Проблеми періодизації української культури

Вихідним моментом наукової періодизації розвитку української культури є чітке визначення її субстрату (носія) – українського народу та української нації, передусім історичних умов їх формування. Це пов’язане з тим, що для аналізу характерних світоглядних уявлень, цінностей та ідеалів етносу, традицій його суспільного життя, специфічних форм культуротворчої діяльності та звичаєвого права слід зрозуміти історичні умови їх формування і розвитку, тобто чітко простежити періодизацію української культури через призму її національної об’єктивності.

Перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства (дохристиянський період).Початки передісторії української культури, її першовитоки губляться у сивій давнині.

Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави – Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (українська культура Княжої доби). Прогресивний поступ культури України-Русі княжої доби супроводжується то колосальними успіхами в державному житті, то драматичними колізіями навколо цієї державності, які здебільшого тут і переважали.

Третій період розвитку української культури припадає на Литовсько-Польську добу в історії нашого народу(середина XIV – 1648).Розвиток української культури в Литовсько-Польську добу позначений тісною взаємозалежністю та взаємопереплетінням національно-визвольної боротьби і руху за відродження української культури. У ході цього руху не лише формувалися ідеологічні передумови всенародної визвольної війни, що розпочалась в Україні 1648 року, а й створювались культурні цінності, які стали основою розвитку української культури протягом наступних століть.

Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого.

П’ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок – від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Його доцільно поділити умовно на три підперіоди:

Перший – кінець XVIII – кінець 50-х років XIX ст., що є часом її становлення як новітньої культури з народним демократизмом і народною мовою;

другий – 60 – 90-ті роки XIX ст. – час її входження в загальнослов'янський та світовий культурний процес;

третій – початок XX ст. – час утвердження її як великої національної культури світового значення й резонансу (період національно-культурного відродження).

Упродовж XIX і початку XX століття українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові, виявила свою здатність: по-перше, синтезувати багатовіковий світовий художній процес; по-друге, всім своїм мистецьким арсеналом запропонувати самобутнє вирішення багатьох суспільних, етико-філософських і художніх проблем, які хвилювали людство; по-третє, створити такі художньо-естетичні цінності, які поставили українську культуру на рівень світової.

Шостий період розвитку української культури є часом міжвоєнного та повоєнного включення українських земель до складу її східних та західних сусідів й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років.

Високий ступінь розвитку та історичної зрілості української культури, з яким вона вступила у XX століття, зумовили її активну і плідну участь в загальноєвропейському культурному процесі. Це й сформованість розгалуженої жанрової системи в літературі, демократизація і модернізація мови більшості мистецтв (образотворчого, графіки, скульптури, музики), цілісність загальнонаціонального (Східна і Західна Україна) культурного розвитку, видатні здобутки нашої культури, що збагатили не лише свою, а й європейську художню культуру (українська народна пісня, соціальний роман, імпресіоністична та експресіоністична новели XX ст., театр корифеїв, гуцульське народне мистецтво і багато іншого).

Аналізований тут період розвитку української культури, як і попередній, доцільно розподілити на кілька підперіодів, які, у свою чергу, відрізняються один від одного соціально-економічними та політико-психологічними факторами:

1. Національно-демократична революція і здобуття Україною національної державності (УНР, ЗУНР), незважаючи на їх поразку від більшовиків у 1919 – 1920 pp., дали потужний історичний імпульс для національно-культурного будівництва навіть за умов обмеженої і затиснутої радянської державності 20-х років (український ренесанс, трагічно обірваний 1929 p.).

2. Період 30-х – початку 50-х років – часи особливо жорстокого тоталітаризму. Він позначений у суспільному житті України гострими суперечностями, трагічними подіями, породженими антинародною сталінською диктатурою. Загинули сотні талановитих її майстрів, були ліквідовані численні наукові і творчі інституції та заклади.

3. Роки Великої Вітчизняної війни (1941 – 1945) для значної частини діячів української культури стали періодом творчого піднесення. У воєнні роки українська культура збагатилася цілою низкою творів, що ввійшли до її класичного фонду, хоч і тут було чимало агітаційної пропаганди.

4. Незважаючи на те, що українська культура повоєнного періоду (1945 – 1950-ті рр.) мала чимало досягнень, її ідейно-змістове, сюжетне, стильове та емоційне річище виявилось досить звуженим і збідненим. На багатьох творах лежав відбиток певної соцреалістичної заданості, а не вільного самовиявлення таланту.

5. Під наростаючим імперським тиском (1960-ті – 1980-ті рр..) інтелігенція розпочинає рух, який переріс у боротьбу за демократичні права й свободи (у тому числі й свободу творчості), за сприятливі умови розвитку національної культури («шістдесятників», дисидентів).

6. Період «перебудови» (1985 – 1991). Ера постіндустріального, надзвичайного інтенсивного розвитку, в який надто стрімко втягується все людство, не сприймає надцентралізованого, державно-бюрократичного управління всіма сферами суспільного життя, українська культура була поставлена (та ще й до цього часу перебуває) в умови боротьби за самозбереження і постійного потягу до відродження.

Сьомий – сучасний період, що охоплює часовий відтинок від проголошення Незалежності України і по сьогодення. За цих умов з’явилися нові риси, нові характеристики: неабияке розширення меж творчої свободи митця, наявність багатющого творчого досвіду і творчих сил, тенденція до консолідації національних мистецьких шкіл, широкі й багатоманітні зв’язки з мистецтвом інших народів тощо.

Завершуючи розгляд періодів розвитку української культури, слід зазначити, що в часи становлення Української незалежної держави ми намагаємося підходити й аналізувати їх як громадяни незалежної суверенної країни, дотримуючись нового державницького погляду на вітчизняну історію.

Запитання для самостійного опрацювання:

1. Теорії та напрями в культурології.

2. Співвідношення понять культури і цивілізації.

Література:

Основна: 5, 6,10, 11, 10, 15, 17, 18.

Додаткова: 40, 51, 52, 77, 84.

Поиск по сайту: