Геополітичні передумови стійкого розвитку регіонів України

Важливою передумовою формування та реалізації політики стійкого роз­витку є врахування регіональної специфіки, пов'язаної з їх історією, геополітичним розташуванням, рівнем використання природних ресурсів та інше. Тому побудова стійкого суспільства неможлива без аналізу минулого країни, яка успадкувала систему господарювання та пов'язані з нею проблеми ко­лишнього Радянського Союзу. Разом із незалежністю країна і її регіони одер­жали безліч проблем, зокрема розрив виробничих зв'язків, значна кількість незакінчених технологічних процесів на території держави, великий дефіцит енергоресурсів, комплекс постчорнобильських кризових ситуацій.

Розглядаючи розміщення продуктивних сил на території країни, вчені колишнього СРСР спиралися на необхідність мінімізації збитку природ­ному середовищу і його відновлення. До деформації народного господарства призвело врахування при стра­тегічному розміщенні і розвитку виробництва не тільки економічних, але й політичних та відомчих інтересів країни. У той час акцент робився на екстенсивний розвиток виробництва на основі залучення все більшої кількості природних ресурсів. Результати такого невмотивованого мар­нотратного економічного ставлення до природних багатств призвів до виснаженості природних ресурсів, надмірного забруднення навколиш­нього середовища і як наслідок — до екологічних катастроф. Україна може мати великі економічні вигоди від особливостей свого географічного розташування. З географічним розташуванням, розміра­ми і складом території пов'язана значна різноманітність природних, економіко-географічних, етнічних особливостей нашої держави. Україна во­лодіє великою культурно-етнічною територіальною різноманітністю, оскільки вона завжди знаходилася на межі християнської і мусульмансь­кої цивілізацій, багатьох народів і культур. В Україні проживають люди більш як 110 національностей. Національний склад населення такий: українці - 72,7 %, росіяни - 22,1 %, євреї, біло­руси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірме­ни, цигани, кримські татари, німці та інші - 5,2 %. Проте елементи ба­гатовікових культур погано зберігаються й охороняються. Йде масове розкрадання археологічних пам'яток, не зберігаються багатовікові тра­диції природокористування, забуваються старовинні звичаї. Все це збіднює культуру країни, гальмує можливість її подальшого повноцінного розвитку, оскільки стійкий розвиток, до якого на даному етапі прагне все людство і Україна зокрема, передбачає збереження не тільки біологічної, але й культурно-етнічної різноманітності.

Територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, еко­логічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і куль­турних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою скла­дають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять міста Київ та Севасто­поль, що мають спеціальний статус, який визначається законами Ук­раїни.

Важливе значення для стійкого розвитку має не тільки географічне розташування та розмір регіону, але й його форма, компактність та до­ступність до обласних центрів.

Форма регіону, наближена до кола (шестигранника), є найдоско­налішою формою компактності, що дозволяє підвищити ефективність функціонування господарського комплексу регіону за рахунок знижен­ня транспортних витрат. До того ж важливо, щоб системоутворююче ядро знаходилось у центрі. Радіуси доступності обласних центрів України будуть встановлюватися з урахуванням умови, що середньостатистичний обласний центр має радіус рівний 100 км.

Розглянувши регіони України щодо їх компактності, видовженості, центральності розміщення обласного центру, можна виділити ряд територій, які не входять до радіусу доступності обласного центру ані своєї, ані сусідніх областей: східна частина АРК - Керченський півострів (місто Керч); суміжні частини Чернігівської (Прилуки) та Сумської (Ромни, Конотоп, Шостка) областей, північ Луганської області, схід Харківської (Лозова, Ізюм), частини Запорізької (Бердянськ, Мелітополь) та Херсонсь­кої областей, території на стику Одеської (Котовськ), Миколаївської (Первомайськ) (північні частини), Черкаської (Умань), Кіровоградської (західні частини), Вінницької (південний схід) областей, південь Одещини (Ізмаїл), південний захід Дніпропетровської області (Кривий Ріг).

Багато територій підпадають під вплив кількох радіусів доступності, особливо на Західній Україні, де "вільними" від взаємного перекриття є тільки Чернівецька, північний захід Волинської області та захід Закар­патської і Львівської областей. Взагалі, на території України немає жод­ної області, крім АРК, територія якої була б повністю вільною від впли­ву радіусу доступності обласних центрів сусідніх областей.

Отже, територіальний устрій України не завжди є найбільш раціональ­ним і збалансованим, бо існують численні приклади "крайнощів": або надмірне взаємне перекриття радіусів доступності на території облас­тей, або ж території не входять до радіусу доступності жодного обласно­го-центру, навіть своєї області. Здебільшого обласні центри мають нецентральне і периферійне розміщення, що знижує ефективність функціонування господарського комплексу регіонів.

Найкращим розташуванням обласного центру характеризуються Донецька, Дніпропетровська та Хмельницька області. Суттєвим недоліком є периферійне розміщення системоутворюючого ядра - обласного центру у Волинській, Закарпатській, Запорізькій, Тернопільській областях, що суттєво шижує ефективність управління регіонами, зумовлюючи недоліки в організашї, регулюванні та координації відтворювальних суспільно-екопомічних процесів цих регіонів. Такі, на перший погляд, несуттєві фактори просторового розміщення обласних центрів, створюють значний негатив­ний

вплив на розвиток господарського комплексу як регіонів, так і країни в цілому. Це зумовлено в основному важкодоступністю та відставанням у часі інформаційних потоків, неконтрольованістю центром розвитку периферійних територій та значним підвищенням транспортних витрат.

Таким чином, економіко-географічне розташування України, її адміністративно-територіальний поділ є важливим ресурсом забезпечен­ня потреб збалансованого розвитку країни. Регіональний устрій країни слід розглядати не лише з точки зору внутрішніх ресурсів, він може бути піднесений і до зовнішніх ресурсів, оскільки його особливості та зна­чення в геополітичному та геоекономічному плані залежать і від зовнішніх чинників, і від внутрішніх економічних, соціальних та екологічних параметрів, які має чи може набути Україна.

Географічне положення України в контексті збалансованого розвит­ку країни не можна оцінювати однозначно. На сьогоднішній день Ук­раїна лише незначною мірою використовує своє досить вигідне гео­графічне розташування, гігантський транзитний потенціал. Слід відзна­чити певне зменшення його значення внаслідок тривалих кризових про-і юсів в економіці країни, невизначеності стратегії зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної орієнтації та інтеграції України. Однак в разі ефективного використання географічне розташування може сприяти переходу регіонів як складової частини України до стійкого розвитку.

Поиск по сайту: