Педагогічна культура викладача ВНЗ

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» в якості одного із найважливіших напрямів реформування системи освіти визначає підготовку нового покоління педагогів, які б творчо втілювали в реальну практику принципи гуманізації, гуманітаризації, демократизації, індивідуалізації та етнізації навчання. Вирішення цього завдання під силу лише педагогам, котрі мають високий рівень загальної та педагогічної культури.

Під терміном «культура» розуміють систему програм людської діяльності, поведінки і спілкування людини для зміни та удосконалення суспільного життя в усіх його основних виявах.

Як термін у філософії, історії, педагогіці поняття «культура» набуло поширення з 2-ї половини XVIII століття як особливий аспект життя суспільства в царині здійснення людської діяльності, як показник відмінності людського життя від життя від життя тваринного світу. Виникає кілька напрямів у розробці проблеми культури в історичній площині зародження наукових шкіл:

1) розвиток розумових і дослідних ремісничих начал людини за висхідними параметрами від менш до більш досконалого (ранній, середній і пізній італійський ренесанс, французьке просвітительство);

2) удосконалення духовних, тілесних, душевних сил і здібностей людини – еволюція філософського, наукового, морального, естетичного, релігійного, політичного, ідеологічного складників людського світогляду (німецька класична філософія – Гегель, Кант, Фейєрбах; французьке, німецьке, італійське просвітительство – Дідро, Руссо, Леслінг, Герде, Баумгартен, Чезаротті, Філанджері; українська «філософія серця» - Сковорода, Юркевич); 3) розгляд різних типів культури у суспільстві як автономних систем цінностей і ідей, що визначають тип соціальної організації, з включенням у культуру всього багатства матеріальних цінностей, етнічних звичаїв, різноманітності мов і символічних систем.

У всі часи розвитку людської цивілізації проблеми культури мали першочергове, по суті провідне значення. Передусім тому, що культура завжди була могутнім чинником соціального розвитку. Вона завжди відбивала якісну характеристику суспільного життя, уособлювала в собі специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, зафіксований у результатах діяльності, в системі соціальних норм і закладів. Усі різноманітні види культур – виробництва, управління, політична, художня, міжнародних стосунків, екологічна, риторична тощо – утворюють єдине ціле як форми існування та розвитку людської природи і суспільства. Культура пронизує всі напрями людської життєдіяльності – від основ матеріального виробництва і людських потреб до найвеличніших вивів людської творчості. Вона впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності – працю, побут, дозвілля, мислення, практичну діяльність, етику і етикет, красномовство тощо

Український педагог-методист С.Гончаренко підкреслює «Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також рівень володіння якоюсь галуззю знань або діяльністю». У цьому розуміння поняття культури наближається до поняття професійної культури, культури діяльності фахівця, що знаходить відбиток у його професійній діяльності, засобах і прийомах вирішення професійних завдань.

Важливим у цьому контексті є поняття педагогічна культура під якою розуміють сукупність фізичних, інтелектуальних, загальнокультурних і моральних якостей, професійних знань і умінь, необхідних для успішної навчальної та виховної роботи.

Аналізуючи особливості педагогічної діяльності науковці (С.Вітвицька) звертають увагу на такий логічний ланцюжок «духовна культура – професійна культура – педагогічна культура».

У педагогічній культурі умовно виділяють такі групи характеристик:

1) загальнолюдські якості (добре здоров’я, інтелектуальний розвиток, належний рівень розвитку мовлення);

2) професійні якості (любов до дітей, професійна компетентність, знання теорії та історії педагогіки, основ психології, методики уміння, що включає в себе педагогічну техніку, знання досягнень педагогічної науки та практики, уміння застосовувати їх у практичній діяльності, тактовність, прагнення до самовдосконалення, уміння організовувати самоосвіту тощо);

3) моральні якості (духовність, моральна чистота, доброзичливість, чуйність та людяність, чесність і правдивість, організованість і відповідальність).

Складовими педагогічної культури як прояв творчої індивідуальності викладача є:

- ерудиція, наукові знання, науковий світогляд;

- розвинуте професійно-педагогічне мислення, професійна компетентність;

- педагогічна техніка (як сукупність прийомів володіння собою і прийомів впливу на інших вербальними і невербальними засобами);

- психолого-педагогічна та методична підготовка, педагогічна майстерність;

- особистісні якості (духовне багатство, гуманізм, справедливість, толерантність, відкритість, оптимізм, прагнення до самовдосконалення);

- комунікативна культура;

- етична поведінка (знання норм професійної етики, здатність визнати власні помилки, мовний та діловий етикет);

- культура зовнішнього вигляду, естетична привабливість, позитивний імідж.

Поиск по сайту: