Розум як феномен

Феномен навченого різними науками та філософією розуму – явище Просвітництва. Просвітництво – соціокультурна система формування і розвитку науково-теоретичного розуму людей через пропаганду наукових знань. Ідею наукового просвітництва втілювали у життя філософи ХVII–ХVIII ст., які бачили у пропаганді наукового і філософського знання чинник звільнення розуму людини від релігійної віри. Вони стверджували, що наукоучіння і є соціокультурним детермінантом розвитку людського розуму. “Чим більше просвітиш свій розум, тим краще.” – писав Д. Дідро. Для Д. Дідро, Ж. Ламетрі, інших філософів ХVII–ХVIII ст. ідеалом освіченого розуму був філософ. Пропаганда філософського знання надавала можливість “наблизити народ до рівня філософів”.

Освічений різними науками розум як феномен має таку рису, як обтяженість знанням, що створює уяву “всезнання” для окремих особистостей, носіїв певної суми знань. Щоб не ототожнювати себе з “абсолютно всезнаючим суб’єктом”, потрібна розвинута рефлексія. Така рефлексія, яка досягла висоти розуміння межі абсолютного і відносного знання, була притаманна Сократові, якому належить вислів: “Я знаю, що я нічого не знаю”. Феномен освіченого розуму може виявитися й у формі “багатознання, яке не навчає власний розум”, про що писав Геракліт.

Багатознання може не тільки не навчити розум окремих особистостей, але і не надати мудрості, як зазначив Ж. Марітен. Феномен “багатознання, що не навчає розум” означає, що людина застосовує знання з різних джерел, але не активізує свій розум, щоб здійснити його логіко-семантичну переробку для розуміння і практичного використання.

У соціокультурному аспекті освічений розум можна трактувати як культурний розум. Це означає, що людина у процесі своєї когнітивної діяльності піднімається до осягнення історичного типу культури і цивілізації, внаслідок чого формуються соціокультурно зумовлені типи і види розуму, зокрема науковий, філософський, технологічний тощо. З виникненням феномена освіченого розуму як соціокультурного надбання виникає протиставлення “природний розум–освічений розум”. Природний розум – первинний, вроджений, даний людині від природи, генетично зумовлений. Протиставляючи природний і освічений розум, набутий у процесі когнітивної діяльності людини, філософи порушили проблеми, які потребують наукового і філософського аналізу, наприклад: вроджене знання, особливості вродженого і набутого типів та видів розуму, співвідношення природного (генетично успадкованого) і соціокультурно набутого розуму та ін.

На підставі протиставлення природного і соціокультурного розуму виникає проблема еволюції людського розуму в його історичному вимірі. У загальному сенсі еволюція людського розуму може бути визначена так: природний розум (вроджений) – засвоєння знання як соціокультурного надбання людини і виникнення освіченого розуму – творчий розум, здатний створювати штучний світ, тобто техносферу, техногенне середовище, артефакти культури і цивілізації. Дослідження взаємовідношення знання і розуму дає можливість глибше зрозуміти конкретний механізм когнітивної діяльності людини, спрямованої на засвоєння різновидів знання, що становить необхідну опосередковану ланку його практичного використання.

Поиск по сайту: