Велосипедні маршрути

До причин, що найчастіше призводять до аварійних ситуацій у велопоході, відносяться:

- недостатня підготовленість і недисциплінованість туристів, невиконання ними правил їзди по дорогах з різним покриттям і рельєфом місцевості, неправильна поведінка учасників подорожі при несприятливих метеорологічних умовах;

- незадовільна технічна підготовка, погане знання велосипеду і недогляд, невміння визначити і усунути несправність можуть закінчитися аварією;

- ослаблення уваги на “легких “ ділянках і тривалих спусках, що може спричинити наїзд на товариша, різні види транспорту і дорожні обмеження. Негативно впливають на результат подорожі погане чи недостатньо технічне спорядження при поїздках в малонаселені райони, несправність велосипеду, ненадійність окремих його частин, слабість конструкції багажника, відсутність другого гальма, недостатність запасних частин і матеріалів;

- погане забезпечення продуктами харчування, яке може призвести до того, що фізичне навантаження виявиться непосильним для учасників подорожі.

Головні правила попередження нещасних випадків у велосипедних походах:

- не слід їхати напівроздягненим, можливі сонячні опіки; в сонячний день неприпустима їзда без головного убору;

- при поганій видимості (туман, мряка) рух можна продовжувати тільки пішки, ні в якому разі не допускаючи відходу набік чи відставання когось з учасників;

- під час дощів треба берегтися від простудних захворювань. Навіть при доброму непромокальному одязі ноги все одно будуть мокрими;

- якщо дощ дуже сильний і видимість обмежена, рух потрібно припинити. У гірських районах в дощ можливі обвали, зсуви, каменепади і пошкодження дорожніх споруд, тому рухатися в таку погоду не слід.

В грозу насамперед треба знайти безпечне укриття і поставити велосипеди подалі від людей.

У велоподорожах можуть трапитися потертості внутрішніх поверхонь стегон і долонь рук, розтяжіння зв’язкового апарату нижніх кінцівок. Під час швидкої їзди в очі потрапляють пилинки і дрібні комахи. Як результат падінь можливі значні садна і синці, іноді переломи (звичайно ключиць), струс мозку і забито-рвані рани.

5. Спелеотуризм.

До першої групи небезпек відносяться природні обвали і каменепади. Вони звичайно пов’язані з ерозійними порожнинами, закладеними в шаруватих вапняках та гіпсах, а також виникають в корозійно-гравітаційних тріщинах і в шахтах. В багатьох печерах біля тектонічних порушень і суміжних з ними тріщинуватих зонах є небезпечні ділянки, які слід проходити швидко й без шуму. Обвали льодяних натіків і снігових карнизів зустрічаються у вхідних стовбурах шахт.

Наступна небезпека – загазованість печер. Звичайно в карстових порожнинах вміст вуглекислого газу (СО₂) в повітрі складає 0,3-0,5 %, що не становить небезпеки для людини. Підвищення його концентрації до небезпечних меж (6-7% і більше) спостерігається в понижених, погано провітрюваних ділянках печер і поблизу зон тектонічних порушень. Сезонна загазованість СО₂ спостерігається влітку в вертикальних порожнинах при слабкій природній вентиляції. В зонах тектонічних тріщин можливі виходи в повітря метану та ін. Однак концентрації звичайно не перевищують 1-1, 5 %, що не являє небезпеки для людини.

Небезпеки, пов’язані з водою. Існують постійно обводнені й періодично обводнювані порожнини. Після сильної зливи чи інтенсивного танення снігу в печерах Криму, Кавказу та інших гірських районів спостерігається підйом води, що досягає 10-15 м, а іноді й 50 м. Витрата водного потоку підземного струмка може збільшитися в 400-500 разів і досягнути 2-5 м³ /с. Небезпека особливо велика, якщо спелеотуристів від поверхні відокремлюють вузькі, важкопрохідні ходи, вертикальні шахти, напівсифони, де при паводках утворюється потік, змішаний з камінням, подібний до селевого, з ударною силою, що перевищує першопочатковий потік в десятки тисяч разів.

Заходи безпеки. Вихід в порожнину при сприятливому прогнозі погоди (в гірських районах грозові зливи звичайно не прогнозуються), постійний телефонний зв’язок з поверхнею і термінова евакуація при перших ознаках паводку. За слідами рівня і максимального підйому води в печері слід визначити зони порятунку. Долання сифонів необхідно дозволяти тільки особам, що закінчили спеціальні школи спелеологів-підводників.

До другої групи небезпек спелеотуризму можна віднести штучні обвали і каменепади. Щоб уникнути їх, треба завжди залишати спостерігача біля входу в печеру, а під землею суворо дотримуватися правил безпеки при русі.

Ненадійні опори (природні й штучні) можуть стати причиною зриву. При виборі опор треба враховувати, що найбільшу небезпеку являють собою сталагміти на глинистій основі. На прямовисних схилах навіть невеликої протяжності необхідно організувати страховку.

Вузькі ходи. Вони небезпечні при незнанні правил їх подолання і при непідходящому (такому, що закочується) одязі. Для безпечного проходження вузьких лазів необхідні спелеокомбінезон і володіння правильною технікою руху: уміння приймати найбільш раціональне положення (на боку, на спині, ногами й головою вперед), розслаблятися, затримувати дихання, не зупиняючи м’язових зусиль. Обов’язково також дотримання правил руху в печерах і правильна тактика. Більшого спелеотуриста страхують спереду і ззаду. Іноді доводиться розчищати лаз від глини, натіків і гальки.

Небезпеки, що пов’язані з водою, виникають при роботі без гідрокостюма. В цьому випадку можливе переохолодження організму, що потребує надання медичної допомоги. Занурення водолаза без гідрокостюма при температурі води нижче 17⁰С слід заборонити. Водночас при русі в гідрокостюмі в сухих галереях і вузьких лазах виникає небезпека перегрівання і розвитку теплового удару.

Засоби безпеки. Робота в гідрокостюмі проводиться лише на обводнених ділянках печер чи рекомендується періодична вентиляція гідрокостюма. Для підвищення холодової і гіпертермічної адаптації рекомендується прийом стимулюючої дози адаптогену – екстракту елеутерококу (4 мл). Спелеотурист обов’язково повинен вміти плавати.

Небезпека заблукати реально загрожує новачкам в лабіринтних (Поділля, Сибір) чи багатоповерхових (Крим, Кавказ, Урал) печерах і катакомбах. Для орієнтування найкраще розмотати шпагат чи міцну нитку, які при поверненні змотують. Маркування стін написами на них неприпустиме.

Поиск по сайту: