Гуманізм

5.а. «Гуманізм» (від латинського слова «homo» - людина, “humanus” - людський, людяний) – термін, що його запровадили у вжиток діячі культури Відродження. Цим терміном вони протиставили Гуманізм – Теїзму (від грецького слова «theos» - Бог; "theism" – релігійний світогляд, який понад усе і в центрі ставить Бога).

Християнський релігійний світогляд, який сповідувала панівна в період Середньовіччя християнська церква, культивувала зневажливе ставлення до гідності людини. За вчення Біблії, людина – це перш за все, грішник, гній земний, черв’як. Звертаючись до Бога з молитвою, православний віруючий, наприклад, каже про себе: «Аз есьмь червь, а не человек, поношеніе человеком і унічіженіє гобзующій»; «Аз во грехах есмь і во грехах роді мя маті моя». Призначення цих рекомендованих православною церквою молитов – примусити людини визнати себе нікчемою і боятися Бога. Діячі Відродження рішуче виступили на захист людини, а звідсіль – проти церкви, проти релігії.

рекомендованных православной церковью молитв - заставить человека осознать себя ничтожеством и боятся Бога. Деятели Возрождения решительно выступили в защиту человека, а отсюда - против церкви, против религии.

5.б Найбільш видатним гуманістом періоду відродження був Дезидерій Еразм Ротердамський (1467 – 1536). Сучасники називали його «Світочем знань»; писали, що «слава про нього лунає від Англії до Італії і від Польщі до Угорщини». Його твір «Самовихваляння дурості» (“Stultitiae Laus”, в російському перекладі “Похвальное слово глупости»). В цьому самовихвалянні Еразм дотепно та злісно висміює «царину дурості», «зачумлене болото», що заселене розбещеним та невігласним духівництвом, ненажерливими та лицемірними ченцями, «біль продажних за них не зустрінеться ніде в світі». За прихильного ставлення «цариці глупоти» нікому не живеться в світі ліпше, аніж папі римському, що «купив своє місце» і боронить його мечем, отрутою і всілякими побрехеньками. …А що до богословів, то буде за краще обійти їх десятою дорогою і промовчати. Страшно чіпати це вонюче болото, торкатися отрутних рослин. Того й дивися, накинуться на тебе сотнями своїх конклюзій, оголосять єретиком і проклянуть, адже вони звикли лякати прокляттями кожного, хто їм не подобається.» (Эразм Роттердамский. Похвальное слово Глупости. М., 1938, стор 128 – 130).

Необхідно зазначити, що діячі Відродження не відмежовувались китайською стіною від сучасного їм релігійного народу, більшість з них і самі були віруючими. Так Еразм Ротердамський першим на підставі наявний особисто у нього стародавніх текстів видав друкарським чином повний текст Біблії грецькою та латинською мовами. Цей текст багато в чому не співпадав з тим текстом, який у зіпсованому вигляді пропагувався церквою. Правда, під тиском церковників Еразм змушений був ще три рази видавати Біблію з врахуванням вимог церкви. Останнє видання було затверджено церквою під назвою "Textus Receptus" (Загальноприйнятий текст), який потім було покладено в основу так званого канонічного тексту, що було затверджено на Тридентському церковному соборі в 1565 року. Цей "Textus Receptus" згодом було покладено в основу всіх перекладів Біблія на національні мови.

Пером другого гуманіста, Рейхліна (1455 – 1522) написано твір «Послання темних людей (Epistole obscorum virorum – В російському перекладі: «Письма темних людей»). Антицерковний зміст твору і його влучна назва мали приголомшливий вплив як на його сучасників, так і на всю наступну культуру християнізований країн. Назва твору (Epistole - Послання) саркастично перегукується з біблійним збірником «Послання апостолів»[3]. Латинське двозначне слово "virorum" одночасно означає і «мужчини» (люди) і «віруючі». А слово "obscurum" (темний) завдяки Рейхліну послужило утворенню поняття «обскурантизм» (мракобісся, войовниче бузувірство).

Видатним німецьким гуманістом був Ульріх фон Гутен (1488 – 1523). Порівнюючи свій час з попереднім Середньовіччям, він проголошував: Розум пробудився! Жити стало насолодою!!». В адрес релігійних сварок між католиками і протестантами він кинув гасло: «Пожирайте один одного допоки самих себе не з’їсте!”

Французького гуманіста П’єра Рамуса (1515 – 1572), католицькі кати знищили під час горезвісної пам’яті Варфоломіївської ночі в Парижі.

5.в. Гуманізм, основи якому заклади діячі Відродження, протягом останніх п’яти століть розвивався та наповнювався новим змістом. Зараз в поняття гуманізму вкладається широкий спектр людської культури, що виражає собою велич людини і сприяє її утвердження в реальній дійсності. Лозунгами гуманізму стали слова: «Все – для людини»! Все – в ім’я людини!». Авторитет гуманізм зріс до такої міри, що в сучасних умовах навіть церква намагається під лаштуватися до гуманізму і видавати себе за що не на є гуманною релігією. Але як за своїм походженням і первісним (з повним правом можна сказати – споконвічним) значенням, так і за своїм сучасним змістом гуманізм був, є і залишається бути антирелігійним та антихристиянським елементом культури. Історично та за своїм змістом поєднання гуманізму з релігією позбавляє їх обох – і гуманізм, і релігію – всякого смислу. В такому разі гуманізм перестає бути гуманізмом, а релігія – релігією. Гуманізм і релігія як в добу Відродження, так і в наш час є і завжди будуть явищами несумісними одне з одним.

У всіх сучасних цивілізованих країнах до цього часу існують організації гуманістів. Під різними назвами: «Гуманісти», «Товариство Бертрана Рассела», «Вільнодумці», «Агностики», «Скептики», «Дослідники паранормальних явищ», «Атеїсти», «Деїсти», «Пантеїсти», - в рамках своїх регіонів чи в міжнародному плані вони об’єднуються в Товариства, Асоціації, Союзи, Послідовники того чи іншого видатного гуманіста, видають журнали, публікують свої дослідження на захист людини і ведуть послідовну боротьбу з релігійним фундаменталізмом, марновірством, мракобіссям, марновірствами і розвінчують віру в існування надприродних істот: богів, духів, чортів, ангелів тощо. Слід зауважити, що сучасні гуманісти не приймають в свої Товариства не лише церковників та богословів, але також і людей з антигуманним світоглядом та антигуманною поведінкою. До останніх вони зараховують фашистів, націоналістів, марксистський атеїстів зразка 1920 – 1939 років, ніцшеанців, проповідників елітаризму[4], расизму, антисемітизму, антикомунізму і тому подібне.

Філософи епохи Відродження вважали, що гуманізм слід ґрунтувати на досягненнях, що є в культурі кожного народу і в першу чергу – на культурі античній. А для цього, доводили вони, необхідно вивчати і добре знати, пропагувати і збагачувати спадок культури минулого. Ось чому видатні діячі Відродження знали багато мов. Так, відомий філософ, оратор і поет Еней Піко Де ла Мірандолла (1463 – 1494) досконало знав всі романо-германські та слов’янські мови, до того ж – старогрецьку, латинську, староєврейську (біблійний гібрім), халдейську (вавилонську) та арабську. Своїми знаннями ще десятирічним Мірандолла дивував своїх знайомих. Іспанські інквізитори розпочали переслідування вундеркінда, тому що на їх думку «така глибина знань в ранньому віці трапляється лише в наслідок домовленості з дияволом». В підготовленому для оголошення на диспуті з теми: «Про гідність людини» (De hominis dignitate) він писав: «Я поставив тебе в центрі Всесвіту, - сказав Творець першій людині, - що ти дивився кругом себе і бачив все, що тебе оточує. Я тебе створив ні небесною, ні грубою земною істотою, ні смертнім, ні безсмертним лише тому, щоб ти – по своїй волі і по своїй гідності – став своїм власним скульптором і творцем Ти можеш спуститися до рівня тварини і піднестися до рівня богоподібної істоти. Тварини виносять з собою з лона матері все, що у них повинно бути. Вищі духи спочатку чи зразу після появи були й навіки залишаються такими, якими їх створено. Лише тобі одному притаманний розвиток і зріст згідно твоїй вільній волі. В тобі прихований зародок різноманітного життя. Мірандоллі належить красивий, повних піднесеного змісту вислів: «Людина – коваль свого щастя» (Homo - fortunae suae ipse faber).

Наслідуючи діячів Відродження ми й зараз гуманітарною освітою вважаємо ту, яка дає студенту знання мов (серед яких хоча б одна стародавня: грецька, латинська, староєврейська, санскрит чи палі), філософії, історії, мистецтва.

Поиск по сайту: