Розвиток освіти і наукових знань в Україні др. пол. ХVІІ – ХVІІІ ст. Києво-Могилянська академія

XVII – XVIII ст. в Україні знаменувалися підйомом національного інтелекту, що був спричинений досягненнями в розвитку національної системи освіти. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки. Початкову освіту можна було отримати в досить розвинутій мережі братських, церковних, монастирських, січових (при полкових козацьких канцеляріях) шкіл. Усі діти, навіть сироти, навчалися грамоті, були писемними. Також існували школи грамоти при церквах. Початковій грамоті навчали й мандрівні дяки.

Середня ланка освітніх закладів була представлена народними училищами, семінаріями, колегіумами. Центром вищої освіти й науки в Україні стала Києво-Могилянська академія. Усі типи навчальних закладів сприяли підвищенню освітнього рівня населення. За неповними даними, у Слобідській Україні в 1732 р. діяло 129 шкіл, у 1740 – 1748 рр. у семи з десяти полків Гетьманщини налічувалося 866 шкіл. На землях Війська Запорозького мала добру славу січова школа, де навчалися діти з різних міст. Сільські та міські школи утримувалися громадою.

У західноукраїнських землях православні братські школи, що виникли при церквах, занепадають. На їх місці створюються уніатські школи, підпорядковані ордену Василіан, які були призначені для шляхетської молоді й виховували її в католицькому дусі. Едукаційна комісія (1773) – перше в Європі міністерство народної освіти здійснила реформу шкільної справи, виробила єдиний шкільний статут, надала школам державний статус та виділила грошову допомогу. На Лівобережжі, Слобожанщині, в Києві існували тільки православні школи. Проте початкові школи в Україні не здобули сталої організації і з кінця XVIII ст. початкова сільська освіта почала занепадати, що було пов’язано з закріпаченням селян.

Центром освітнього, наукового і культурного життя в Україні була Києво-Могилянська школа (з 1633 колегіями) заснована в 1632 р. митрополитом Петром Могилою. Завдяки гетьману Івану Мазепі в 1701 р. за царським указом одержала статус академії. Дозволялося включати до навчальних програм курс богослов’я та організовувати внутрішнє життя на засадах самоврядування за зразком ВНЗ Європи.

За гетьманування Івана Мазепи для Києво-Могилянської академії спорудили будинок, кількість студентів досягла 2 тис., пізніше 500 – 1200, вікових обмежень не було. Для бідних учнів при академії існувала бурса. Академія була світським демократичним всестановим навчальним закладом.

За змістом навчальних програм і рівнем викладання академія відповідала вимогам європейської вищої освіти. Повний курс навчання тривав 12 років і поділявся на вісім класів. Вищим ступенем навчання були «школи риторики і поетики» (вивчалися науки гуманітарного циклу), дворічна «школа філософії» (гуманітарні й природничі науки), чотирирічна «школа богослов’я». В академії навчали граматиці, риториці, філософії й богослов’ю; мовам – слов’яно-руській (тодішній українській літературній), грецькій, латині, польській; літературі – класичній грецькій і римській, частково - середньо­вічній; поетичному і риторичному мистецтву; історії, географії. Лекції викладалися переважно латиною. З поглибленням зв’язків з Західною Європою вивчалася німецька, французька, староєврейська мови, і академія.

У Києво-Могилянській академії працювали видатні вчені, письменники, митці: Л. Баранович, В. Ясинський, Д. Туптало, Ф. Прокопович, С. Полоцький, Г. Кониський, І. Гізель та ін. З неї вийшли філософи й державні діячі, поети й історики, композитори й медики, полководці та юристи, серед них - історик І. Гізель, поет, вчений Ф. Прокопович, письменник і філософ Г. Сковорода, гетьман України І. Самойлович. Професори не обмежувались викладанням загальноприйнятих курсів, а самостійно розробляли проблеми логіки, семіотики, психології та інших наук. В академії проводилися публічні наукові виступи, ставилися вистави. Історія зберігла свідчення, що в академії навчалися росіяни, білоруси, молдавани, болгари, серби, хорвати, греки та ін.

Велика увага в академії приділялась вихованню студентів на принципах гуманізму і рівності. Це сприяло розвиткові демократичних ідеалів, плеканню у вихованців почуття гідності й взаємної поваги. Основи виховання молоді розробив Петро Могила, виклавши їх у своїх працях, передусім в «Антології», виданій 1636 р. для молодих колегіантів. На формування виховних ідеалів в академії значний вплив мало запорозьке козацтво.

Велике значення для забезпечення високого рівня навчального процесу в Києво-Могилянській академії мала бібліотека, до якої надходили книги з книго­видавничих центрів Європи. Але більшу частину книгозбірників становили українські друки (перше видання Києво-Печерської лаври «Часослов» (1616), «Граматика» (1619) М. Смотрицького та ін.) Багато книжок для академії придбав П. Могила. Бібліотека академії у XVIII ст. налічувала 12 тис. томів і безліч рукописної літератури та документів. Однак до нашого часу вона не збереглася, знищена під час пожеж 1780 р. і 1811 р.

Після Полтавської битви (1709) академія зазнала репресій. У 1817 р. вона припинила свою діяльність, але через рік була реорганізована в суто релігійний навчальний заклад, що готував кадри духівництва.

Академія заснувала колегіуми в Ніжині, Білгороді, Вінниці, Гощі, Кременці, Чернігові, Переяславі і постійно допомагала їм. У 1727 р. єпископ Є. Тихорський заснував Харківський колегіум, що став центром освіти Слобідської України. З 1765 р. при ньому відкрили додаткові класи, де викладали інженерну справу, артилерію, архітектуру, геодезію, географію. У 1779 р. в Полтаві відкрилась слов’янська семінарія (1786 р. переведена до Катеринослава), в 1780-1789 рр. у Полтавській семінарії навчався І. Котляревський. У колегіумах, крім слов’янських, вивчали французьку, німецьку та італійську мови, історію, географію, малювання. Після закінчення колегіуму студенти могли продовжувати навчання в Києво-Могилянській академії та навчальних закладах Росії.

У Правобережній Україні національна освіта була на значно нижчому рівні, ніж у Східній. Припиняють своє існування більшість церковних братств у Галичині, що призводить до занепаду шкільництва. Після шкільної реформи 1776 – 1783 рр. у західно­українських землях були організовані початкові (тривіальні) та неповні середні (головні) школи, де, як правило, навчання велося німецькою мовою.

На Правобережжі більшістю колегіумів – Львівським, Кам'янським, Луцьким, Перемишльським, Ужгородським – керував єзуїтський орден. Львівському колегіуму польський король у II половині XVII ст. надав права академії. Після скасування в 1773 р. єзуїтського ордену частина його шкіл перейшла до василіян. Крім колегіумів, при монастирях діяли внутрішні школи (студії). У більшості василіянських шкіл вищим курсом вважались риторика і лише в деяких викладалась і філософія.

Поиск по сайту: