Аналіз технічного рівня розвитку виробництва

Важливими складовими елементами процесу виробництва є техніка і технологія. Саме вони відіграють вирішальну роль у забезпеченні раціонального використання ресурсів, створенні оптимальних умов праці та економічної комфортності і в кінцевому рахунку ведуть до росту економічної ефективності виробництва. Крім того, рівень техніки і технології є необхідною умовою забезпечення і підтримки необхідної якості продукції.

Процедура оцінки технічного рівня виробництва принципово схожа з процедурою оцінки рівня якості продукції. Однак змістовна її сторона суттєво відмінна. І ця відмінність полягає у функціональному призначенні техніки і технології, яке зводиться, з одної сторони, до забезпечення якості виготовлення продукції згідно вимог нормативно-технічної документації, з іншої, – до створення необхідного рівня якості власного процесу виробництва.

Тому перша складова оцінки повинна дозволити встановити рівень достатності техніко-економічних властивостей техніки і технології для забезпечення запланованих показників господарської діяльності підприємства. Реалізація другої складової оцінки передбачає орієнтацію на такі якісні параметри техніки і технології, які б забезпечили ефективність використання ресурсів, необхідних для виробництва продукції, охорону здоров’я людини і навколишнього середовища. Ці обставини передбачають особливий підхід до процесу оцінки технічного рівня виробництва. Він повинен стати сукупністю процедур і прийомів, що дозволять:

· здійснити вибір сукупності показників, що характеризують досягнутий технічний рівень виробництва, а також методів їх кількісної оцінки;

· провести класифікацію технічних рівнів виробництва і дати характеристику кожному з них;

· здійснити розробку методичних підходів, що дозволять віднести технічні об’єкти до виділених рівнів;

· визначити кількісні значення показників, які можуть бути використані як бази порівняння;

· обґрунтувати достатність технічного розвитку виробництва для забезпечення запланованих економічних показників діяльності підприємства чи необхідність його вдосконалення.

Для оцінки технічного рівня виробництва доцільно використати систему показників, яку варто об’єднати в три групи.

Функціональні та ресурсозберігаючі показники повинні відображати технічну досконалість та економічну ефективність технічних об’єктів, необхідну для забезпечення виробництва продукції певної якості; природоохоронні – безпечність та екологічність виробничих процесів (рис. 2.10).

Коротка характеристика цих показників подана нижче.

Показники технічного ефекту характеризують технічну досконалість і корисність технічних об’єктів у відповідності до їх призначення (точність обробки, потужність, вантажопідйомність, електропровідність, швидкість протікання реакцій і т.п.). Конкретний зміст показників і їх деталізація визначається особливостями функціонального призначення, умовами використання технічних об’єктів.

Показники надійності визначають тривалість і повноту прояву технічного ефекту, здатність зберігати встановлені параметри функціонування в нормальних умовах експлуатації. Надійність включає такі поняття, як: довговічність, безвідмовність, ремонтопридатність.

Рис. 2.10. Схема групування показників досконалості технічних
об’єктів виробництва

Показники довговічності характеризують здатність технічних об’єктів зберігати встановлені параметри, працездатність до певного стану, тобто до відмов (для об’єктів, які не підлягають ремонту) чи до моменту, коли наступна експлуатація стає недоцільною через старіння, часті відмови, збільшення витрат на ремонт (для об’єктів, що підлягають ремонту).

Розрізняють показники довговічності по календарному часу (строку служби – повна і циклова) і по напрацюванню (ресурс). Повна довговічність показує тривалість служби машини до її повного фізичного або морального зносу, циклова – до першого капітального ремонту, чи середній період між двома капітальними ремонтами. Ресурс відображає кількість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг до повного морального чи фізичного зносу, до капітального ремонту, між капітальними ремонтами технічних об’єктів.

Показники безвідмовності характеризують здатність технічних об’єктів зберігати працездатність протягом певного часу без вимушених простоїв, тобто без відмов. Безвідмовність може бути виміряна наступним коефіцієнтом за формулою:

_,

де: Д_п – коефіцієнт безвідмовності;

Т_р – сумарний час роботи технічних об’єктів за певний період (за рік, за весь строк служби) в годинах, днях;

Т_п – сумарний час простоїв, пов’язаних з відшуканням і ліквідацією причин відмови, необхідною профілактикою, планово-попереджуваль-
ними ремонтами, наладкою, регулюванням і т.п. без врахування часу простою незалежно від технічного об’єкта, тобто по організаційних причинах – відсутності робітників, енергії, матеріалів і т.п.

Показники ремонтопридатності відображають взаємозамінність складових елементів технічних об’єктів, вказують на час відновлення працездатного стану.

Середня тривалість усунення однієї відмови, яка розраховується як відношення часу ремонту до числа відмов за певний період, може стати одним із показників ремонтопридатності.

Показники економічності використовуються при визначенні впливу техніки і технології на працездатність і продуктивність людини. До цієї групи належать гігієнічні, антропометричні та фізіологічні показники.

Гігієнічні показники характеризують відповідність технічних об’єктів діючим санітарно-гігієнічним нормам і рекомендаціям, антропометричні – відображають відповідність об’єкта, який безпосередньо взаємодіє з людиною розмірам і формі людського тіла (чи його частин), фізіологічні – вказують на відповідність об’єкта фізіологічним властивостям людини, особливостям функціонування його органів чуття (наприклад, швидкісним і силовим можливостям людини, порогам слуху, зору і т.д.).

Показники естетичності характеризують естетичні властивості технічних об’єктів – інформаційну виразність, раціональність форми, оригінальність, відповідність стилю і середовищу і т.п. Склад естетичних показників визначається з врахуванням специфічних особливостей і призначень технічних об’єктів. Як правило, це показники зовнішнього вигляду – якість покриття, симетричність чи необхідна асиметричність розташування зовнішніх вузлів і керуючих пристроїв, виразність та показники сучасності форми – оригінальність форми, відповідність форми і функцій, оформлення шкал і деталей управління і т.п.

Показники ресурсозбереження відображають економічну ефективність технічних об’єктів. До них відносять показники технологічності конструкції та ресурсомісткості робочого процесу.

Показники технологічності конструкції відображають досконалість технічних об’єктів за рівнем споживання ними матеріальних, паливно-енер-
гетичних і трудових ресурсів у процесі виготовлення продукції. Ця група показників включає показники матеріаломісткості, енергомісткості, трудомісткості, що характеризують витрати матеріальних, паливно-енергетичних, трудових ресурсів на виробництво продукції, а також показники продуктивності, які відображають здатність технічних об’єктів перетворювати певну кількість вхідних ресурсів у кінцеві продукти праці за одиницю часу.

Показники ресурсомісткості робочого процесу відображають досконалість технічних об’єктів за рівнем споживання ними ресурсів у процесі їх технічного обслуговування і ремонту.

До останньої групи відносять показники екологічності та безпеки.

Показники екологічності відображають вплив технічних об’єктів, умов їх експлуатації на навколишнє середовище. Номенклатура показників цієї групи встановлюється на основі результатів аналізу можливого шкідливого хімічного, механічного, світлового, звукового, біологічного, радіаційного й іншого впливу технічних об’єктів на навколишнє середовище. До них відносять вміст шкідливих речовин, що викидають технічні об’єкти в навколишнє середовище при їх експлуатації, технічному обслуговуванні і ремонті. Як правило, оцінка рівня цих показників здійснюється шляхом зіставлення значень цих показників із встановленими нормами.

Показники безпеки визначають рівень захищеності виробничого й обслуговуючого персоналу від шкідливих для його здоров’я впливів технічних об’єктів, умов виготовлення і контролю продукції. Номенклатура цих показників визначається особливостями виробництва і технічних об’єктів. Прикладом може бути час спрацювання захисних пристроїв (включення аварійної сигналізації і блокуючих пристроїв, відключення устаткування й інших джерел небезпеки) в разі виникнення аварійної ситуації, вірогідність безпечної роботи в даних виробничих умовах і т.п.

Кількісна оцінка якісних показників технічного рівня виробництва здійснюється з допомогою органолептичних методів, побудованих на суб’єктивному сприйнятті людиною тої чи іншої властивості об’єкта і відображення її в цифровій бальній оцінці.

Як свідчить вітчизняний досвід і світова практика, виділяють наступні якісні рівні техніки і технології:

· фактичний технічний рівень виробництва на конкуруючих підприємствах і підприємствах-партнерах, на аналізованому підприємстві за ряд років;

· плановий – достатній для забезпечення і підтримання конкурентоспроможності своєї продукції, досягнення оптимально допустимих значень функціональних, ресурсозберігаючих і природоохоронних показників;

· потенційний – необхідний для досягнення максимальних значень показників технічного розвитку виробництва на основі досягнень НТП без врахування економічних, виробничо-технічних та інших обмежень.

Для проведення порівняння показників фактичного рівня техніки і технології з базовими (у відповідності з прийнятою вище класифікацією) застосовують методи рейтингових оцінок об’єктів аналізу.

У процесі аналізу необхідно встановити, чи відповідає технічний об’єкт рівню світових стандартів, переважає чи поступається їм.

Як джерело інформації для оцінки технічного рівня виробництва використовують нормативно-технічну документацію, акти випробувань, публікації в періодичній пресі, матеріали виставок, симпозіумів, конференцій, патенти й іншу виробничо-економічну, науково-технічну інформацію.

Підводячи підсумок вищевикладеному, можна стверджувати, що результати аналізу технічного рівня виробництва дозволять обґрунтувати необхідність інвестицій в основний капітал підприємства, розробити програму його технічного розвитку.

2.3. Аналіз складу, структури, руху, технічного стану
основних засобів

Аналіз засобів праці розпочинають з вивчення обсягу та динаміки основних засобів.

Збільшення вартості основних засобів може свідчити не тільки про ріст виробничого потенціалу підприємства, але і про зниження мобільності капіталу, зменшення власного оборотного капіталу та погіршення показників фінансової стійкості. Враховуючи ці негативні наслідки росту вартості основних засобів, виникає необхідність детальної оцінки доцільності відволікання фінансових ресурсів на ці вкладення. Тому далі в процесі аналізу слід вивчити технічний рівень розвитку виробництва (див. § 2.2.2), склад, структуру, показники руху, технічний стан та забезпеченість підприємства основними засобами.

Основні засоби, що беруть участь у виробництві, поділяють на активні, що безпосередньо діють на предмети праці (машини й устаткування), і пасивні, що створюють умови для виробничого процесу (будівлі, споруди, господарський інвентар та ін.).

Співвідношенням вартості окремих видів основних засобів до загальної їх вартості і визначається їх структура і питома вага активної і пасивної частини. Зіставленням структури основних засобів за ряд періодів виявляється динаміка і напрямки її зміни. Підвищення питомої ваги активної частини основних засобів характеризує прогресивність їх структури, ріст технічної оснащеності підприємства, сприяє збільшенню випуску продукції і росту фондовіддачі і тому заслуговує позитивної оцінки. В той же час відсутність пасивної частини, її низька частка свідчить про відсутність нормальних умов праці, веде до травматизму, до плинності кадрів, знижує продуктивність праці.

Для аналізу структури основних засобів підприємства, їх динаміки, рівня оновлення і зносу використаємо таблицю 2.17. Ці дані містяться у формі №5 фінансової звітності підприємства.

Таблиця 2.17.

Оцінка складу, структури і динаміки основних засобів

(тис. грн.)

Продовження таблиці 2.17

За даними таблиці можна зробити висновок, що вартість основних засобів за звітний період збільшилася на 13269,7 тис. грн. або на 323,4%.

Приріст основних засобів може відбутися за рахунок введення в дію нових основних засобів, або ж росту їх вартості внаслідок переоцінки. Щоб зробити однозначний висновок, необхідно використати інформацію, подану в рядку 060 Звіту про власний капітал. У нашому випадку реальний приріст основних засобів становить 496,2 тис. грн., решту – 12773,5 тис. грн. – є приростом вартості основних засобів за рахунок їх дооцінки.

Позитивним моментом структури основних засобів є висока частка і ріст їх активної частини.

У процесі аналізу виділяють частку основних засобів щодо яких існують обмеження права власності, частку основних засобів, що перебувають у заставі, тимчасово не використовуються (консервація, реконструкція), вилучені для продажу і т.п.

Характеристику руху основних засобів дають коефіцієнти оновлення і вибуття.

Коефіцієнт оновлення розраховують шляхом ділення вартості основних засобів (ОЗ), які надійшли за аналізований період до їх вартості на кінець періоду.

.

Цей показник вказує, яку частку від наявності на кінець звітного періоду складають нові основні засоби.

Коефіцієнт вибуття розраховують як частку від ділення вартості вибулих основних засобів до первісної вартості основних засобів на початок звітного періоду.

.

Цей коефіцієнт показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство починало свою діяльність у звітному році, вибула через зношеність і інші причини.

Ці коефіцієнти розраховуються як у цілому по всіх основних засобах, так і по активній їх частині.

В аналізі коефіцієнти оновлення і вибуття треба розглядати взаємопов’язано. Якщо темпи оновлення основних засобах значно перевищують темпи вибуття, то це може свідчити про те, що оновлення здійснюється за рахунок нового будівництва, введення нових основних засобів, а не за рахунок заміни морально і фізично застарілих основних засобів. Це приводить до нагромадження застарілого устаткування і стримує ріст економічної ефективності основних засобів.

Технічний стан основних засобів характеризується коефіцієнтами зносу, придатності, їх віковим складом.

Зіставляючи суму зносу основних засобів за аналізований період з їх первісною вартістю, розраховують коефіцієнт зносу.

.

Коефіцієнт придатності – це різниця між одиницею і коефіцієнтом зносу:

К_прид = 1 – К_зносу .

Кількісне значення цього показника можна також розрахувати, зіставивши залишкову і первісну вартість основних засобів на кінець аналізованого періоду.

.

Цілком зрозуміло, що чим нижчий коефіцієнт зносу, тим кращий технічний стан основних засобів. Показники технічного стану залежать від коефіцієнтів оновлення і вибуття: чим більше коефіцієнт вибуття наближається до коефіцієнта оновлення, тим нижчий рівень зносу і кращий технічний стан основних засобів.

Слід вказати на те, що ці показники дають умовну оцінку технічному стану основних засобів, що в певній мірі обмежує їх аналітичні можливості (величина зносу залежить від прийнятого на підприємстві методу нарахування амортизації).

Для розрахунку коефіцієнтів руху основних засобів використовують дані фінансової звітності №5. Узагальнимо показники в таблиці 2.18.

Таблиця 2.18

Оцінка руху та технічного стану основних засобів

(тис. грн.)

Як свідчать дані таблиці 2.3, на кінець звітного періоду 52,49% вартості основних засобів вже покриті амортизаційними відрахуваннями. Судячи з кількісного значення коефіцієнта оновлення, на кінець звітного періоду частка нових основних засобів складає 15%. Через зношеність і інші причини за звітний період вибуло 4,8% основних засобів.

Технічний стан основних засобів ще характеризується його віковим складом. В аналізі діюче (наявне) устаткування групується за видами, а в середині – за строками служби (експлуатації) і визначається питома вага кожної вікової групи в загальній його кількості. Середній вік роботи устаткування розраховують за формулою середньоарифметичної зваженої для інтервального ряду:

,

де: К_і – середина вікового інтервалу;

П_ві – питома вага кожної вікової групи;

П_і – кількість одиниць устаткування кожної групи.

Умовний приклад. Проаналізуємо віковий склад обладнання на основі даних відділу головного механіка у розрізі видів. Використовуючи проведені розрахунки, зробимо висновок про технічний стан активної частини основних засобів і його вплив на результати діяльності підприємства за даними таблиці 2.19.

Таблиця 2.19

Розрахунок вікового складу обладнання

Для прикладу розрахуємо середній вік фрезерувальних верстатів:

.

Аналогічно розраховують середній вік іншого обладнання, приладів і транспортних засобів.

Дані розрахунки показують, що середній вік обладнання, приладів та транспортних засобів складає 14,26 роки В розрізі окремих їх видів він коливається від 9,13 до 16,12 років. Найстарішими є металорізальні верстати, найновішими – обчислювальна техніка.

У виробництві переважає частка основних засобів з тривалим строком експлуатації. Так, значна частина устаткування на підприємстві – 355 одиниць, або 36,71% – має строк служби від 10-20 років, а 245 одиниць – понад 20 років. Значить, більша частка функціонуючих на підприємстві основних засобів морально і фізично застаріли і потребують заміни.

Зіставляючи фактичні строки служби устаткування з нормативними показниками, показниками інших підприємств, оцінюють технічний стан устаткування, його працездатність, розробляють заходи щодо оновлення і заміни застарілого устаткування.

Забезпеченість підприємства основними засобами характеризується показниками фондо-, техноенергоозброєністю праці, а також наявністю, складом і відповідністю фактичного стану машин і устаткування, необхідному для виконання планового обсягу виробництва продукції.

Фондо- і техноозброєність праці розраховується діленням середньої вартості основних засобів, активної їх частини на середню чисельність робітників у найбільшій зміні, а при однозмінній роботі – на середньооблікову чисельність робітників.

А електроозброєність визначається відношенням кількості спожитої електроенергії з виробничою метою до середньооблікової чисельності робітників або відпрацьованого часу.

Зіставляючи показники фондо-, техноенергоозброєності праці з плановими, фактичними за минулі періоди, з показниками кращих підрозділів, показниками підприємств-партнерів, конкурентів, визначають динаміку і темпи зміни показників, відхилення від плану.

Темпи росту фондо- і техноозброєності праці зіставляються з темпами росту продуктивності праці. Раціональним є співвідношення, при якому темпи росту продуктивності праці випереджують темпи росту фондо- і техноозброєності. Це випливає із формули:

, ,

де: ФВ – фондовіддача;

ТП – обсяг продукції;

ОЗ – вартість основних засобів;

Ч_р – чисельність робітників;

П_п – продуктивність праці робітників;

ФО – фондоозброєність.

Забезпеченість устаткуванням визначається зіставленням фактичної його кількості по видах з необхідним для випуску планового обсягу продукції, виконання певних робіт, послуг.

Планова потреба визначається за формулою:

,

де: ВП_пл – плановий обсяг виробництва продукції, робіт, послуг кожного виду в грошовому, натуральному чи трудовому вимірі;

К_мр – плановий рівень коефіцієнта механізації виробництва;

П_о – годино-потужність (продуктивність) одиниці устаткування у відповідних одиницях виміру;

Т_ч – робочий час одиниці устаткування на плановий період у годинах.

Приведена вище формула розрахунку необхідної кількості обладнання може мати ряд модифікацій.

Процес виробництва може бути здійснено вручну, механізованим і автоматизованим способами.

Механізовані роботи – це роботи, виконані за допомогою механізмів, які приводяться в дію механічним, електричним, гідравлічним, пневматичним приводами.

Автоматизація передбачає використання таких машин, які виконують свої функції без втручання людини. Робітники виконують функції контролю, наладки і ремонту.

Такі роботи можуть бути виміряні:

· часом здійснення цих робіт;

· чисельністю робітників, зайнятих на цих роботах;

· обсягом продукції, робіт, послуг, виконаних механізованим чи автоматизованим способами.

Розраховують рівень механізації окремих робочих місць, різних видів робіт у дільниці, в цеху, в масштабах всього підприємства. Для цього використовують такі формули:

,

де: ТМ – трудомісткість механізованих чи автоматизованих робіт, виготовленої продукції, в л/год.;

ЗТМ – загальна трудомісткість робіт, виготовленої продукції, в л/год.

,

де: – чисельність робітників, зайнятих механізованою чи автоматизованою працею;

– загальна чисельність робітників, зайнятих у виробництві продукції.

,

де: – обсяг продукції, робіт, послуг, виконаних механізованим чи автоматизованим способом;

ОП – загальний обсяг продукції, робіт, послуг.

2.4. Аналіз узагальнюючих показників ефективності
використання основних засобів

Ефективність використання основних засобів характеризується такими основними показниками:

· фондовіддачею (як відношенням обсягу продукції до вартості основних засобів);

· фондомісткістю (як відношенням вартості основних засобів до обсягу продукції);

· рентабельністю основних засобів (як відношенням валового прибутку до вартості основних засобів);

· капіталовіддачею (як відношенням чистого доходу до вартості основних засобів);

· показниками використання площ підприємства;

· показниками зняття продукції з одного квадратного метра площі;

· коефіцієнтом використання виробничої потужності.

Одним із основних показників ефективності використання основних засобів є фондовіддача, яка показує вартість виготовленої продукції в розрахунку на одну гривню авансовану в основні засоби.

Може бути порахована загальна фондовіддача і фондовіддача активної частини основних засобів. Взаємозв’язок між загальною фондовіддачею і фондовіддачею активної частини основних засобів можна представити так:

ФВ= ПВ · ФВ_а ,

де: ПВ – питома вага активної частини основних засобів у загальній їх вартості;

ФВ_а – фондовіддача активної частини основних засобів.

Для факторного аналізу зміни фондовіддачі використовують методи елімінування.

Віддача активної частини основних засобів є складним фактором. Серед економістів нема єдиної думки в підході щодо формування факторів другого і наступних порядків. Відповідно і різні методики аналізу. Розглянемо одну з них.

Показник фондовіддачі активної частини основних засобів розраховується за формулою:

,

де: ОЗ_а – вартість активної частини основних засобів.

Факторну модель формування фондовіддачі можна розширити, якщо обсяг продукції (ОП) представити як добуток кількості одиниць обладнання (К_об) і продуктивності одиниці обладнання (П_об).

ОП = К_об Ч П_об .

У свою чергу, продуктивність обладнання буде залежати від факторів, взаємозв’язок яких можна представити наступною детермінованою моделлю.

П_об = К_дК_з Т_рзВ_вг ,

де: К_д – кількість відпрацьованих днів одиницею устаткування;

К_з – коефіцієнт змінності;

Т_рз – тривалість робочої зміни;

В_вг – виробіток продукції за одну машино-годину.

Тоді факторна модель формування обсягу продукції за рахунок факторів засобів праці матиме вигляд:

ОП = К_обК_д К_з Т_рз В_вг ,

де: К _об К_д – кількість відпрацьованих машино-днів;

К _об. К_д К_з – кількість відпрацьованих машино-змін;

К _об. К_д К_з Т_рз – кількість відпрацьованих машино-годин.

Середньорічна вартість активної частини дорівнює добутку кількості одиниць однотипного обладнання і його вартості.

,

де: К_і – кількість однотипного обладнання;

Р_і – вартість одиниці однотипного обладнання;

n – кількість видів однотипного обладнання.

Узагальнюючи вищевикладене, можна перерахувати основні фактори зміни фондовіддачі:

· зміна рівня екстенсивного використання устаткування (зміна кількості устаткування і тривалості його роботи – низький коефіцієнт змінності, наявність невстановленого устаткування);

· зміна вартості основних засобів (кількості основних засобів, ціни їх придбання, зміни вартості у зв’язку з переоцінкою);

· структурні зрушення в складі основних засобів;

· зміна рівня інтенсивного використання устаткування (зміна потужності і продуктивності через освоєння нового устаткування, модернізацію основних засобів, впровадження заходів по вдосконаленню технології виробництва).

Розрахунок і оцінка показників ефективності використання основних засобів відображенs в таблиці 2.20.

Приведені в таблиці 2.20 дані свідчать про те, що ефективність використання основних засобів є достатньо високою. Це підтверджується абсолютними значеннями показників фондовіддачі, рентабельності та капіталовіддачі основних засобів.

Таблиця 2.20

Оцінка показників ефективності використання основних засобів

Так, кожна гривня, вкладена в основні засоби, принесла підприємству продукції на суму 20,03 грн., валового прибутку – на 0,23 грн., а обсяг продажу на одну гривню основних засобів становить 0,464 грн.

Однак у звітному періоді відбувається наростання негативної тенденції: ефективність використання основних засобів погіршується. Фондовіддача основних засобів знизилася на 1,46 грн. Це стало результатом впливу різних факторів.

За допомогою методу абсолютних різниць визначимо вплив зміни структури основних засобів та ефективності використання активної частини на зниження загальної фондовіддачі.

Розрахунок 1. Зміна фондовіддача за рахунок зміни питомої ваги активної частини основних засобів – Δ ФВ_пв =42,98(0,52–0,50)=0,86 грн.

Розрахунок 2. Зміна фондовіддачі за рахунок зміни фондовіддачі активної частини основних засобів – Δ ФВ_фв.акт =0,52(38,53–42,98)=–2,32 грн.

Перевірка розрахунку: 0,86–2,32=–1,46 грн.

За рахунок покращення структури основних засобів загальна фондовіддача зросла проти плану на 0,86 грн. Однак за рахунок погіршення ефективності використання машин і обладнання фондовіддача всіх основних засобів знизилася на 2,32 грн. За рахунок сукупного впливу названих факторів загальне зниження фондовіддачі склало 1,46 грн.

У процесі аналізу оцінюють ефективність використання площ підприємста.

За рахунок раціонального використання виробничих площ підприємства, росту обсягу продукції з одного квадратного метра площі можна отримати більш ефективну господарську діяльність.

Розрізняють наступні категорії площ підприємства:

Наявна – загальна площа, яку має підприємство.

Виробнича – площа, на якій безпосередньо здійснюється виробничий процес.

Площа зайнята під устаткуванням – це частина виробничої площі, що зайнята під устаткування (торговими рядами).

У процесі аналізу відношенням виробничої площі до наявної, а площі, зайнятої під устаткуванням, до виробничої розраховують коефіцієнти використання відповідно наявної і виробничих площ підприємства. Прогресивною зміною в структурі площ підприємства треба рахувати ріст частки виробничих площ, а в них – площ, зайнятих під устаткуванням. Цей ріст свідчить про підвищення ефективності виробництва і збільшення випуску продукції на одиницю вартості основних засобів, з одного квадратного метра площі підприємства. Поділивши обсяг продукції на площу, зайняту під устаткування, виробничу площу, наявну, розраховують показники зняття продукції з одного квадратного метра цих площ.

Раціональне використання виробничих площ дає можливість отримати більш ефективну структуру основних засобів.

Поиск по сайту: