Розвиток української культури в 2000-х рр

ХХІ століття характеризується розвитком глобалізаційних процесів. Глобалізація – загальносвітовий соціальний процес, що включає в себе потоки ідей, капіталів, товарів, науково-технічних досягень, політичних норм і стандартів законодавства, які зумовлють розвиток світу як цілісно-економічної, соціокультурної суперсистеми. Отже, розвиток української культури ХХІ століття проходить в контексті розвитку глобалізаційних процесів, що надає національним культурним процесам своєрідності.

Законодавча база. За останні роки було зроблено чимало для адаптації сфери культури до нових соціально-економічних умов. З цією метою розроблено й прийнято низку нових законів для сприяння розвитку окремих сфер культури: «Про музей і музейну справу», «Про бібліотеки та бібліотечну справу», «Про кінематографію», «Про охорону культурної спадщини», «Про вивіз, ввіз і повернення культурних цінностей», «Про добродійність і благодійні організації».

За ініціативою Міністерства освіти України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму «Освіта XXI ст.», «Засади гуманітарної освіти в Україні», концепція «Основи національного виховання», «Українознавство в системі освіти». Обговорюються громадськістю проекти програм «Національна комплексна програма естетичного виховання», «Дозвілля і молодь».

14 грудня 2010 р. був ухвалений закон «Про культуру», який визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов’язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них.

Закон «Про культуру» передбачає, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури на всій території України, сприяє створенню вітчизняного (національного) культурного продукту українською мовою та його популяризації в Україні й за кордоном. Вільне використання інших мов у сфері культури гарантується, окрім випадків, коли таке використання звужує права чи можливості громадян на доступ до отримання культурних благ українською мовою.

Не підлягають приватизації архіви (архівні установи), об’єкти культури, мистецтва, у тому числі виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності; пам’ятки археології; документи Національного архівного фонду України; музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання державної частини Музейного фонду України; документи Державного бібліотечного фонду України; вихідні матеріали та фільмокопії, що зберігаються у фільмофонді; заклади культури, що забезпечують державні соціальні нормативи у сфері обслуговування населення закладами культури; заклади освіти сфери культури.

Крім того, забороняється виселення закладів культури (театрів, філармоній, бібліотек, музеїв, архівів, художніх галерей (виставок), кінотеатрів, позашкільних закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва, клубних закладів тощо) з приміщень без надання їм іншого рівноцінного приміщення.

Євроінтеграція. В 2005 році зовнішньополітичним вектором української політики визнано євроінтеграцію. Між Україною та Євросоюзом була підписана «Угода про партнерство і співробітництво» (набула чинності 1999 р.), тривають переговори щодо підписання «Угоди про асоціацію», що дасть можливість Україні здійснювати ефективне співробітництво на всіх рівнях, в тому числі і в культурно-освітній сфері. Інтеграційний процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіту та науку, поширенні власних культурних здобутків в країнах ЄС. Основною формою контактів стали Дні культури України й різні фестивалі. Наймаштабнішим заходом такого роду стали Дні культури у Франції, де більше 500 представників всіх напрямів культури протягом майже трьох місяців провели близько 200 художніх акцій.

Освіта. На початку 2006 року в Україні нараховувалось 970 ВУЗів. З них приблизно 620 – І-ІІ рівня акредитації (у т.ч. 114 приватних) і майже 350 – ІІІ – ІV рівнів (в т.ч. 88 приватних)

Важливим кроком на шляху до реформування вищої школи в України було приєднання України до Болонського процесу 19 травня 2005 року, основна ідея якого – створення відкритого простору європейської вищої освіти. Визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; навчання протягом життя. Основна ідея документів Болонського процесу – двоступенева структура вищої освіти (бакалавр, магістр) та використання системи кредитів (ECTS).

Бібліотеки. На сьогодні бібліотечна мережа України складається з майже 45 тисяч бібліотек – публічних, спеціалізованих, академічних, вузівських, шкільних і т.п. Їх загальний фонд досягає 875 млн. одиниць. Величезні фонди мають Національна бібліотека ім. В. Вернадського,створена у 1918 році – 12 млн.примірників; Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Короленко (1886) – 6,5 млн. примірників; Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника (1940) – б млн. примірників; Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека (1834) – 2,3 млн. примірників; Миколаївська обласнауніверсальна наукова бібліотека ім. О. Гмирьова (1881) – 2,3 млн. примірників; Державна історична бібліотека України (1939) – 750 тис. найрідкісніших книг і документів. Провідною публічною бібліотекою України є Національна парламентська бібліотека, що дає можливість читачам (100 тис. читачів щороку) скористатися 4 млн. книг, періодичними виданнями (на папері й електронних носіях), аудіовізуальними й образотворчими матеріалами, картами, нотами. Бібліотека обладнана сучасною комп’ютерною технікою, що хоч і дуже повільно, але все-таки впроваджується в усі галузі книговидання й бібліотечну мережу.

Засоби масової інформації. На сьогоднішній день в Україні зареєстровано більше 20 тис. періодичних видань. Деяким журнально-газетним видавництвам держава надає фінансову допомогу. В основному це дитячі видання, такі як газети «Зірка», «Ліхтарик», «Казковий вечір» і журнали «Країна знань», «Однокласник», «Веселочка», «Дзвіночок». Відповідно до бюджетної програми «Фінансова підтримка друку» ця допомога розширює свою географію й обсяг.

Значний вплив на формування художнього смаку й світогляду людини сьогодні робить телебачення. В Україні в 1932 році відбулася перша передача рухливого зображення, через два роки з’явився звуковий супровід, а в 1938 році почав працювати телевізійний передавач у Києві, що ретранслював телевізійний сигнал з Москви. Перша офіційна самостійна спроба передачі зображення в Україні була здійснена 1 лютого 1939 року.

До лютого 1994 року, коли набув чинності Закон України «Про телебачення й радіомовлення», Держтелерадіо і його обласні керівництва видали близько двохсот реєстраційних свідчень на право діяльності в сфері телебачення й радіомовлення недержавним телерадіокомпаніям (студіям, редакціям).

Сьогодні в системі Держтелерадіо України функціонують 24 обласні державні телерадіокомпанії, державна телерадіокомпанія «Крим», а також регіональні телерадіокомпанії в містах Києві і Севастополі. При цьому частка недержавного сектора телебачення й радіомовлення в інформаційному просторі України перевищує 96%,- і тільки близько 4% належить державі. Майже половина обласних (регіональних) державних телерадіокомпаній веде всі свої передачі українською мовою.

Література. Сучасна українська література представлена безліччю талановитих авторів, що працюють у різних жанрах. У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості, модернізм змінився постмодернізмом. Український постмодернізм зародився у кінці 1980-х рр. і пов'язаний з іменами К.Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше і з представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І. Лучук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк; «Орден чину ідіотів»: Н. Гончар, Р. Козицький, В. Костирко, А. Крамаренко та інші.

До визначальних рис постмодернізму належать поєднання різних стильових тенденцій, часткова опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо.

Нова література незалежної України представлена іменами таких письменників і поетів, як О. Забужко, Ю. Андрухович, В. Неборак, І. Калинец, Л. Подеревянський, В. Габор, Ю. Винничук, М. Матіос, В. Діброва, К. Москалець та ін. Для сучасної української літератури характерна розмаїтість жанрів, їй властиві свої, особливі стилістичні ознаки. Останнім часом українські автори домоглися успіху навіть у тих жанрах, до яких раніше представники вітчизняної літератури практично не зверталися. Прикладом можуть бути доробки науково-фантастичної прози («Аргонавти Всесвіту» В. Владко, «Кришталевий рай» Д. Бузько, «Чаша Амріти» О. Бердника), роботи українських прозаїків М. і С. Дяченко в жанрі фентезі.

В Україні проходять різноманітні літературні конкурси на кращі прозаїчні, поетичні й драматургічні доробки. Засновником одного з таких конкурсів є львівське видавництво «Кальварія». Для того, щоб відзначити кращих авторів, засновано тридцять літературних премій.. Відомий український письменник Ю.Андрухович був визнаний гідним міжнародної премії Фонду Антоновичей у США.

Книговидавництво. Зараз в Україні працює понад 600 видавництв різного профілю - державні, кооперативні, приватні. Можна відзначити такі, як«Смолоскип», «Основи», «Абрис», «Либідь» і т.д.

Музика. Про високий професійний рівень української пісні свідчать численні перемоги на різних міжнародних конкурсах і фестивалях (у тому числі й на фестивалі «Слов’янський базар» у Вітебську) Руслани Лижичко, Н. Могилевської, О. Пономарьова. Українські виконавці «ВВ», «Танок на. майдані Конго», «Океан Ельзи», «Мандри» домоглися не тільки творчого, але й комерційного успіху як в Україні, так і за її межами.

Вершиною творчої кар’єри співачки Руслани Лижичко (сценічне ім'я - Руслана) стала перемога на 49-му пісенному конкурсі «Євробачення». За правилами конкурсу, наступну церемонію повинна була приймати країна- переможниця. В 2005 році в Києві відбувся 50-й конкурс «Євробачення».

Триває розвиток сучасної національної музичної культури, в межах якої задіяні таланти молоді. Поряд з масовими телешоу «Фабрика зірок», «Танцюють всі», «Х-фактор» можна відзначити національні фестивалі: «Країна мрій» (м.Київ), «День Незалежності з Нестором Махно» (м.Гуляйполе), фестиваль етнічної музики в с. Шешори, «Золотий лев» (м.Львів).

Архітектура. У зв’язку з отриманням право на проведення Чемпіонату Європи з футболу в 2012 році, міста Київ, Донецьк, Львів та Харків розпочали активну забудову та перепланування з метою відповідності до європейських вимог. Реконструйовані та збудовані стадіони (НСК «Олімпійський» в Києві, «Донбас Арена» в Донецьку, «Металіст» в Харкові, «Арена-Львів» у Львові») являють собою зразок європейського стандарту.

Поряд з функціональною архітектурою західного зразка спостерігається зведення споруд національного значення. В 2008 році до 75 річниці Голодомору був збудований меморіальний комплекс, присвячений памяті жертв Голодомору; В 2010 році в с.Копачів збудований Парк-музей «Київська Русь»; розпочалися роботи з відновлення Десятинної церкви.

Театральне мистецтво України сягає своїми коріннями в обрядову пісню й танець, які були схожі на театральне дійство. Сьогодні три театри країни мають найвищий статус – національних: Національна опера України, Національний академічний драматичний театр ім. І.Франка, Національний академічний театр російської драми ім. Л.Українки. Академічними театрами є Львівські, Харківські, Одеський театри опери й балету. Львівський драматичний театр ім. М.Заньковецької, Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченко, Харківський російський драматичний театр ім. О. Пушкіна, Кримський російський драматичний театр ім. М. Горького

Різноманітним є видовий діапазон театрів: 21 музично-драматичний театр, 16 драматичних, 9 – для дітей і юнацтва, 25 – лялькових, шість театрів опери й балету, а також театри драми, музичної комедії, оперети, маріонеток, пантоміми й ін. З’явилися муніципальні, відомчі й приватні театри.

Серед видатних діячів театрального мистецтва слід назвати провідного актора Київського українського драматичного театру ім. І. Франка, засновника Академії мистецтв України, міністра культури й мистецтва України (1999- 2001) Богдана Ступку, режисера-новатора Романа Віктюка та театрального режисера, актора, сценариста, музредактора Михайла Мельника. Вистави, поставлені М.Мельником: «Гайдамаки» – за поемою Тараса Шевченка, «Кара» – за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба», «Лоліта» — за романом Володимира Набокова, «Парфумер» – за романом Патріка Зюскінда і т.д.

Кінематограф. Сьогодні в Україні працюють п’ять державних кіностудій: Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженко, Одеська кіностудія художніх фільмів. Українська студія хронікально-документальних фільмів. Національна кінематека України, Українська кіностудія анімаційних фільмів і понад двадцять кіностудій недержавної форми власності. Провідні режисери країни - В. Савельєв, М. Кац, В. Новак, К. Муратова - продовжують працювати й знімати цікаві фільми.

Кризові явища в економіці протягом останнього десятиріччя негативно позначилися насамперед на стані матеріально-технічної бази у сфері культури. Потребує реформування законодавча база у сфері культури, вимагають удосконалення механізми фінансування та оподаткування закладів культури, необхідним є залучення інвестицій.

Основними причинами, що зумовили існуючий незадовільний стан у сфері культури є:

• невиконання або ігнорування органами державної влади ухвалених законодавчих актів у сфері культури, які стосуються фінансування культури чи соціального захисту працівників культури;

• систематичне порушення органами державної влади конституційних прав громадян у частині гарантованого доступу до культурних цінностей,

• недостатнє врахування інтересів культури в законах, що регулюють суспільно-економічні сфери життя, зокрема в фінансово-бюджетних;

• недосконалість галузевого законодавства у сфері культури (потребують оновлення закони про мови в Україні, про державні соціальні стандарти у сфері культурних послуг, про неприбуткові організації в галузі культури тощо); деякі сфери діяльності в галузі культури досі перебувають поза межами законодавчого регулювання (не прийнято закони про гастрольно-концертну діяльність, про механізми громадського контролю над прийняттям рішень у сфері культури, про соціальний захист митців тощо);

• недотримання норм законодавства України про культуру

Отже, не дивлячись на позитивні тенденції розвитку і формування української культури як цілісної системи, необхідно продовжувати здійснювати комплексні заходи, спрямовані на поліпшення її стану.

Запитання для самостійного опрацювання:

1. Мовне питання в Україні: проблеми та перспективи розв’язання.

2. Світові глобалізаційні процеси та їхній вплив на українську культуру.

Література:

Основна: 4, 5, 8, 12, 13, 14, 22, 23, 24.

Додаткова: 40, 48, 51, 52, 54, 61, 63, 69, 86.

ІІ. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінарське заняття є однією з основних форм навчання, важливою ланкою в загальній системі навчального процесу. Він проводиться з основних, найбільш важливих тем навчальної програми.

При підготовці до семінару студенти повинні вивчити та зрозуміти теоретичний матеріал, викладений на лекціях викладачем. Основна увага повинна приділятися опрацюванню студентами рекомендованої літератури. Список літератури додається до кожної теми курсу. Це допоможе чітко визначити понятійно-категоріальний апарат, якими оперує така навчальна дисципліна як історія української культури. В плані семінарських занять спеціальним пунктом виділені основні категорії та поняття, які необхідно використовувати під час обговорення основних питань семінарського заняття. Опрацювання теоретичного матеріалу дозволить ознайомитись з основними підходами вітчизняних та зарубіжних фахівців до тих тем, що виносяться на обговорення на семінарі.

Семінар є одним з видів контролю наявності і якості знань студентів, тому під час підготовки до семінарського заняття, студенти повинні використовувати конспект лекцій, рекомендовану літературу, самостійно розробити доповіді по кожному питанню і мати в своєму конспекті тези кожного питання, щоб користуватися ними під час виступу на семінарі і під час відповідей на поставлені питання. Високу оцінку студент отримує тоді, коли він вільно володіє матеріалом, орієнтується в даній темі, висвітлює питання своїми словами, а не читає відповіді на них не відриваючись від тексту.

Під час проведення семінарського заняття використовуються різні форми й методи. Викладач використовує найбільш поширені та ефективні завдання; питання щодо самостійної роботи, завдання та вправи різних видів, навчальні ігри, реферати та доповіді, тестування тощо.

Виконання завдань студентами – це елемент активної творчої форми навчання. Завдання – це те, що потрібно виконати. Різновидами завдань є питання, дослідницькі завдання.

Зміст реферату повинен як найповніше розкривати суть проблеми з теоретичними узагальненнями і практичними висновками. Написання реферату завершують за кілька днів до семінару з тим, щоб студенти мали можливість з ним ознайомитись і підготуватися до обговорення. На виступ з рефератом відводиться до 10 хвилин навчального часу. Тільки високий рівень підготовки студентів дозволить забезпечити глибоке засвоєння проблеми і творче обговорення всіх питань.

Основною формою проведення семінару є виступи студентів за власним бажанням з питань, що виносяться на семінар у поєднанні з опитуванням викладачем. Виступ слухача може бути присвячено розкриттю одного з питань семінару або ж охоплювати його частину. Кожен студент має право доповнювати або уточнювати доповідь свого попередника. Для виступу відводиться до 10-ти хвилин, а для доповнення або уточнення – до 3-х хвилин. Як показує досвід, найвищі результати семінару досягаються тоді, коли він проводиться у формі вільної бесіди. З метою інтенсифікації заняття і перевірки рівня підготовки студентів може проводитися усне або письмове опитування (тестування).

Заохочуються самостійні творчі виступи студентів з доповідями або науковими повідомленнями. Теми таких виступів можуть виходити за рамки семінару. Всі виступи проводяться у вільній усній формі з широким використанням схем, таблиць, карт, слайдів. Доповіді, виступи, результати усного та письмового опитування оцінюються викладачем. Оцінки заносяться в журнал навчальної групи.

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Поиск по сайту: