Виховання – це усвідомлене і цілеспрямоване зрощування людини як особистості у відповідності зі специфікою цілей, соціальних груп і організацій в яких воно здійснюється

Виховання – поняття багатогранне, розглядається як суспільне явище, діяльність, процес, цінність, система, вплив, взаємодія. Виховання у широкому соціальному смислі є впливом на людину суспільства в цілому, що фактично ототожнює його із соціалізацією; в широкому педагогічному смислі виховання є цілеспрямованою перетворювальною діяльністю, здійснюваною системою навчальних закладів; у вузькому педагогічному смислі – виховною роботою, спрямованою на формування у людей певних якостей, поглядів, переконань; у ще вужчому значенні – розв’язання конкретних виховних завдань.

Під процесом виховання розуміється виховна взаємодія, в ході якої педагог як носій суспільного досвіду систематично діє з метою вдосконалення особистості, будує свою діяльність на основі зворотної інформації про її результативність. Окремо взятий прояв виховної взаємодії називається виховною ситуацією, основою якої є педагогічні дії. Сукупність виховних дій і засобів спрямовується на оновлення і розвиток духовного світу особистості в умовах того чи іншого виховного інституту. Педагогічна взаємодія є послідовною зміною станів особистості вихованця і вихователя, джерелом їх духовного забезпечення. У ході педагогічної взаємодії виникають нові виховні можливості, якими не володіли вихованець і вихователь до акту взаємодії. Ефективність процесу виховання визначається ступенем реалізації вихователем особистісно орієнтованого підходу до виховання, здатністю педагога приймати в конкретній життєвій ситуації доцільні рішення, збалансовувати цілеспрямований характер виховного процесу з його самокерованістю.

Будучи складним соціальним явищем, виховання являється об’єктом вивчення низки наук. Філософія досліджує онтологічні і гносеологічні основи виховання, формулює найбільш загальні уявлення про вищі цілі і цінності виховання, у відповідності з якими визначаються його конкретні засоби.

Соціологія вивчає проблему соціалізації особистості, виявляє соціальні проблеми її розвитку.

Етнографія розглядає закономірності виховання у народів світу на різних стадіях історичного розвитку, існуючий у різних народів «канон» виховання і його специфічні особливості.

Економічна наука визначає роль виховання у зростанні ефективності суспільного виробництва, фінансові і матеріально-технічні ресурси, необхідні для створення оптимальної інфраструктури системи виховання.

Психологія виявляє індивідуальні, вікові особливості і закономірності розвитку і поведінки людей, що являється важливою передумовою для визначення способів і засобів виховання.

Педагогіка досліджує сутність виховання, його закономірності, тенденції і перспективи розвитку, розробляє теорії і технології виховання, визначає його принципи, зміст, форми і методи.

У процесі виховання співвідносяться і взаємодіють такі компоненти: особистість вихованця як активного суб’єкта, виховні цілі, зміст виховання, модель організації виховного процесу, вихованість як результат виховання. Під змістом виховання розуміється досвід людства, який виражає духовний світ особистості. Для характеристики змісту виховання вводиться поняття «цінність», яким засвідчується значущість життєвих подій, ситуацій, вчинків людей, результатів діяльності для зростаючої особистості, характеризується її ставлення до довкілля і до самої себе. У концентрованій формі зміст виховання виражається системою цілей. Цілі виховання визначають його зміст, методи і засоби, оптимальна дія яких має забезпечити очікуваний результат. Напрям виховання визначається єдністю мети і змісту. Виховні завдання вирішуються з допомогою певних методів, що складають інструментарій педагога.

Однією з найважливіших функцій виховання – передача новому поколінню нагромадженого людського досвіду – здійснюється через освіту. Освіта являє собою ту грань виховання, яка представляє собою систему наукових і культурних цінностей, нагромаджених попередніми поколіннями. Через спеціально організовані освітні установи, які об’єднані в єдину систему освіти, здійснюється передача і засвоєння досвіду поколінь згідно цілям, програмам, структурам за допомогою спеціально підготовлених педагогів.

Освіта – це процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь і навичок та пов’язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-етичної культури, які в своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.

В освіті виділяють процеси, які визначають безпосередньо сам акт передачі і засвоєння досвіду. Це ядро освіти – навчання.

Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя (викладача) та учнів (студентів), у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички. Як процес навчання включає в себе: викладання, в ході якого здійснюється передача (трансформація) системи знань, умінь, досвіду діяльності, і учіння, яке забезпечується активним відображенням об’єктивного світу, набуттям досвіду самостійного оволодіння знаннями й способами саморозуміння, самопізнання, самореалізації. На мал.1.1. процес навчання представлено таким чином

Мал.. 1.3.

Модель структури навчального процесу

Від способів взаємодії вчителя та учнів (пряма чи опосередкована взаємодія), структури і носіїв змісту навчального матеріалу, мети навчання та характеру його результатів залежать типи навчання, що історично склалися і широко використовуються в сучасних умовах. Йдеться про такі типи навчання: практично-наслідувальний, догматичний (словесно-відтворювальний), пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, програмований (комп’ютерний) та ін. інноваційні (А.Алексюк, Ю.Бабанський, С.Бондар та ін.).

За словами Ю.Бабанського, навчання як специфічний вид діяльності «вимагає бачити в ньому метод, мотиви, зміст, способи дій, які використовуються при відповідному напруженні волі, а також фізичних та інтелектуальних сил, способи регулювання дій і контролю за їх результатами».

На цій основі можна цілісно уявити складові компоненти процесу навчання: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний (форми, методи, засоби навчання), контрольно-регулювальний і оцінно-результативний. Вони відображають розвиток взаємодії вчителя і учнів від постановки і прийняття цілей до їх реалізації в конкретних результатах.

Знання основних педагогічних категорій дає можливість розуміти педагогіку як наукову галузь знання. Основні поняття педагогіки глибоко взаємопов’язані і взаємодоповнюють один одного. Тому при їх характеристиці необхідно виокремити головну, сутнісну функцію кожного із них і на цій основі відрізняти їх від інших педагогічних категорій.

Поиск по сайту: