Забезпечення результативності навчально-пізнавальної діяльності студентів

Аналіз наукових джерел дав змогу виявити специфічні види педагогічної діяльності викладача, спрямовані на розвиток мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень:

діагностична – встановлення рівнів розвитку мотивації студентів щодо їхньої успішності у навчанні;

прогностична – визначення напрямів проміжних та кінцевих результатів розвитку мотивації студентів у цьому напрямку;

конструктивно-проектувальна – конструювання змісту роботи за умов захоплюючого її характеру;

організаційна – стимулювання активності студентів, співставлення конкретних завдань навчання з означеною метою;

інформаційно-пояснювальна діяльність – викладач виступає в ролі керівника дослідної роботи студента;

комунікативно-стимулююча діяльність – встановлення доброзичливих відносин та залучення студентів особистим прикладом до активної навчальної діяльності;

аналітико-оцінна діяльність – аналіз, перевірка запланованого з досягнутим, пошук шляхів підвищення продуктивності роботи;

дослідно-творча діяльність – реалізується в науковому підході до психолого-педагогічних явищ, методів науково-педагогічного дослідження, як самореалізація викладача на основі усвідомлення себе творчою індивідуальністю, побудова програми особистого самовдосконалення.

Розвиток у студентів мотивації щодо успішності навчальних досягнень стає можливим за умов урахування викладачем функцій педагогічного управління цим процесом, серед яких визначено такі: організаційна, коректуючи та контролююча.

Організаційна функція педагогічного управління, реалізується усвідомленістю значущості проблеми?????

Коректуючи функція управління здійснюється переважно під час оволодіння студентами вміннями та навичками самостійної навчальної діяльності, вона спрямована на виявлення шляхів позитивного впливу та напрямів подальшої діяльності, що проявляються через рівень професійних знань викладача в питаннях розвитку мотивації студентів.

Контролююча функція педагогічного управління передбачає визначення ефективності практичної діяльності студентів та рівень розвитку їх мотивації щодо власної успішності у навчанні.

Науковці вважають, що непряме педагогічне управління – це засіб опосередкованої координації процесу розвитку мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень, який опосередковано впливає на особистість студента, без жорсткої регламентуючої дії, з наданням права вибору особистих стратегій поведінки та який реалізується на базі непрямих впливів, рефлексії і спів творчої взаємодії у процесі індивідуальної та групової навчальної діяльності.

Викладач опосередковано, шляхом створення сприятливих умов для так званої «творчої атмосфери», за допомогою непрямого впливу, збуджує в студентів бажання та потребу до самовираженості та творення.

Мотиваційний компонент готовності визначає ставлення викладача до навчальної діяльності студентів: усвідомлення значення проблеми та особисту пізнавальну спрямованість, яка є компонентом професійної усталеності викладача. Така пізнавальна спрямованість має великий вплив на студентів. Вони бачать у викладачі ерудовану, високоосвічену людину, що викликає в них повагу, відчувають потребу та знаходять необхідні форми спілкування з викладачем. Останнім, у свою чергу, таке спілкування зі студентами допомагає краще розуміти спонукальні мотиви дій та вчинків студентів. Такого роду інформація лежить в основі індивідуального підходу до студентів, що дає можливість виявляти, спрямувати та розвивати інтереси й здібності студентів у визначеному напрямку.

Мобілізаційний компонент відображає вміння викладача залучати студентів до пізнавальної діяльності. цьому компоненту характерна ініціативність викладача – його вміння актуалізувати знання студентів, збуджувати їхні бажання пошуку нової інформації. При цьому необхідним елементом є компетентність викладача щодо прийняття рішень стосовно швидкого включення студентів у навчальну діяльність. Тут необхідні знання та врахування вікових особливостей студентів.

Змістовий компонент відображає обсяг та глибину знань викладача щодо виявлення провідних чинників навчально-виховного процесу, які найбільше впливають на склад знань, що формуються у студентів; постійне накопичення інформації про результативність роботи, щодо розвитку мотивації учнів.

Одним із плідних методів формування фахових умінь у студентів є виробнича практика, лабораторні та семінарські заняття фахових дисциплін. Тож до змістового компонента входять комунікативний елемент, ознаками якого є знання про характер взаємовідносин під час спілкування викладача зі студентом у процесі організації та управління їхньою навчальною діяльністю.

Практичний компонент готовності до професійної діяльності з розвитку мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень включає: вольовий, організаційний, конструктивний, дидактичний, розвивальний елемент. Готовність до означеної професійної діяльності передбачає вміння застосовувати теоретичні знання у своїй практичній діяльності.

Ефективність професійної діяльності викладача можлива за умови, якщо всі його думки, почуття, емоції спрямовані на досягнення поставлених цілей, виконання навчальних та виховних завдань. Така спрямованість досягається шляхом свідомого регулювання, управління власними думками, почуттями, тобто супроводжується певними вольовими зусиллями.

Наявність вольових костей розкривається в здатності викладача швидко підвищувати свою активність, енергійність, зберігати оптимальну організацію психічних функцій під час виникнення непередбачених ситуацій та наростаючої втоми, що зазвичай виникає під впливом різноманітних чинників. Без вольового зусилля неможливо довго зберігати розподіленість уваги, працювати у тривалому напруженні, що особливо характерне для педагогічної діяльності, зокрема спрямованої на розвиток мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень.

Професійна спрямованість і воля утворюють взаємопов’язану функціональну систему, в якій воля забезпечує усталеність професійних намірів. Для успішної професійної діяльності викладачу необхідне свідоме управління своїми власними процесами, які мають бути спрямовані на вдосконалення тих чи інших дій, тих чи інших психічних станів, завдяки яким діяльність відбувається успішно.

Емоційний компонент готовності проявляється в емоційній сфері особистості викладача та є обумовленим переживаннями, які відображають потреби та актуалізують або гальмують діяльність. упевненість у собі як у викладачі базується на здатності розуміти студентів, уміні проникати у психологію студента, а також на усвідомленні правоти своїх дій та вчинків. Вона тісно пов’язана з самооцінкою особистості, яка формується під впливом оцінок оточуючих та результатів власної діяльності. невпевненість молодого викладача проявляється в надмірній тривожності, хвилюванні та невпевненості в діях. Їм важко «входити в контакт» зі студентами, реалізовувати свої можливості. Такий елемент готовності, як емоційна саморегуляція – уміння довільно управляти особистою інтелектуальною діяльністю, цілеспрямовано будувати процес самонавчання, полягає в системі розумових дій, спрямованих на активізацію самостійних процесів або гальмування, а то й стабілізацію. Прийоми регуляції емоційних станів покликані допомагати викладачу управляти особистим настроєм, впливати на нього. Стабільність емоційного збудження в поєднанні зі свідомим управлінням емоційним станом – важлива умова збереження професійної усталеності та фізичної працездатності під час організації та проведення педагогічної діяльності, яка спрямована на розвиток мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень

Поиск по сайту: