Естетика епохи Відродження

В епоху Відродження формується уявлення про людину, як "земного Бога", яка є справжнім творцем своєї сутності та всього, що створюють людські руки й інтелект. Ця ідея найбільш повно втілюється в постаті митця, який у своїй творчості об'єднує людське (тобто майстерність, виконання) і божественне (ідею, талант). Саме така людина стає справжньою універсально розвинутою особистістю. Саме митець, художник, об'єднуючи в своїй діяльності теорію і практику, створюючи реальні предмети з "нічого", з ідеї, задуму, уподібнюється Богу.

В епоху Ренесансу формується сучасне уявлення про мистецтво, розвивається теорія мистецтва – естетика. В центрі мистецтва знаходяться людина і природа. Художники і скульптори шукають засоби прийомів відповідного відтворення життя у всій його різноманітності. Для цього митці звертаються до математики, анатомії, оптики. Спираючись на рівень знань свого часу, гуманісти створюють численні трактати про живопис, архітектуру, культуру взагалі. Особливістю естетики Відродження було те, що вона безпосередньо пов'язувалась із художньою практикою. Сутність мистецтва визначалась як "наслідування природі", тому саме живопис, як вид мистецтва, що максимально точно відтворює дійсність, розвивається найбільш інтенсивно. Естетика Відродження, виходячи з визначення сутності мистецтва, велику увагу приділяє зовнішній подібності. Світ, що оточує людину, прекрасний і гармонійний, а тому заслуговує відтворення у всій його повноті. Тому така велика увага приділяється технічним проблемам мистецтва: лінійній перспективі, світлотіні, тональному колориту, пропорціям.

Проте наслідування природі – це не сліпе підкорення їй. Твір мистецтва повинен виявити всю красу, зібрати її воєдино. Тому в центрі уваги естетики Відродження знаходяться і проблема краси, героїчного, величного. Наслідуючи античність, гуманісти шукають об'єктивні основи краси. Краса не є чимось суто ідеальним, це не прояв божества, а якості речей, які сприймаються людськими почуттями. Тобто, краса укорінена в природі самих речей. Весь світ прекрасний, краса закладена в його законі.

Однією з центральних постатей епохи Відродження був італійський архітектор, теоретик мистецтва, літератор Леон Батіста Альберті (1404-1472). Він розробив власне естетичне вчення, в якому вирішував проблеми краси та художньої творчості. Заперечував божественну природу краси, вважаючи її ознакою самого предмету. "Краса, - пише він, є певна згода і співзвуччя частин у тому, частинами чого воно є". Саме у гармонії, яка впорядковує ці частини, він вбачав сутність прекрасного. Ця гармонія панує в усьому світі. Завданням мистецтва є відкрити об'єктивні основи краси та керуватися ними. Гармонія кожного мистецтва полягає у впорядкуванні певних, притаманних лише йому елементів, наприклад у музиці такими елементами є ритм, мелодія, композиція. У поясненні феномену творчості, зробив акцент на новаторство та вигадку художника – володаря безмежних творчих можливостей.

Митці та теоретики епохи Відродження приділяли значну увагу пропорціям, симетрії, перспективам. Формулюючи правило "Золотого перетину", намагались знайти ідеальну (абсолютну) геометричну основу мистецтва. Наприклад, італійський математик Лука Пачолі в роботі "Про божественну пропорцію" писав, що "правилу золотого перетину" підпорядковуються усі земні предмети, які претендують на звання красивих. А відомий німецький художник та мислитель Альбрехт Дюрер (1471-1528), абсолютизуючи роль пропорції вважав, що за її допомогою можна передавати не тільки різні типи людського тіла, а й різні темпераменти, вік та рухи людини.

Естетична концепція Леонардо да Вінчі (1452-1519) ґрунтувалася на ідеї про пріоритет досвіду (відчуттів) над мисленням людини. Найвищим з людських відчуттів, джерелом усіх наук та мистецтв є зір. Красу він вбачає передусім в кольорі, формі, композиції, співвідношенні частин. Відповідно найвищим з усіх видів мистецтв, наукою є живопис.

Художник не лише використовує пропорції для відображення реальних предметів та явищ, а й створює власні образи. Прекрасне в мистецтві, не визначається зовнішньою красивістю. Сутність прекрасного полягає в наявності протистоянні всієї гами естетичних цінностей – піднесеного та низького, прекрасного та потворного. Художник маніпулюючи ними, створює справжній витвір мистецтва.

Поиск по сайту: