Методи наукового педагогічного дослідження

Одним із наукових понять, пов’язаних з методологією є поняття методу. Метод – це спосіб побудови й обгрунтуання системи філософського знання; сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Головне призначення кожного методу – на основі відповідних принципів забезпечити успішне рішення певних пізнавальних та практичних проблем, збільшення знання, оптимальне функціонування та розвиток тих чи інших об’єктів.

Необхідно мати на увазі такі вимоги до застосування методів:

1. Метод, як правило, застосовується не ізольовано, а у взаємодії з іншими. Дуже важливим є методологічний плюралізм, тобто здатність оволодіти різноманітністю методів та вміло їх застосовувати. Особливе значення має здатність застосування методологічних підходів та їх правильне сполучення.

2. Всезагальною основою системи методологічного знання є філософія як універсальний метод. Її принципи, закони і категорії визначають загальний напрямок і стратегію дослідження. Але у науковому дослідженні не можна обмежуватися тільки філософськими принципами, але й неприпустимо залишати їх, як таке, що не належить природі даної діяльності. очевидно, що якщо під філософією розуміти пошуки знання у його найбільш загальній формі, то її можна вважати основою усіх наукових пошуків. Історія пізнання та практики підтвердили цей висновок.

3. У своєму застосуванні будь-який метод модифікується залежно від наявних умов, мети дослідження, характеру завдань, які розв’язується, особливостей об’єкту тієї або іншої сфери застосування методу (природа, суспільство, пізнання), особливостей, які вивчаються, закономірностей, своєрідності явищ і процесів (матеріальні або духовні, об’єктивні або суб’єктивні) і т.д. Таким чином, зміст системи методів, які використовуються для розв’язання певних задач, завжди конкретний, бо у кожному випадку зміст одного методу або системи методів модифікується у відповідності з природою досліджуваного процесу.

Різноманітні види людської діяльності обумовлюють різноманітний спектр методів, які можуть бути кваліфіковані за найрізноманітнішими критеріями. Перш за все, слід виокремити методи духовної, ідеальної (у тому числі наукової) і по-друге, методи матеріальної (практичної) діяльності.

Поняття «науковий метод» передбачає цілеспрямований підхід, шлях, за допомогою якого досягається поставлена мета. Це комплекс різних пізнавальних підходів і практичних операцій, спрямованих на набуття наукових знань.

Сучасна система методів науки така ж різноманітна, як і сама наука. Існує безліч різних класифікацій методів. Залежно від ролі і місця у процесі наукового пізнання можна виділити методи формальні і змістові, емпіричні і теоретичні, фундаментальні та прикладні, методи дослідження та викладу і т.д. Виділяють метод експерименту, метод обробки емпіричних даних, метод побудови наукових теорій і їх перевірки, метод викладання наукових результатів тощо

До характерних ознак наукового методу найчастіше відносять: об’єктивність, відтворюваність, евристичність, необхідність, конкретність тощо.

У сучасній науці досить успішно «працює» багаторівнева концепція методологічного знання. У цьому плані всі методи наукового пізнання можуть бути поділені на такі основні групи (за ступенем спільності та широти їх застосування):

1. Філософські методи, серед яких найбільш старовинними є діалектичний і метафізичний. До цих методів також відносяться такі методи як аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, герменевтивний.

2. Загальнонаукові підходи та методи дослідження. Властивими рисами є «сплавленість» у їх змісті окремих властивостей, ознак, понять низки наук та філософських категорій, по-друге можливість формалізації, уточнення засобами математичної, символічної логіки. На основі загальнонаукових понять і концепцій формуються відповідні методи та принципи пізнання, які забезпечують зв’язок та оптимальну взаємодію філософіх зі спеціальним – науковим знанням і його методами. До числа загальнонаукових принципів і підходів відносяться системно-особистісний і структурно-функціональний, кібернетичний, імовірнісний, моделювання, формалізація та ін.

3. Дисциплінарні методи – система прийомів, які застосовуються у тій або іншій дисципліні, яка входить у яку-небудь галузь науки або яка виникла на перехресті наук.

4. Методи міждисциплінарного дослідження. Сукупність низки синтетичних, інтеграційних способів, спрямованих головним чином на перехрестя наукових дисциплін. Широке застосування ці методи знайшли у реалізації комплексних наукових досліджень та програм.

Методи психолого-педагогічного дослідження можна згрупувати за різними ознаками. Зокрема, за призначенням розрізняють в одному випадку методи збирання фактичного матеріалу, його теоретичних інтерпретацій, спрямованого перетворення; в іншому випадку – методи діагностики, пояснення, прогнозування, корекції, статистичної обробки матеріалів тощо. У загальному вигляді вони поділяються за ступенем спільності на три групи:

1. Загальнонауковий метод наукового дослідження – діалектичний. У цьому пункті система методів психології і педагогіки відповідає методології і методам кожного наукового пізнання.

2. Методи дослідження, які застосовуються у психології і педагогіці, і які є спільними для низки наук.

3. Конкретні методи психології і педагогіки, які властиві тільки цим наукам.

Добираючи методи дослідження, важливо дотримуватись таких вимог:

- застосовувати поєднання методів, яке б відкрило різнобічні відомості про розвиток особистості, колективу тощо;

- методи, які використовуються, можуть забезпечити одночасно вивчення діяльності спілкування та інформативності особистості;

- методи мають відображати динаміку розвитку певних якостей протягом певного проміжку часу;

- використовувати такі методи, які дають змогу одержати відомості про учня з багатьох джерел, від навколишніх осіб, які спілкуються.

Найчастіше в психології і педагогіці методи групують за рівнем проникнення в суть психолого-педагогічних явищ, які вивчаються, і виділяють дві групи методів – емпіричного і теоретичного дослідження.

Перша група методів ґрунтується на досвіді, практиці, експерименті тощо.

Індукція та дедукція. Індукція є формою наукового пізнання, що спрямоване на з’ясування причинно-наслідкових зв’язків між педагогічними явищами, узагальнення емпіричних даних на основі логічних висувань від конкретного до загального, від відомого до невідомого.

Індукція відкриває шлях розвитку знання від емпіричного до теоретичного рівня, виступає способом створення педагогічних концепцій, які є результатом узагальнення одиничних спостережень.

Дедукція виводиться шляхом висувань від загального до конкретного, і тому дає вірогідні знання, а не імовірні. Основою дедуктивного методу виступають наукові положення і постулати, що не вимагають дослідно-експериментального підтвердження, а сприймаються як аксіоми.

У педагогічних дослідженнях, крім аксіоматичного дедуктивного методу використовуються гіпотетично-дедуктивний, специфіка якого полягає у зіставленні висунутих загальних положень з емпіричними фактами, які підтверджують правильність зроблених висновків. Саме так будується пояснювальна частина гіпотези, яка є дедуктивним припущенням про наслідки досліджуваних явищ, що потім емпірично перевіряються у процесі експерименту.

У реальному процесі індукція і дедукція завжди взаємодіють між собою як діалектична єдність пізнання загального та конкретного. Індукція виявляє окреме як загальне, а дедукція виводить окреме із загального. В індукцію проникають елементи дедукції, а дедукція спирається на результати індукції.

Аналіз і синтез. Ці два методи наукового пізнання, так само, як індукція і дедукція, не існують ізольовано один від одного. Аналіз – це уявне або фактичне розкладання цілого на частини, синтез, відновлення цілісного розглядуваного предмета в усьому розмаїті його виявлень.

За допомогою аналізу виділяються і досліджуються окремі ознаки предмета чи явища. Це дає можливість вивчити його структуру, відокремити суттєві риси від несуттєвих, розкрити різнобічні зв’язки розглядуваного предмета з іншими предметами педагогічної реальності, з’ясувати властиві йому протиріччя.

Але виділені у такий спосіб ознаки є недостатніми, оскільки вони досліджуються окремо і не зіставляються між собою для того, щоб розглянути їх як елемент цілого. Використовуючи синтез, встановлюється єдність складових предмета.

Методи аналізу і синтезу застосовуються у теоретичних дослідженнях під час визначення проблеми пошуку, наукової концепції, розробки гіпотези тощо. Вони відіграють суттєву роль і у процесі експерименту, висновки про результати якого формуються на основі аналізу і доводиться теоретичним шляхом за допомогою синтезу, що є не просто складанням частин предмету, а досить непростою логіко-конструктивною операцією наукового пізнання.

Порівняння. Метод, за яким відбувається зіставлення досліджуваних предметів та встановлення їх подібності або відмінності, назавається порівнянням.

Для досягнення правильних результатів у процесі порівняння необхідно дотримуватися таких вимог:

- зіставляти тільки однорідні об’єкти;

- порівнювати предмети за такими ознаками, які мають суттєве значення.

Класифікація. Цей метод використовується на початкових стадіях дослідження і дає можливість упорядкувати та класифікувати педагогічні явища на основі визначення їх однорідності. Тим самим класифікація відкриває шляхи подальшого наукового пізнання.

Абстрагування та конкретизація. Під абстрагуванням розуміють процес уявного відокремлення певної властивості або ознаки предмета з метою більш глибокого його вивчення.

Існує два види абстракцій: узагальнююча та ізолююча. Узагальнюючий вид абстракцій здійснюється шляхом виділення у багатьох предметах загальних однакових рис. Ізолюючий вид абстракцій не потребує вивчення багатьох предметів, бо дослідний аналітично вирізняє потрібну властивість одного з предметів і фіксує на ній увагу.

Граничним випадком абстрагування є ідеалізація. Вона ґрунтується на послідовному максимальному ізолюванні досліджуваної властивості від супутніх факторів, внаслідок чого створюються уявні ідеальні об’єкти, які не існують у педагогічній реальності.

Конкретизація є процесом сходження від абстрактного до конкретного, що дає можливість більш точно охарактеризувати об’єкт, що вивчається, урахувати структурні та функціональні зв’язки його компонентів

Моделювання. Модель – це штучна система, яка відображає з певною точністю властивості об’єкта, що досліджується. Побудова моделі, як правило, спрощує оригінал, узагальнює його. Це сприяє упорядкуванню та систематизації інформації про нього. Кожна модель має фіксувати найголовніші риси об’єкта вивчення.

Залежно від засобів побудови моделі розподіляються на матеріальні та уявні.

До матеріальних належать моделі, що втілені у металі, склі тощо. За їхньою допомогою вивчається структура, характер, сутність об’єкта.

До ідеальних віднесено наочно-образні, вербальні, знакові (символічні) та математичні (перфокарти, програми, формули, графіки) моделі.

При уявній побудові моделі на основі теоретичних та емпіричних знань створюються ідеальний об’єкт. Уявна ідеалізація долає просторові, структурні й часові межі реального експерименту, що дає можливість глибше проникнути у сутність дійсності, яка вивчається, зрозуміти її внутрішні рушійні сили. Уявний експеримент є ефективним методом планування та осмислення дослідної роботи, яка дозволяє виявити найважливіші для наукового пізнаннязв’язки об’єкта вивчення.

До емпіричного рівня наукового пізнання належать види робіт, що безпосередньо пов’язані з вивченням педагогічної реальності і забезпечують накопичення, фіксацію та узагальнення дослідного матеріалу. Провідними серед них є аналіз змісту педагогічної документації та результатів діяльності, педагогічне спостереження, письмове й усне опитування, тестування, експертна оцінка. Розглянемо кожен із зазначених методів.

Аналіз змісту педагогічної документації та результатів діяльності. Педагогічні документи охоплюють рукописи, друковані видання, ауді- та відеозаписи. Їх можна поділити на дві групи.

Першу складають документи, що були підготовлені без участі дослідника: протоколи педагогічних рад, предметних комісій, конференцій, батьківських зборів, екзаменів тощо. До них належать звіти, щоденники вчителя і учнів, сценарії виховних заходів тощо. Така статистика є цінним свідченням про рівень організації навчально-виховного процесу, його ефективність.

Другу групу складають документи, що були підготовлені за дорученням дослідника: творчі роботи учнів, їхні реферати, фіксація поглядів учителів і батьків на ту чи іншу педагогічну проблему тощо. У роботі з цією групою документів необхідно впевнитися в їх надійності та достовірності, знати з якою метою вони були підготовлені, бо подані матеріали бувають іноді дещо перекрученими.

Специфічну групу складають так звані офіційні документи, що охоплюють державні постанови з питань освіти, архівні матеріали, листи на радіо і телебачення, газетно-журнальну періодику тощо. Вони дають досліднику соціологічну інформацію, яка є необхідною для обґрунтування та констатації багатьох педагогічних проблем.

Аналіз документів може бути якісним і кількісним. Якісний аналіз передбачає опис документів, їх класифікацію та інтерпретацію. Кількісний аналіз визначається «контект-аналіз» чи «кілкісна семантика». За його допомогою можна встановити частоту використання певних термінів, виступів окремих персоналій, висловлених ідей тощо. Успішність цього методу залежить від точності вивчення одиниці аналізу, конкретності вихідної позиції дослідника та методи цого пошуку..

Методи аналізу результатів діяльності мають назву проективних методів. На основі цих методів можна дійти висновку щодо реальних мотивів, позицій, потреб, цілей особистості.

Педагогічне спостереження. Є одним з основних методів наукового пізнання, що ґрунтується на безпосередньому та опосередкованому сприйманні педагогічних явищ. Наукове спостереження від побутового відрізняється цілеспрямованістю, послідовністю та фіксацією отриманих результатів. Воно завжди визначається певною пошуковою ідеєю і має чітко визначену мету. Разом з метою уточнюється програма спостереження, що охоплює план роботи, засоби та техніку відбору потрібних даних, критерії їх оцінки. Адекватність сприймання педагогічних явищ передбачає ведення протоколів спостереження, що можуть бути доповнені аудіо- та відео-записами.

У системі методів дослідження педагогіки важливе місце займають опитувальні методи. До них відносяться: бесіда, інтерв’ю, анкета.

Бесіда. Є досить динамічними, гнучкими методами вивчення педагогічних явищ і процесів. Бесіда може бути індивідуальною (з окремими вчителями, учнями), груповою (групою, активом). Для успішного використання бесіди визначають її мету, програму, об’єкт, предмет розмови, окремі запитання, а також місце і час її проведення. Успіх залежить від глибокої зацікавленості дослідників у предметі розмови, від уміння викликати співрозмовника на відвертість.

Інтер’ю. Є різновидом бесіди, при якій один запитує іншого, стримуючись від особистих висловлювань, щоб не вплинути на думку співрозмовника.

Анкетування. Проводиться у вигляді письмового опитування. Різноманітні види анкетування групуються за кількома ознаками: за кількістю охоплення опитуваних (повне і вибіркове); за характером спілкування (особисте і заочне); за формою здійснення (групове та індивідуальне); за способом вручення анкет (поштове і роздавальне).

Тест. Це система психолого-педагогічних завдань, спямованих на дослідження окремих рис і властивостей людини.

Експертна оцінка. За допомогою цього методу досліджуються педагогічні проблеми, що не піддаються формалізації. Цей метод поєднує опосередковане спостереження і опитування, які пов’язані з залученням до оцінки явищ, що вивчається, найкомпетентніших фахівців. Спеціально підібрана група експертів доходить висновків на основі логіко-інтуїктивного аналізу з використанням порівняльної оцінки фактів. Від простого збору відгуків і думок метод експертних оцінок відрізняється чіткою та цілісною програмою оцінювання, застосуванням шкали кількісного аналізу і певних критеріїв виставлення балів.

За допомогою методу експертної оцінки можна виявити рівень освіченості вихованості й розвитку учнів, характеризувати педагогічну майстерність учителів, установлювати альтернативні варіанти рішення того чи іншого педагогічного завдання, визначити якість програм, методичних посібників, технічних та інших засобів навчання, прогнозувати педагогічні явища і процеси тощо.

Отримані за допомогою цих методів дані є основою подальшого теоретичного осмислення педагогічних процесів. Тому емпіричні та теоретичні методи створюють цілісну єдність наукового пізнання, без якої неможливо здійснити педагогічний пошук.

Поиск по сайту: