Визначальні фактори Нового часу (наукова революція і формування буржуазного громадянського суспільства)

Вступ

Філософія -- особлива форма духовної діяльності людини, що чутливо реагує на умови навколишньої дійсності. Західноєвропейська епоха Нового часу характеризується напруженими духовними і інтелектуальними шуканнями, внаслідок чого філософія цього періоду переживає очевидний зліт, що виразився в багатстві виниклих філософських напрямів і широті проблематики, що торкнулася. У свою чергу цей зліт був обумовлений корінною перебудовою суспільного перевлаштування і складанням наукової картини миру.

Визначальні фактори Нового часу (наукова революція і формування буржуазного громадянського суспільства)

Хронологічні рамки Нового часу, що звичайно обкреслюються істориками, це XVII -- нач. XX вв., тобто період від перших буржуазних революцій до перших соціалістичних. Проте новітній період у філософії починається вже з середини XIX століття. Таким чином, західноєвропейська історія філософії Нового часу займає два з половиною сторіччя, протягом яких філософська думка проходить декілька найважливіших етапів. Перший з них -- це західноєвропейська філософія XVII в.

У останній третині XVI -- початку XVII в. відбувається буржуазна революція в Нідерландах, що зіграла важливу роль в розвитку капіталістичних відносин в буржуазних країнах. З середини XVII в. (1640--1688) буржуазна революція розгортається в Англії, найбільш розвиненій в промисловому відношенні європейській країні. Ці ранні буржуазні революції були підготовлені розвитком мануфактурного виробництва, що прийшло на зміну ремісничій праці. Перехід до мануфактури сприяв швидкому зростанню продуктивності праці, оскільки мануфактура базувалася на кооперації працівників, кожний з яких виконував окрему функцію в розчленованому на дрібні часткові операції процесі виробництва.

Розвиток нового -- буржуазного -- суспільства породжує зміна не тільки в економіці, політиці і соціальних відносинах, воно міняє і свідомість людей. Найважливішим чинником такої зміни суспільної свідомості виявляється наука, і, перш за все, експериментально-математичне природознавство, яке якраз в XVII в. переживає період свого становлення: не випадково XVII в. звичайно називають епохою наукової революції.

У XVII в. розподіл праці у виробництві викликає потребу в раціоналізації виробничих процесів, а тим самим -- в розвитку науки, яка могла б цю раціоналізацію стимулювати.

Розвиток науки Нового часу, як і соціальні перетворення, пов'язані з розкладанням феодальних громадських порядків і ослабленням впливу церкви, викликали до життя нову орієнтацію філософії. Якщо в середні віки вона виступала в союзі з богослів'ям, а в епоху Відродження -- з мистецтвом і гуманітарним знанням, то тепер вона спирається головним чином на науку.

Тому для розуміння проблем, які стояли перед філософією XVII століття, треба враховувати: по-перше, специфіку нового типа науки -- експериментально-математичного природознавства, основи якого закладаються саме в цей період; і, по-друге, оскільки наука займає провідне місце в світогляді цієї епохи, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання -- гносеологія.

Вже в епоху Відродження середньовічна схоластична утворена була одним з предметів постійної критики. Ця критика ще гостріше ведеться в XVII в. Проте при цьому, хоч і в новій формі, продовжується стара, така, що йде ще від середніх століть полеміка між двома напрямами у філософії: номиналистическим, що спирається на досвід, і раціоналістичним, висуваючим як найбільш достовірне пізнання за допомогою розуму. Ці два напрями в XVII в. предстають як емпіризм і раціоналізм.

В кінці XVI--XVII вв. європейська наука пережила революцію, тобто якісний стрибок в своєму розвитку, а саме:

-- здійснився перехід науки з емпіричного рівня розвитку на теоретичний: від «збирання фактів», від фрагментарних знань про світ наука перейшла до створення фундаментальної наукової теорії -- механіки, яка на основі нечисленних початкових принципів охоплювала фактично всю природу, описуючи рух матеріальних тіл від атомів до планет;

-- відбулася математизація природознавства (без чого був би неможливий вихід науки на теоретичний рівень);

-- наука стала спиратися на принципово нову методологію -- емпіричну, таку, що припускає досвідчене, експериментальне обгрунтування знання;

-- наукові знання, наукові відкриття стали широко застосовуватися на практиці. Результати наукових досліджень були затребувані машинним виробництвом, що швидко розвивається. Наука поступово ставала продуктивною силою індустріального суспільства;

-- наука стала найважливішим соціальним інститутом: раніше вона була заняттям самотніх мислителів, тепер учені об'єдналися в наукові співтовариства, з'явилися перші Академії наук, почали виходити наукові періодичні видання, значно збільшилося число університетів.

Всі ці якісні зміни привели до формування науки в її сучасному вигляді. Якщо до цього, з моменту свого виникнення в Стародавній Греції в VI--V вв. до н. э., під наукою малася на увазі система логічно обгрунтованих знань, то тепер наука стала виробництвом нових знань про світ, що мають досвідчене обгрунтування і практичне застосування, продуктивною силою суспільства і його соціальним інститутом.

Найважливіша відмінна риса філософії Нового часу в порівнянні з схоластикою -- це новаторство. Але слід особливо підкреслити, що перші філософи Нового часу були учнями неосхоластов. Проте вони зі всією силою свого розуму, і душі прагнули переглянути, перевірити на істинність і міцність успадковані знання. Критика "ідолів" у Ф. Бекона і методу сумніву Р. Декарта в цьому сенсі не просто інтелектуальні винаходи, а особливості епох: переглядалося старе знання, для нового звання відшукувалися міцні раціональні основи. Пошук раціонально обгрунтовуваних і доказових істин філософії, порівнянних з істинами науки, -- інша межа філософії Нового часу.

Поиск по сайту: