Здобуття державної незалежності України та її вплив на розвиток культурного життя

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи.

В 1992 р. було затверджено національну символіку держави: Гімн «Ще не вмерла Україна» (слова П.Чубинський, музика М.Вербицький), Герб – тризуб, Прапор – синьо-жовтий. Найважливішою подією закріплення суверенітету є прийняття Конституції України 28 червня 1996 р.

Одним з найважливіших для розвитку культури постало питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений «Закон про мови в Українській РСР». Статус української мови як державної закріпила Конституція України. З прийняттям нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Важливим актом стало прийняття Верховною Радою «Основ законодавства про культуру» 19 лютого 1992 року.

У 1999 р. в більш ніж 60% середніх навчальних закладів викладання здійснювалося державною мовою, за винятком декількох регіонів. У системі середньої освіти зникла одноманітність. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією - гімназії, ліцеї. Була задіяна програма державної підтримки обдарованих дітей. В 2000 р. почато перехід на 12-річну середню освіту. Однак державні школи зазнавали фінансових труднощів. Практично зникла система професійного навчання, оскільки промисловість була неспроможна фінансувати ПТУ. Масово закрилися дитячі садки.

Для підвищення рівня вищої освіти була введена система акредитації. Найбільші навчальні заклади отримали статус Національних. Наприклад, Національний Київський університет ім. Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія». Крім державних, з’явилась велика кількість комерційних вузів, кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі.

За роки незалежності розширилися культурні контакти з різними країнами. Це сталося завдяки роботі різних міжнародних фондів, можливості поїздок, спільним проектам. Були видані твори письменників, які працювали в еміграції, з’явилася перекладна література провідних закордонних істориків-українознавців (у 1993 р. українознавство викладалося у 28 університетах і коледжах США і в 12 університетах Канади).

Попри фінансові та інші труднощі розвивалася українська наука. Україна брала участь у найбільших міжнародних програмах століття, наприклад, космічних програмах «Морський старт», «Глобалстар». А також у космічних програмах «Спектр»,»Марс-96», «Шатл-97», «Океан», «Природа». Вперше запрацювала національна українська станція в Антарктиді. Разом з тим на науковому потенціалі дуже серйозно відбилися економічні проблеми. Реструктуризація управління економікою, перехід одних підприємств у приватну власність, збитковість інших негативно позначилися на галузевих наукових і проектних інститутах. Державне фінансування науки скоротилося в чотири рази. В Україну широко завозилася електронна техніка, власна її розробка і виробництво не налагоджувалися. Погіршення умов життя і роботи стало головною причиною того, що в 1992 – 1996 рр. за кордон виїхали тисячі наукових співробітників.

З'явилося розділення культури на елітарну і масову. Масова культура – це культура, яка виникла в середині ХХ ст. в США, та яка знаходить попит в основній масі населення безвідносно приналежності до тієї чи іншої нації, держави.. Україна зіткнулася з таким явищем, як американізація культури, що особливо відчувалося в кінематографі, популярної музики, літератури.

Національні меншини України отримали широку можливість задовольняти свої культурні запити. Виникли національні культурні товариства євреїв, греків, німців. Відбувається обмін культурними делегаціями. Відкрилися школи з польською, румунською, угорською, іншими мовами викладання. Особливої уваги вимагала проблема розвитку культури кримськотатарського населення.

Зник державний контроль, який багато років тяжів над творчою інтеліґенцією. Розширилися можливості гастрольної діяльності. Однак багато театрів, творчих колективів через скорочення державного фінансування виявилися у складній ситуації. Відбувалося, з одного боку, усвідомлення необхідності їх підтримки органами влади, в тому числі місцевої, з іншого боку, йде пошук спонсорів, меценатів.

Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви. В Україні за станом на 1 січня 2000 р. діяло близько 22 тис. релігійних організацій, які входять до 80 конфесій, течій і напрямів. З проголошенням незалежності України відбувся розкол у православній церкві. Склалися три православні конфесії: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква.

Була відновлена діяльність Української греко-католицької церкви, крім того існують римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства, общини іудеїв, іслам, нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїти, буддисти). Релігійним общинам повернені націоналізовані в минулому будівлі. Відновлено шедевр української храмової архітектури – Михайлівський золотоверхий собор, а також Успенський собор Києво-Печерської лаври.

Після здобуття незалежності в літературі та мистецтві України ствердився плюралізм, сама думка про можливість існування тоталітарному суспільстві була ірреальною. Високий рівень політизації суспільства призвів до розвитку публіцистики..

З'явилися нові молоді літератори, які намагаються по-новому вирішити літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним процесом. Це - дочка Л. Костенко О. Пахльовська, О. Забужко, Ю. Андрухович, К. Москалець. Жанр історичної романістики розвивають Ю. Мушкетик, Р. Федорів. Роман Р. Іваничука «Орда» продовжує традиції П. Куліша, А. Кащенка, Б. Лепкого Поет М. Вінграновський написав яскравий роман «Наливайко». Повертаються Україну твори українських емігрантів - Є. Маланюка, І. Багряного («Сад Гетсиманський», «Тигролови»).

Заповнюються «білі та чорні плями» в історії, була розкрита правда про голодомор 1932 – 1933 рр., який був геноцидом проти українського народу, переоцінена роль національних героїв України П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи та ін.. У широкий вжиток увійшли твори П. Куліша, М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Хвильового та ін.

Великого авторитету набуває в світі міжнародний конкурс піаністів імені Горовіца, який засновано в Києві.

Отримала визнання творчість одного з засновників нового напрямку в у монументальному живописі Г. Синиці, («українська національна колористична школа»), яка протягом кількох десятиліть замовчувалась.

Розвиток театрального мистецтва пов'язаний з новаторськими пошуками режисерів Р. Віктюка, Б. Шарварка, які отримали світове визнання.

Україна перетворилася у центр хореографічного мистецтва, З 1994 р. в Україні провадиться міжнародний фестиваль імені французького гумориста українського походження Сержа Лифаря (художній керівник Паризької «Гранд Опера»).

Успіхів за роки незалежності досягла українська естрада – С. Ротару, Т. Повалій, І. Білик, В. Зінкевич, А. Кудлай та ін..

Великого значення набуває проблема реституції – повернення в Україну з Росії, Німеччини, Польщі, Румунії та інших країн, вивезених свого часу культурних цінностей. За допомогою українських дипломатів повернуто в Україну особисті речі В.Винниченка, архів О.Ольжича. Згідно з Гаазькою конвенцією 1954 р. підлягали поверненню всі художні цінності, вивезені під час Другої світової війни.

Поиск по сайту: