Методи організації навчального процесу у вищій школі

Методи – це спосіб досягнення мети. Методи навчання – це способи взаємопов’язаної діяльності викладача і студента, спрямованої на вирішення завдань навчання, виховання і розвитку.

І.Огородніков підкреслював, що головною особливістю методів навчання у вищому навчальному закладі є те, що вони набагато більше, ніж шкільні, зближені з методами самої науки.

Особливістю деяких методів навчання у вищій школі є певна бінарність, тобто тотожність окремим формам організації навчального процесу. Так лекція – це метод навчання і водночас форма організації навчання.

Найпоширенішою класифікацією методів навчання у вищій школі є класифікація Ю.Бабанського, який методи навчання поділив на три групи:

1. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

3. Методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

До першої групи належать такі підгрупи методів:

– метод навчання за джерелом знань: словесні (лекція, пояснення, розповідь, бесіда, інструктаж), наочні (спостереження, ілюстрація, демонстрація), практичні (вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, експеримент, виробнича практика);

– методи навчання залежно від типу пізнавальної діяльності (інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, пошуковий (дослідний));

– методи навчання за логікою передачі інформації (індуктивний, дедуктивний);

– методи навчання за ступенем керування навчальною діяльністю (під керівництвом викладача, самостійна робота студентів (з книгою, курсова, дипломна робота, виконання трудових завдань).

До другої групи належать такі підгрупи методів:

– методи стимулювання інтересу до навчання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (ділові та рольовіігри, дискусії і диспути, студенські наукові конференції, створення ситуації емоційно-моральних переживань, створення ситуації пізнавальної новизни ьта зацікавленості);

– методи стимулювання обов’язку і відповідальності.

До третьої групи належать такі методи:

– методи усного контролю (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, колоквіуми, іспити та ін.);

– методи письмового контролю (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові іспити, програмовані письмові роботи та ін.);

– методи лабораторно-практичного контролю (контрольні лабораторні роботи, контроль за допомогою комп’ютера та ін.);

–методи самоконтролю (самостійний пошук помилок, уміння самостійно оцінювати свої знання, самоаналіз та ін.).

Практика свідчить, що всі методи взаємопов’язані та взаємозумовлені. Уміння застосовувати ті чи інші методи на практиці визначаються індивідуальним стилем діяльності викладача вищої школи, рівнем його науково-методичної підготовки, педагогічної майстерності тощо.

Проблемні запитання.

1. Якою є структура навчального процесу у вищому навчальному закладі?

Навчальний процес у вищій школі – це система організації навчально-виховної діяльності, в основу якої покладено органічну єдність і взаємозв’язок викладання (діяльність викладача) і учіння (діяльність студента), спрямованих на досягнення цілей навчання, виховання, розвитку особистості студента, його підготовки до професійної діяльності. У процесі навчання відбувається передача накопиченого попередніми поколіннями соціального досвіду і його трансформація. Єдність навчання і учіння є об’єктивною характеристикою навчального процесу у вищій школі, адже в у процесі навчання беруть участь два діючі суб’єкти: викладач, діяльність якого спрямована на управління навчально-пізнавальною діяльністю студента на основі врахування об’єктивних і суб’єктивних закономірностей, принципів, методів, організаційних форм і засобів навчання та студенти, які в процесі учіння засвоюють знання, уміння та навички, регламентовані навчальними планами та програмами.

За своєю структурою навчальний процес у вищій школі у найбільш загальному вигляді має такі взаємопов’язані компоненти:

– цільовий – окреслює мету і завдання навчання у вищому навчальному закладі, завдання вивчення конкретної навчальної дисципліни і завдання навчально-пізнавальної діяльності студентів на навчальних заняттях;

– стимулювально-мотиваційний, який передбачає спонукання студентів до активної навчально-пізнавальної діяльності, свідомого засвоєння знань, формування у них позитивної мотивації до навчання;

– змістовий, який має за мету оптимальний добір дисциплін до навчального плану, змістовність навчальних програм і навчальних книг, оптимальний добір змісту, методів і засобів проведення кожного заняття;

– операційно-діяльнісний, що орієнтує на оптимальний добір форм, методів прийомів і засобів навчання;

– контрольно-регулюючий, орієнтований на забезпечення дієвого контролю та самоконтролю за рівнем академічних досягнень студентів (рівнем їх знань, умінь і навичок) і добір оптимальних методів їх підвищення;

– оцінно-результативний компонент полягає у якісній діагностиці рівня знань, умінь і навичок студентів, рівня їх вихованості та розвитку особистісних рис у процесі навчання, виявленні шляхів їх поліпшення.

Поиск по сайту: