Українська культура другої половини XX століття

60 – 80-ті роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом до влади М. Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає «відлига». Свою назву цей час отримав за повістю І. Еренбурга, яка точно передала зміст епохи. Це – десталінізація суспільного життя, певна демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до «застою». Проте для культури хронологічно короткий період «відлиги» мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера кінця 50-х років привела до формування цілого покоління так званих «шестидесятників» – вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи.

У кінці 50-х рр. на державному рівні було усвідомлене і визнане відставання Радянського Союзу від провідних західних країн, що вступили до того часу в етап науково-технічної революції. Почали приділяти особливу уваги розвитку науки, створювалася безліч нових галузевих науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, збільшилася кількість періодичних видань, у великих економічних центрах - Харкові, Львові, Донецьку відкрилися відділення академії наук УРСР. Розвивалася система освіти. У 1959 р. обо’язковою стала 8-річна освіта, в 1977 р. – середня.

Всесвітньовідомим став Інститут електрозварювання ім. Є.Б.Патона, який перетворився на науково-виробниче об’єднання, куди входили науково-дослідний інститут, конструкторське бюро, два дослідних заводи. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблені методи зварювання і різання електронним променем, лазерної обробки. При створенні англо-французького літака «Конкорд» була використана патонівська технологія виплавки сталі. Однак збереження чисто адміністративного централізованого управління, системи оцінки тільки по кількості виробленої продукції – «валу» приводили до економічної незацікавленості підприємств у технічних новинках. Тому часто виходило, що винаходи, зроблені в нашій країні, за кордоном знаходили більш широке застосування.

В освіті кількісний ріст не супроводжувався такою ж якістю. Скорочувалася сфера застосування української мови. Кращі наукові сили, величезні кошти, передові технології концентрувалися у військово-промисловому комплексі. Обмеженим був доступ до зарубіжної інформації.

Науково-технічне відставання України, як і в цілому СРСР, з середини 70-х р. перетворилося на стадіальне, оскільки у розвиткові найбільших капіталістичних країн, передусім США, почалася нова ера, для визначення якої використовують різні терміни – постіндустріальна, інформаційна, комп’ютерна.

Поступально, але суперечливо розвивалися всі сфери художньої творчості. Найбільш повно характерні риси епохи відобразила література. З одного боку, в художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до сфери почуттів, співвідношення морального і духовного. Це може стосуватися творчості О. Гончара («Собор», «Прапороносці», «Людина і зброя»), П. Загребельного («Диво», «Роксолана», «Євпраксія»), Ю. Збанацького. 60 – 70-ті роки були періодом плідним, хоч і суперечливим, утвердженням нових форм, стилів, засобів. Заявили про себе І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко, М. Вінграновський., В. Коротич. Склалася школа українського літературного перекладу.

Творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку в офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували з України. І. Багряний до війни зазнавав репресій, у Німеччині в 1948р. організував Українську революційно-демократичну партію, яка боролася за національне звільнення України. Романи І. Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над проваллям», його повісті, поеми, публіцистика тільки в наші дні стали надбанням читача.

Саме в колах інтеліґенції виникає опозиційний рух, названий дисидентським, члени якого головним своїм завданням вважали відстоювання прав людини: свободу слова, свободу совісті. У 1976 р. була створена Українська Гельсінська група (засновник Л.Лук’яненко). Активна громадянська позиція привела письменника В.Стуса у ряди «дисидентів» Києва. У 1972 р. він був арештований «за антирадянську агітацію» (протест проти політичних репресій) і «наклепницькі мотиви в творчості», відсидів 5 років і в 1980 р. отримав другий строк – 15 років. Він трагічно загинув у таборі для політв’язнів на Уралі в 1985р. У 1990р. посмертно В.Стус був реабілітований, йому була присуджена Державна премія ім. Т.Г. Шевченка.

Негативні тенденції характеризували розвиток українського живопису, де насаджувався народницький академічний стиль XIX ст., догматичність, переважала зображувальність над виразністю. Відповідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам трудящих», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. У той же час продовжували свою творчість такі видатні художники, як О. Шовкуненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Касьян.

Значними є досягнення української музики - нові опери, балети, симфонії (Г. Майборода, К. Данькевич, Б. Лятошинський, інші). Яскраві імена української оперної сцени - А. Солов’яненко, Д. Гнатюк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко. Значної популярності набув народний хор імені Г. Верьовки. Українська естрада була представлена такими виконавцями, як Володимир Івасюк, Софія Ротару, Н.Матвієнко та ін..

Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Його вершини - фільми С. Параджанова «Тіні забутих предків», Л. Осики «Захар Беркут», Ю. Ільєнка «Білий птах з чорною ознакою», Л. Бикова «В бій ідуть одні старики», І. Миколайчука «Вавілон ХХ». Але на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав’язувалася тематика.

Протягом останніх 50-х років швидко зростали міста, вони набували нового вигляду, йшло масове будівництво. Однак, за невеликими винятками, переважало панування типової забудови, втрата багатьох народних традицій, відсутність сучасних будівельних технологій, бідність дизайну характеризували стан архітектури.

Таким чином, при значних досягненнях України до середини 80-х рр. в культурі, як і в інших сферах життя, стала очевидною системна криза.

Після початку проведення політики перебудови, гласності і демократизації (з приходом до влади президента М. Горбачова) в Україні відбувається широке національно-демократичне піднесення. З середини 80-х років в умовах піднесення національної самосвідомості, становлення демократії українські літератори активно включилися у громадсько-політичне життя. У 1989 р. було засноване Товариство української мови імені Т. Шевченка, метою якого стало утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти і самобутності мови. Проходять дискусії про І.Мазепу, діяльність Центральної Ради, радянсько-німецький договір 1939 р., публікуються матеріали про голод 1932 – 1933 рр. Друкуються заборонені книги, виходять на екрани фільми. Встановлюються перші контакти з діаспорою.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Дисидентський рух та його внесок у розвиток української нації та державності.

2. Вплив радянського тоталітаризму на українську культуру.

Література:

Основна: 4, 5, 10, 12, 14, 15, 18, 20, 22, 24.

Додаткова: 28, 33, 34, 36, 40, 52, 53, 60,69.

Поиск по сайту: