Небезпеки на пішохідних і гірських маршрутах

Небезпеки в туризмі

1. Небезпеки на пішохідних і гірських маршрутах

2. Водні маршрути

3. Лижні маршрути

4. Велосипедні маршрути

5. Спелеотуризм

Небезпеки на пішохідних і гірських маршрутах

Небезпеки, що виникають на пішохідних і гірських маршрутах, звичайно зумовлені рельєфом місцевості, кліматичними умовами.

Каменепади – одна з найпоширеніших небезпек у горах в літній період. Виникають в перші 1-2 год після сходу сонця на освітлених схилах. Каменепади посилюються в дощ і туман в середині дня, а після полудня небезпечними стають західні схили. Небезпечними місцями, яких слід уникати, є кулуари, жолоби, схили з свіжовипавшим снігом, снігові і льодові схили з слідами від каміння, круті береги річок. До трагічних наслідків може призвести рух по краю підмитого річкою кам’янистого берега або знаходження під береговим урвищем з сцементованої сипухи при потраплянні на неї перших променів сонця.

Правильна тактика – проходження камененебезпечних схилів у той час, коли вони затінені, і застосування захисних касок – істотно знижує небезпеку каменепадів.

Обвали льоду – чи снігових карнизів найчастіше відбуваються в сонячну теплу погоду, під час дощу, при найбільш інтенсивному таненні льоду.

Особливо небезпечні висячі льодовики. Необхідно звернути увагу на уламки льоду, що лежать під льодовиком, - йти там, де лід постійно обвалюється, небезпечно. Снігові карнизи можуть обвалюватися при ходьбі по їх основі.

Селеві потоки складаються з великої кількості розрихленого ґрунту, каміння, уламків дерев, глини, піску, що насичені водою. Селі утворюються, коли дощові і талі води, просочуючи уламковий матеріал і ґрунт, зменшують тертя між частинками породи і одночасно збільшують їх масу, внаслідок чого верхній шар породи приходить в рух, попадає на дно долини і захоплюється потоком води, все змітаючи на своєму шляху. Від селевих потоків слід рухатися вище по схилу, не розміщувати бівуаки у місцях, де є сліди селів (під схилами, з яких можливе сповзання ґрунту, на конусах виносу).

Лавини за своїми катастрофічними наслідками можуть порівнюватися з селями. Вони виникають на крутих снігових схилах переважно зимою і весною, але можуть виникати в іншу пору року на схилах, що крутіші 15⁰ .

Лавинонебезпечні підкарнизні схили, ущелини з нахиленими по схилу терасами, лійкоподібні водостоки струмків, кари, ділянки схилів з поваленими і поламаними попередніми лавинами деревами.

Сухі пиловидні лавини виникають з хуртовинного снігу чи з свіжовипавшого у морозну погоду. Вони супроводжуються великими хмарами дрібного снігового пилу, що загрожує задухою людині, яка в них потрапила. Небезпечна ударна хвиля повітря, що супроводжує лавину.

Вологі лавини утворюються під час снігопаду, при відлизі, намоканні снігу від танення.

Людині, що потрапила у лавину, важко залишитися живою. Тому слід обирати шлях в обхід лавинонебезпечних схилів, навіть якщо він складніший і фізично важчий.

Гірські і тайгові річки являють собою одну з найбільших небезпек у поході. Розміри небезпеки за зовнішнім виглядом визначити важко. Переправи через гірські і тайгові ріки необхідно вивчити: швидкість течії, наявність каміння, що котиться по дну, ширину і глибину річки, силу напору води, розміщення каміння в річці (сила удару потоку залежить від ступеня нахилу русла і потужності потоку). Після цього необхідно визначити, чи є прохідним струмінь води вплав чи вбрід, і перевірити можливість переправи. Для цього найбільш досвідчені і сильні учасники походу повинні спробувати переплисти чи перейти річку, страхуючись мотузкою і дотримуючись правил переправ. Якщо бурхливий потік змушує навіть досвідчених туристів відмовитися від продовження маршруту, то слід почекати (іноді кілька діб) падіння рівня води, знайти інше місце переправи чи повернутися назад. Інакше може статися небезпечний випадок. Правильна тактика і техніка – запорука успішного подолання гірських і тайгових річок.

До іншої групи небезпек, що часто зустрічаються раптово, можна віднести фактори, спричинені кліматом і погодою.

Туман в горах різко зменшує видимість, заважає помітити небезпеку, ускладнює зв’язок у групі. Крім того, він сприяє утворенню каменепадів. Тому виходити в туман на гірські схили забороняється. Якщо ж туман застав групу під час переходу, слід або зупинити рух, або йти повільно і обачливо (якщо не можна зупинитися за умовами рельєфу чи іншої небезпеки).

Температура і вологість повітря можуть стати джерелом підвищеної небезпеки для людини під час проходження маршруту.

Тепловий обмін людини великою мірою залежить від температури навколишнього середовища: висока температура обмежує віддачу тепла, низька – підвищує її.

У неакліматизованих людей на великих висотах недостатність кисню пригнічує діяльність центру терморегуляції в мозку – гіпоталамуса. Це іноді призводить до зниження вироблення тепла в холодну пору року і підвищення втрати тепла через шкіру, що часто стає причиною обмороження.

Сильний вплив низької температури часто веде до охолодження слизової оболонки носа і горла, периферичних нервів, м’язів, суглобів і зв’язок. Збільшується ймовірність простудних захворювань, травматичних ушкоджень м’язево-судинного апарату через зниження еластичності і скорочуваності його елементів.

Правильна акліматизація, застосування вітрозахисних масок, періодичні, через кожні 5-10 хв (залежно від зниження температури повітря), огляди один одного сприяють профілактиці обмороження обличчя.

Тісне і мокре взуття може сприяти обмороженню ніг при проходженні високогірних маршрутів.

Важливим моментом профілактики обморожень є вільне взуття з товстими повстяними устілками, достатній запас теплих шкарпеток, наявність запасних устілок і рукавиць.

Перебування в умовах підвищеної температури викликає підвищення температури тіла, прискорення пульсу і погіршення обміну речовин і водно-сольової рівноваги. Настає зниження розумової і фізичної працездатності, погіршується увага, точність і координація рухів, швидкість реакції, переключення з одного виду роботи на інший. Це веде до збільшення травматизму.

При підвищеній вологості середовища ускладнюється випаровування поту, що веде до перегрівання організму і загрожує тепловим ударом. Легкий і гігроскопічний одяг, головний убір і взуття – профілактика перегрівання і теплового удару.

Гроза небезпечна як в горах, так і на рівнині ураженням електричним струмом.

Розрізняють такі форми ураження блискавкою.

Пряме ураження виникає при знаходженні людини під час грози на вершині, гребені, широкій сідловині, на безлісій рівнині. Результат смертельний.

Електромагнітна індукція – розряд блискавки, що проходить поряд з людиною (на відстані до 1 м), в її тілі, як у провіднику, виникають струми Фуко. Часто смертельно.

Електростатична індукція – при розряді блискавки потенціал навколишнього простору змінюється і виникає його різниця з потенціалом тіла. Струм невеликий і відчувається у вигляді несильного поколювання в ступнях і долонях, що дотикаються до схилу.

Ефект корони чи “вогонь святого Ельма”, - при іонізації повітря між грозовою хмарою і хребтом, коли потенціал для розряду у вигляді блискавки недостатньо високий, хмара тривало розряджається через іонізоване повітря шляхом стікання зарядів на гострі форми поверхні. При попаданні в таку зону відчувається поколювання в кінчику носа, вух, пальцях рук. Волосся потріскує і піднімається. Металічні предмети потріскують і світяться.

Ці явища не являють собою небезпеки, а сигналізують про грозу, що насувається і необхідність спуску групи вниз.

При ударі блискавки в землю струм поширюється в ґрунті і вражає людину, що знаходиться на ньому. Тяжкість враження залежить від кількості електрики, що пройшла через тіло, може спостерігалися від посмикування м’язів до порушення ритму серця, іноді його зупинки. Вплив струму на нервові центри може викликати втрату свідомості і зупинку дихання.

Засоби захисту від ураження блискавкою. При наближенні грози на відкритому підвищеному місці необхідно спуститися з підвищених форм рельєфу. Можна сховатися під виступаючими підвищеннями, якщо їх висота мінімум в 10 разів (а при відкритій формі в 15 разів) більша за висоту людини, що присіла. Віддаленість людини від цих підвищень не повинна перевищувати висоту останніх. В той же час не можна знаходитися до них на відстані ближче 1,5-2 м. Місце, де розмістилася група, повинне бути по можливості сухим, без лишайників, не мати вертикальних тріщин. Не слід ховатися від грози в нішах скель, невеликих ямках і впадинах, а також біля входу в печеру. У цих випадках тіло людини – найкращий шлях для струму, так як воно грає роль провідника між краями поверхні, що мають розрив. Знаходження в гротах безпечне тільки тоді, коли відстань між людиною, що присіла на дні гроту, і стінами складає не менше 1 м.

В зоні лісу чи середньогір’я під час грози не можна знаходитися безпосередньо біля вогню, бо стовп гарячого повітря – добрий провідник струму, що перевищує висоту навколишніх дерев, сприяє розряду блискавки в вогонь.

Одиноке дерево може бути використане для захисту від грози, якщо розміщуватися під ним на відстані 1,5 м від стовбура. Найчастіше блискавка вдаряє в дуб, тополю, рідше – березу і клен. На відкритій місцевості слід враховувати характер ґрунту. Водоносні шари і глинистий ґрунт сприяють поширенню струмів землі, менш небезпечні піщаний ґрунт, кам’янисті осипи чи морена.

Вибравши місце, слід присісти, зігнутися, обхопивши коліна руками і притиснувши їх до грудей, Ступні тримати разом. Для ізоляції тіла від схилу під ноги можна покласти камінь чи уламок плити. В якості сидіння, ізолюючого від схилів, використовуються рюкзаки, светри, мотузки, кеди. Важливо, щоб вони були сухими. Зараз вважається помилковою думка, що льодоруб і металеві предмети слід віднести подалі. Льодоруб має опір, значно більший від людини, тому не буде порушенням норм безпеки, якщо його покласти біля ніг, але не тримати вертикально. Під час грози не можна бігти, бо при цьому збільшується небезпека бути ураженим блискавкою.

При відносно легких ураженнях блискавкою можуть спостерігатися втрата свідомості, тяжке нервове потрясіння, головокружіння, слабість. Можливі опіки на місцях входу і виходу електричного струму. При тяжких ураженнях – втрата слуху, німота, глибоке пригнічення серцевої діяльності. В деяких випадках може настати клінічна смерть, що потребує реанімації.

При сильному вітрі небезпечно знаходитися на гребенях схилів і скелях, так як можна втратити рівновагу, а при ураганному вітрі зірватися вниз. У лісі вітер може повалити на палатку підгниле дерево.

Біла імла. Іноді вденьв хмарну чи ясну погоду при заході сонця, коли тінь від вершин закриває снігову поверхню схилу чи льодовика, змінюються умови видимості. Мікрорельєф білих снігових ділянок ніби виположується, вирівнюється. Видимість деталей всієї темної частини рельєфу місцевості – хребтів, скель, окремого каміння і тріщин льодопадів – зберігається без змін. В цих умовах снігова поверхня льодовика здається гладкою, абсолютно рівною. Це явище називається “білою імлою” чи “розсіяним світлом”. Під час руху можна впасти у виїмку чи тріщину, спіткнутися об невидиму перешкоду. Найчастіше травмується суглобно-зв’язковий апарат. Рекомендується зупинитися на бівуак, якщо неможливо, то продовжувати рух повільно з попередньою перевіркою характеру рельєфу з допомогою льодоруба чи альпенштока. Це явище триває звичайно не більше 1,5-2 год. Найчастіше спостерігається взимку.

Темнота робить перешкоди невидимими, спотворює їх характер. Вона являє собою велику небезпеку при русі в горах, серед боліт чи тайгових завалів: можна зірватися зі скель, потрапити в річку, заблукати.

Тільки якщо шлях переглянутий заздалегідь і необхідно пройти небезпечне у денний час місце, можна рухатися в темноті. Необхідне освітлення. Нічний рух можливий тільки по стежках, прокладених поза лісом, на підході у високогір’ї в місячну ніч.

Нічний рух по складних формах рельєфу виправданий тільки у виняткових випадках, наприклад, при проведенні пошуково-рятувальних робіт з терміновим транспортуванням потерпілого в найближчий населений пункт.

Найхарактерніші для пішохідних і гірських подорожей такі травми: натертості, пошкодження зв’язкового апарату голіностопного чи колінного суглобів, опіки долонь, іноді спини і сідниць, викликані тертям при неправильній роботі з мотузкою, забиті рани, струс мозку, пошкодження внутрішніх органів, переломи кінцівок. Для гірських маршрутів характерні також місцеві обмороження, опіки, захворювання очей при яскравому сонці.

2. Водні маршрути.

Подорожі по воді завжди є потенційно небезпечними. Це пов’язане з контактом людини з водною стихією, проходженням природних перешкод, кількість і технічна складність яких є основою для розрядного класифікування маршрутів.

Безаварійному проходженню маршруту сприяють оптимальні тактичні вирішення і правильне використання тактичних прийомів з дотриманням правил безпеки.

Недопустимо долати серйозні перешкоди (пороги, шивери) в стані фізичної чи, що небезпечніше, психічної втоми, при несприятливих умовах (холод, сніг, дощ). Якщо в таких умовах необхідно рухатися, наприклад, при тривалому похолоданні на маршруті, тривалому багатоденному дощі, потрібно на складних ділянках річки скоротити абсолютний час руху за рахунок збільшення кількості стоянок, причому робити зупинки тривалішими, з великим вогнищем, щоб кожен міг просушити одяг і зігрітися. При плаванні в дощ слід вдягати непромокальні куртки. Крім того, необхідний більш обережний підхід до подолання перешкод. Так, якщо складний поріг в гарну погоду можна пройти чи обнести, то в дощову чи холодну погоду його краще обійти.

Не можна допускати переохолодження, так як переохолоджена людина повільно і слабо реагує на небезпеку, що може призвести до аварії. При сильному переохолодженні настає байдужість до навколишньої обстановки, а це вже небезпека загибелі.

Основні тактичні причини аварій на водних маршрутах:

- втрата орієнтування під час руху і потрапляння в небезпечне місце;

- неправильні оцінки обстановки на річці при розвідці і вибір лінії руху;

- втрата орієнтування під час проходження небезпечної ділянки і відхилення від наміченої лінії руху;

- проходження небезпечної ділянки вкінці дня при значній втомі групи, особливо в несприятливих умовах (холод, сніг, дощ, зустрічне сонце;

- тривалий рух без відпочинку на ділянках середньої складності, але з великою швидкістю течії.

На водних маршрутах найхарактерніші травми рук – мозолі, садна, зриви шкіри, тріщини, розтягнення зв’язок променезап’ястних суглобів, іноді потертості сідниць і спини, розтяжіння спинних м’язів. Іноді – радикуліт, ангіна, опіки внаслідок надмірної сонячної радіації.

Великою бідою може обернутися пірнання на мілководді чи в незнайомій місцевості. В цих випадках, а також при утопленні після перевертання байдарки (плота, катамарана, надувного човна) нерідкісні травми шийного відділу хребта. При контакті з холодною водою і подразненні гортані настає раптова зупинка дихання і серця.

Одним з різновидів подорожей по воді є подорожування під вітрилами на розбірних і крейсерських яхтах, що дозволяють проходити маршрути в озерах, водосховищах, прибережних морських районах, чи у відкритому морі. Останні регламентуються правилами дальніх морських подорожей чи положенням про крейсерські гонки. Найхарактерніші травми і захворювання, що виникають в цьому виді подорожей, такі ж, як і при водних походах по річках. Винятком є тільки морська хвороба, яка може розвиватися у деяких членів екіпажу під час качки. Профілактика її полягає в постійному занятті якоюсь справою під час качки і недопусканням до морських плавань осіб з порушеннями функції вестибулярного апарату.

Поиск по сайту: