Природні,соціокультурні та духовні виміри людського життя

Природне у людині виявляється у морфологічних, гене­тичних" явищах, а також у нервово-мозкових, електро­хімічних та інших процесах, що властиві людському орга­нізму. Це фізіологічні процеси, що відбуваються у нашому організмі, основою яких є обмін речовинами, енергією та. інформацією між організмом і навколишнім середовищем. Коли йдеться про соціальну сутність людини, її соціо­культурні виміри або про людину як особистість, слід вихо­дити не з природного в людині взагалі, а лише з її антрополо­гічних особливостей, тобто з вивчення її тілесної організації та деяких елементарних психічних властивостей і процесів (наприклад, від найпростіших інстинктів).Таким чином, на певному рівні антропогенез у процесі "вдалих" мутацій, трудової діяльності, спілкування і фор­мування духовності начебто "перевів стрілки" з біологічно­го розвитку на шлях історичного становлення власне соці­альних істот, у результаті чого сформувалася людина як при­родно-соціальна істота. Саме тому людина є цілісною єдніс­тю біологічного, психічного та соціального. Однак людина не арифметична сума біологічного, психічного та соціально­го, вона інтегральна єдність, що приводить до виникнення нового якісного стану — людської особистості.Виміри людини не можна зводити лише до природного та соціального в ній, хоча б тому, що соціальне породжує й ду­ховність. Якщо у свідомості людини знаходять відображен­ня лише найелементарніші потреби, задоволення яких не­обхідне тільки для підтримання фізичного існування, якщо почуття й емоції примітивні, а поняття не розвинені, то це свідчить про її бездуховність, внутрішню убогість.. Духовність людини — це уміння мріяти, фантазувати, творчо удосконалювати світ, прагнучи зробити його кращим. Уміти створити свій внутрішній світ, не схожий на навколиш­ню дійсність, — це один із найважливіших проявів духовності.Отже, духовно розвинена людина — така, яка усвідом­лює саму себе і може свідомо керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення суспільно значущих цілей, це людина, внутрішнім регулятором поведінки якої є совість (за висло­вом класика німецької філософії XVIII ст. І. Канта — це за­кон, який живе у нас самих; на думку французького філосо­фа XVIII ст. П. Гольбаха — це наш внутрішній суддя). Формування особистості відбувається в процесі соціалі­зації, який за своєю суттю діалогічний або навіть полілогіч-ний. Цей діалог (поліалог) можна відобразити за допомогою такої системи:

• "Я — Я" — умова формування самосвідомості, внутріш­нього світу людини;

. "Я — ТИ" — сфера формування морального почуття, почуттів любові, дружби, ненависті тощо;. "Я — МИ" — родинні, групові, кастові, класові, націо­нальні, державницькі почуття, звичаї, традиції, переконання;• "Я — УКРАЇНА" — громадянське, державницьке са­моусвідомлення;• "Я — ЛЮДСТВО" — родова самосвідомість, належність до гомо сапієнс;. «я — СУСПІЛЬСТВО" — ставлення до світу створе­них речей та інших людей;• "Я — ПРИРОДА" — екологічна свідомість та ставлен­ня до навколишнього середовища;• "Я — УНІВЕРСУМ" — витоки світогляду, релігійних та філософських ідей, роздуми про сенс життя та смерть.Отже, соціалізація є процесом засвоєння індивідом пев­ної системи знань, норм та цінностей, які дають змогу функціонувати йому як повноправному члену суспільства.