Історичні передумови Відродження

Історичний період, до розгляду філософії якого ми приступаємо, у сучасників одержав назву «Відродження» (від фр. «Renaissance» - Ренесанс) оскільки в їх час було відроджено ту культуру, яку знищило було християнство за 1000 років свого неподільного панування. Причини такого відродження стали можливими в силу певних соціально-історичних умов.

1.а. З середини 15 століття припинилося безкомпромісне – не на життя, а на смерть – протистояння в міжнародному плані ісламу та християнства. Про христові походи чи про газават вже не могло бути й мови. Мусульмани остаточно оволоділи землями південного Середземномор’я а після захвату Константинополя (1543 рік) остаточно витіснили християнство з Азії. А Християни, в свою чергу, остаточно витіснили мусульман з католицької (Західної) Європи, знищивши в 1492 році на Перінейському півострові Кордовський халіфат. Все населення Європи було остаточно християнізовано.

1.б. Після закінчення Сторічної війни (1337 – 1453) між Англією та Францією у стосунках між християнськими країнами настає період відносного спокою. Створились умови для того, щоб спокійно оглянутись, уяснити собі своє місцезнаходження, зробити з наслідків пройденого шляху висновки…

Під епохою Середніх віків настав час підводити підсумкову риску. Середньовіччя скінчилось – Бобик здох! Належить розпочинати новий етап історичного просування вперед. «Все вперед – і вище. Все вперед – і вище!» (М. Горький). Неухильно наступала епоха Відродження, Ренесансу.

1.в. Третім важливим фактором відходу в минуле Середньовіччя став занепад впливу церкви на суспільно-політичне життя країн Західної Європи. За тисячу років свого панування християнство закостеніло, законсервувалось і, в принці, виявилось уже нездатним до свого внутрішнього розвитку, удосконаленню чи пристосування до умов, що змінилися. До цього додався внутрішній моральний розклад церковної ієрархії, в наслідок чого вона втратила свою колишню владу над світськими правителями європейських держав. В свою чергу феодалізм, як соціально-політичний устрій, ще не вичерпав резерви свого прогресивного розвитку. Більше того, саме тепер настав час для розквіту феодалізму.

За цих умов світська влада звільняється від церковного верховенства над собою. Церква і християнство відтісняється з шляху історичного розвитку на маргінальні (побічні, другорядні, тільки – супутні) позиції. В Європі повсюдно розпочався інтенсивний розвиток державно-політичного устрою абсолютної монархії, яка в межах свого владарювання бере верх над владою церковною. В Англії це здійснено з часу утвердження на престолі династії Тюдорів (1485), у Франції – Людовика ХІ (1461), в Іспанії – Ізабелли та Фердінанта (1479) в Росії – Івана ІІІ (1462), в Угорщині – Матвія Корвіна і так далі.

Ослаблення, а то й – підрив панування церкви в політичному житті народів Європи самим позитивним чином відбилося на всіх сторонах соціального, історичного і культурного життя народів Європи. Мі відкладаємо осторонь деталі та аналіз історичного і соціального періоду Відродження. Нас зараз цікавить, перш за все, культурне життя європейських народів, зокрема – стан та розвиток філософської думки.

Поиск по сайту: