Совість як соціокультурній феномен

Совість є культурним надбанням особистості. Як стверджував Л.С. Виготський, незважаючи на те, що всі культурні утворення мають біологічне підґрунтя, вони є результатом процесів навчання і виховання як входження особистості в культуру і оволодіння нею. Тому продуктивною щодо совісті може бути лише та ідея, яка передбачає її науково доцільне виховання в онтогенетичному вимірі.

Совість – актуалізована суперечлива єдність самоповаги і Его-наміру особистості, що запобігає порушенню нею духовно-моральних приписів.

Необхідною умовою формування почуття совісті є не просто моральна вихованість особистості, а володіння нею системою духовних цінностей, які виникають на основі єдності механізмів свідомості та самосвідомості. Духовна цінність (як наукове поняття) – психологічне новоутворення, що відображає безпосередньо значущу для суб’єкта узагальнену змістову сферу людського і природного довкілля, через ставлення до якої він виокремлює, утверджує й усвідомлює себе, своє Я, а вона стає простором його суспільно ціннісної життєдіяльності.

Схематично це можна зобразити так:

Структура-модель виховання у особистості почуття совісті (КК – когнітивний компонент, СП – самопізнання, ЕЦК – емоційно-ціннісний компонент, СС – само схвалення, ПК – поведінковий компонент, СО – самооцінка, логіка зв’язку.

Поиск по сайту: