В. Скіфо-сарматська культура

У скіфський період (7-2 ст. до н.е.) під іменем іраномовних племен скіфів, які населяли територію сучасної України, об'єднувалися численні місцеві племена. Від скіфів лишилися величезні кургани, в яких вони ховали своїх царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби, забитих коней і рабів. Скіфське мистецтво відіграло велику роль у формуванні слов'янської культури. Воно було одним з джерел слов'янської мистецької спадщини.

Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є зображення тварин. Після скіфів лишилися великі кам'яні статуї з зображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка Омеляна Пріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку, козацьку гостроверху шапку, пернач, сагайдак (рос. - колчан) тощо. Для скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом - колесом, флективна мова - словозміна, шляхом заміни кінцівок.

З початком грецької колонізації в Причорномор'ї (6 ст. до н.е.) великого впливу на скіфів мала антична культура, про що свідчать археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасного Сімферополя. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена. Продовжувалася традиції звіриного стилю в оздобленні посуду, з'являються композиції міфологічного змісту.

С. Антична культура.

Прямим джерелом для української культури стала антична культурна традиція, носієм якої були грецькі міста-поліси на узбережжях Чорного та Азовського морів - Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія в гирлі Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного Севастополю), Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія на Кубані тощо. Вони почали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив на місцеві народи північного Причорномор'я, в тому числі і на попередників слов'ян.

Ці колонії були містками для зв'язків грецької метрополії з степовим населенням, з яким йшов інтенсивний товарообіг, зокрема продуктами хліборобства та тваринництва. Натомість степове населення купувало предмети ремісницького виробництва. Вважається, що слов'янська молодь могла оселятися в містах-полісах і здобувати тут навички ремесла, мистецтва, будівництва, виробництва кераміки, зброї, ювелірних виробів тощо. Згідно праць грецького історика Геродота випливає, що грецькі впливи сягали далеко на північ аж за дніпровські пороги.

Пам'ятки мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі скульптур, місцевого та імпортованого виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. Від античної грецької культури слов'яни запозичили також теракоти та фрески.

Теракоти (від італійського - опалена земля) - неглазуровані керамічні вироби з випаленої кольорової пористої глини, головним чином червоного, брунатного, кремового кольору - архітектурні деталі, облицювальні плити, посуд, вази.

Фрески (від італійського - свіжий) - живопис фарбами, водяними або розведеними на вапняному молоці, по свіжій вогкій штукатурці. Фрески застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков, соборів, палаців. Фрески були відомі з 2 тис. до н.е. і були поширені в різних країнах світу.

Грецькі впливи. На думку деяких дослідників грецькі впливи ми відчуваємо в українській етнографії. Український народний одяг з його багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато спільного маємо ми з грецьким народом і у духовній культурі. Греки любили музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в українців: нахил декорувати свій одяг, хатню обстановку, численну обрядовість у народному житті.

Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став одною з причин драми в історії українського народу, коли він загубив свою державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити.

Античні корені української культури неодноразово підкреслювали українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа (книга "Призначення України") та Євген Маланюк. "Степовою Елладою" ніжно нарікає Україну Маланюк у своїх віршах:

Поиск по сайту: