Розуміння істини. Істина та її критерії

Розглядаючи істину як одну з вершин пізнавальної діяльності людини, ми підкреслюємо той незаперечний факт, що істина є не просто знанням, а знанням особливим. Саме поняття істини встановлює відповідність між нашим розумом і зовнішнім світом, воно фіксує збіг людських уявлень з об'єктивним станом справ. Адже самі собою природні чи соціальні процеси не є істиною, вони є дійсністю, тоді як "істина" це характеристика нашого знання про них, тобто відповідність наших знань навколишньому світу. Істини бувають передусім емпіричними і теоретичними, а емпірика, як відомо, – це досвід. Саме з нього ми робимо висновок, що в собаки чотири ноги, а в людини – дві, що фізкультура сприяє здоров'ю, що суперечки з батьками чи керівниками псують настрій (а часом і кар'єру). Ці істини поверхові, вони не претендують на статус закону, можуть легко відкидатися за різних ситуацій. Теоретичні істини відображаються в чітких формулюваннях закону, тобто відбивають не випадковий і поверховий, а глибинний зв'язок речей. Але розуміння істини можливе лише через розкриття основних ознак, особливостей істини, до яких належать об'єктивність, абсолютність, відносність, конкретність, здатність виявлятися завдяки певному ряду критеріїв. Схематично це можна зобразити так:Об'єктивність істини полягає в тому, що вона існує незалежно від свідомості людини. Але людина не може пізнати все до кінця, тобто пізнання в завершеному вигляді не існує. У проблемі істини це проглядається як взаємозв'язок абсолютної і відносної істини. Абсолютна істина – найбільш повне, всеохоплююче знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності.Іншими словами, абсолютна істина є баченням речі, явища як завершеного процесу. Недосяжна в цьому розумінні, вона є лише метою (чи навіть ідеалом) людського пізнання. Відносна істина – це неповне знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності. Якщо ж будь-яку істину, отриману в процесі пізнання, вважати вічною, незмінною, раз і назавжди нам даною, то ми приходимо до догматизму (від латинського догма – думка, вчення), з якого починається занепад і навіть загибель науки, творчого пошуку. Догматизм оперує незмінними поняттями, формулами без врахування нових знань, конкретних умов місця і часу, тобто в даному разі вважає істину лише абсолютною, ігнорує конкретність істини (прикладом можуть бути релігійні догмати, марксизм у його сталінському варіанті та ін.).Протилежним догматизму є релятивізм (від латинського «релятивус» – відносний) як учення про відносність, умовність, суб'єктивність людського пізнання. Тому в реальному процесі пізнання, складному й суперечливому, завжди є місце для заблуджен-ня (як еквівалент вживаються такі слова, як хиба, похибка, омана) – перекрученого, хибного усвідомлення дійсності, зумовленого в кожний даний момент обмеженістю наших знань та суспільно-історичної практики. Але заблудження слід відрізняти від брехні, як свідомого перекручення істини в інтересах групи людей чи спільнот, та від помилок, що виникають внаслідок неправильних дій.Важливе значення у пізнанні має питання про критерій (мірило) істини, яке по-різному вирішується різними філософськими напрямами та школами.

Поиск по сайту: