає благо всього людства. Передчуваючи розвиток індивідуалізму в індустріальному суспільстві, він пропонує гармонізувати останнє через соціальне виховання. Для людини недостатньо знати, як діяти в інтересах загального благополуччя, і вміти це робити. Головне — бажання, що залежить уже від потреб, від ціннісних орієнтацій індивіда.

Уся теоретико-педагогічна діяльність Я.А. Коменського потенційно була кроком уперед в аксіологічному аспекті соціального виховання, а значить — і розвитку культури людства.

Поиск по сайту: