Ідеологічні (духовні) передумови і фактори епохи Відродження

2.а. Культура історично розвивається лише в міру органічного засвоєння досягнень культурної спадщини. Лише кроманьйонець і троглодит[1] розпочинають свій і всього людства розвиток з пустого місця. Середньовіччя, як ми вже знаємо, розпочало свій культурний розвиток зі знищення історично попереднього йому культурного шару, - зі знищення культури античної. В духовному відношенні Середньовіччя на кінець 14-го століття остаточно себе вичерпало. Воно на цей час завершило свій історичний та культурний розвиток. А після себе Середньовіччя залишило, практично, лише свою власну, у вищій мірі схоластизовану теологією, культуру. Ось чому наступна за Середньовіччям культура в пошуках нової опори змушена була переступити через християнство.

2.б. Доцільно буде не лише сказати, але й підкреслити, що на відміну від християнства іслам (мусульманство) сприйняв і повністю зберіг у себе та в арабській культурі культуру античну. В ісламі антична культура знайшла свое природне продовження і розвиток. Якраз саме в цьому криється причина того, що араби з розрізнених орд кочуючих племен протягом буквально декількох десятиліть створили могутню та найбільш розвинену в культурному відношенні державу. Датою виникнення ісламу вражається 622ік, а в 644 році араби вже володіли окрім Аравійського півострова ще й Сирією, Палестиною, Єгиптом та Персією. З цього часу і аж до 13 століття включно арабська культура за всіма параметрами перевершувала культуру всіх християнізованих народів, була культурним взірцем для останніх. Як може не дивним видатися, але рідна Європі культура античності повернулась тепер до народів Європи завдяки… арабам.

Повернувшись з чотирьої хрестових походів (1096 – 2004) хрестоносці принесли з собою в Європу нову для неє культуру. У арабів рицарі навчилися правилам аристократичної поведінки («куртуазності»); в наслідування арабам розпочали більш пильно стежити за своїм тілом: ходити в лазні, користуватися косметикою; розважатися читанням, грати в шахти… А найголовніше – з Візантії і, головним чином, з Арабського Сходу хрестоносці доставили в Європу твори Аристотеля, Платона, Евкліда, Піфагора, Есхіла та інших видатних діячів античної культури. Ці книги перекладались з грецької та, здебільшого, з арабської мови на мову латинську, вивчались, пропагувались. Саме таким чином, завдячуючи ісламу та хрестовим походам, в Європі (практично – серед окатоличених народів) розпочала відроджуватись[2] знищена Християнством 1.000 років тому антична культура, відроджуватися ще й з добавкою того, що внесли в неї араби.

Спираючись на античність, Відродження з необхідністю розвивалось як культура і як філософія, що протиставляють себе християнству. Відмітимо головні аспекти цього протиставлення.

Поиск по сайту: