Висновки. Кафедра_ філософії і соціальних дисциплін

МВC УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Факультет_____________________

Кафедра_ філософії і соціальних дисциплін

СОЦІОЛОГІЯ

Лекції з курсу

Тема № 3. Суспільство як єдина соціальна система

Галузь знань 0304 „Право”

Напрямки підготовки 6.030402 „Правознавство”

Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр

Напрямок підготовки 0601 „Право”

Спеціальність 6.060100 „Правознавство”

6.060100 „Павоохоронна діяльність”

Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр

Спеціальність 7.060101 „Павознавство”

7.060102 „Павоохоронна діяльність”

Програма обговорена і схвалена

на засіданні кафедри філософії

і соціальних дисциплін

30 серпня 2010 року

Протокол №1

Одеса 2010

Тема № 3. Соціологія суспільства. Соціальна структура суспільства

Навчальні та виховні цілі: дати повноцінне уявлення слухачам щодо суспільства як соціальної системи, що підпорядковується певним закономірностям формування, функціонування та розвитку.

Час: 2 години

Навчальні питання:

Вступ.

1. Поняття суспільства у соціології.

2. Соціальна система і соціальна структура.

3. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність.

4. Соціальний контроль та соціальні відхилення. Роль права та ОВС у

попередженні і регулюванні делінквентної поведінки.

Висновки

Навчально-методичне забезпечення:

1. Бандурка О. М., Соболєв В. О., Руденко І. П., Ярмиш О.Н. Соціологічне

забезпечення діяльності органів внутрішніх справ. – Харків, 1996.

2. Соціологія. Підручник для вищої школи / За ред.проф. В.П. Андрущенка,

проф. М. І. Горлача. – О. – Х., 2001.

3. Сырых В. М. Социология права. – М., 2001.

4. Тазевосян Э.В. Социология. Учебное пособие. – М., 1998.

5. Закон України „Про міліцію”.

6. Рішення колегії МВС України № 1 від 15.05.2001р. „Про стан дисципліни

і законності в діяльності органів внутрішніх справ та заходи щодо їх

зміцнення”.

7. „Стратегія розвитку”. Виступ Президента України Л. Кучми на першій

сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18.06.2002р.

Вступ. Об’єктом соціології виступає суспільство, яке є об’єктом для багатьох інших наук.

Суспільство – найбільш широке поняття у суспільних науках, як і природа у природничих. Суспільство розуміється як частина природи (природа – то весь навколишній світ) або як те, що протистоїть природі, тобто принципово інша реальність.

Дійсно, життя суспільства не можна звести до суто біологічного – з одного боку, але не враховувати природні чинники життя людини теж неможливо. Найбільш правильний підхід – це діалектичне розуміння двоєдиної основи людського життя – біосоціальної, при цьому однак необхідно віддавати пріоритет соціальному, бо людина – насамперед витвір суспільного розвитку.

Питання №1. Поняття суспільства у соціології.

Суспільство слід насамперед розглядати як продукт взаємодії людей. П. Сорокін писав: “Для того, щоб суспільство могло бути, потрібно, щонайменше, двоє людей і щоб ці люди були пов’язані одне з одним взаємодією. Такий випадок буде найпростішим видом суспільства чи соціального явища”.

У повсякденній практиці поняття суспільства використовується багатопланово – як проста сукупність людей, як синонім певної країни чи держави, як соціальна група (вище суспільство чи нижче).

У соціології під суспільством розуміється об’єднання людей, яке характеризується: 1) спільністю території проживання, що, як правило, співпадає з державними кордонами; 2) цілісними та стійкими взаємозв’язками; 3) самовідтворенням, саморегулюванням та самозабезпеченістю; 4) таким рівнем культури, який знаходить свій вираз в усталеній системі норм та цінностей, що лежать в основі соціальних зв’язків.

Таким чином, суспільство – це не механічна сукупність людей, а найбільш велика соціальна група, в основі якої лежить система соціальних зв’язків, що дозволяє цій групі весь час зберігати собітотожність.

Соціальними зв’язками виступають такі соціальні дії, які виражають залежність і сумісність людей чи їх груп у процесі суспільного життя. Зв’язки містять: суб’єкти зв’язку, предмет та зміст зв’язку, механізм його здійснення.

Види зв’язків: соціальний контакт – поверховий, несуттєвий; соціальний взаємозв’язок – коли дії одного суб’єкта є причиною та наслідком відповідних дій іншого; соціальні відносини – довготривалі, усталені, систематичні соціальні взаємодії.

Питання №2. Соціальна система і соціальна структура.

Суспільство слід розглядати к певну систему. Підсистеми суспільства: а) соціальні групи та спільноти; б) соціальні інститути та організації; в) соціальні норми та цінності.

Системність – це якість стану об’єкта чи суб’єкта, яка характеризується цілісністю та постійністю функціонування внутрішніх взаємозв’язків її елементів. Системний підхід відображається у єдності трьох головних аспектів: історичного, функціонального та структурного, тобто – розвитку, здійснення певних функцій, взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів. По суті, соціальна система – це спосіб організації взаємодій складаючих її елементів. Інколи поняття системи зводять до соціальної структури, але поняття соціальної структури більш вузьке – це сукупність стандартизованих та усталених елементів системи. Соціальна структура на рівні особистості відображається в упорядкованій сукупності відповідних соціальних статусів та ролей.

Соціальний статус – це те місце, яке займає особистість у суспільстві. Це узагальнююча характеристика становища індивіда у суспільстві (професія, кваліфікація, характер праці, посада, матеріальний стан, політичний вплив, ділові зв’язки, освіта, релігійна та національна належність т. ін).

Соціальний статус розділяється на приписаний, що отримується від народження, незалежно від дій самої особистості, та досягнутий власними зусиллями. особистість має декілька статусів і один із них є головним. Статусні символи – спеціальні відзнаки.

З соціальним статусом пов’язана соціальна роль– типова поведінка особистості, дії й функції, пов’язані з її соціальним статусом, на які очікують представники даного суспільства. По суті, це – “модель поведінки”.

Як правило, з одним і тим статусом пов’язано декілька ролей (професор – викладач, науковець, керівник колективу). Сукупність ролей, які відповідають даному статусу, називається р олевою системою. Соціальні ролі можуть закріплюватись формально (закон) і неформально (мораль).

Рольова поведінка складається з типових форм та залежить від особистих якостей. З рольовою поведінкою пов’язане рольові напруження (труднощі, пов’язані з невідповідністю рольових вимог внутрішнім установкам особистості) та рольові конфлікти – гострі протиріччя між ролями.

Рольова теорія особистості – особистість – це сукупність ролей, які вона виконує (Мід, Мертон, Парсонс).

Сучасна соціальна структура України: 1) вищий клас професіоналів, адміністратори; 2) технічні спеціалісти середнього рівня; 3) комерційний клас, дрібна буржуазія, середні керівники; 4) кваліфіковані робітники; 5) некваліфіковані робітники; 6) землероби; 7) інтелігенція, студенти.

Простежується тенденція до поглиблення соціальної диференціації, причиною того є різні форми власності; підвищення вимог до робітників; підвищення рівня освіти; в с/г – підвищення частки робітників, зайнятих на переробці; мала чисельність середнього класу (≈20 %); через що – постійна загроза авторитаризму, розподільчої економіки та політичної нетерпимості.

Визначаючи соціальну структуру, слід враховувати, що у сучасній соціології виділяється таке соціальне явище, як маргінальність. Це поняття означає структурно-невизначений стан людини, яка з різних причин вийшла із звичайного соціального середовища, але не знайшла свого місця в іншому. Виділяють етномаргіналів, біомаргіналів, соціомаргіналів, вікових маргіналів, політичних маргіналів, економічних маргіналів, релігійних маргіналів, кримінальних і т. ін.

Питання №3. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність.

Із соціальною структурою пов’язана проблема соціальної стратифікації – проблема рівності та нерівності. Рівність та нерівність існують в усіх культурах (по рівню багатства, по статевим та віковим ознакам і т. ін.).

Стратифікацію визначають як структурування нерівності між різними соціальними спільнотами, верствами та групами людей. Суспільство можна розглядати як сукупність певних страт, груп, що знаходяться у певній ієрархії – більш привілейовані та менш привілейовані.

Історично виділяють чотири головні системи стратифікації: рабство, касти (закрита система наслідування), верстви (рабовласницькі та феодальні спільноти) та класи (капіталістичні та посткапіталістичні суспільства).

М. Вебер виділяє три джерела політичної нерівності: багатство, соціальний престиж та влада. В основі стратифікації – різні ознаки – політичні, економічні, біологічні, расові, релігійні. Сучасне суспільство ділиться на страти: вищий клас, нижчий вищий клас, вищий середній клас, нижчий середній клас, вищий нижчий, нижчий.

Соціальна стратифікація змінюється і залежить від соціальної мобільності (переміщення).

Соціальна мобільність – це зміна індивідом чи групою свого соціального статусу чи місця у соціальній структурі. Може бути вертикальною – із зміною соціального статусу, чи горизонтальною – без зміни.

Питання№4. Соціальний контроль та соціальні відхилення. Роль права та ОВС у попередженні і регулюванні делінквентної поведінки.

Важлива роль у функціонуванні суспільства належить соціальним інститутам. Соціальний інститут – це система правил, принципів, установок, відповідних установ і організацій та їх взаємозв’язків, спрямована на задоволення певних суспільних потреб.

Структура соціального інституту: а) мета і сфера діяльності; б) функції, передбачені для досягнення мети; в) нормативно обумовлені соціальні ролі і статуси; г) засоби та відповідні організації.

Функції: а) регулювання діяльності людей; б) задоволення потреб суспільства; в) соціальна інтеграція; г) соціалізація індивіда.

Важливими інститутами суспільного життя виступають інститути соціального контролю, які повинні безпосередньо забезпечувати упорядковане функціонування й розвиток суспільства, попереджати та виправляти соціальні відхилення.

Наявність культурних установок, норм і правил само по собі не гарантує їх виконання. Свого часу З. Фрейд писав: “Людям властиві дві розповсюджені якості, відповідальні за те, що інститути культури можуть підтримуватися лише відомою мірою насильства, а саме: люди, по-перше, не мають спонтанної любові до праці і, по друге, доводи розуму безсильні проти їх пристрастей”.

Соціальний контроль – це спосіб саморегулювання соціальної системи, який забезпечує нормативний, цілеспрямований вплив на поведінку людей з метою забезпечення порядку та стабільності у суспільстві.

Специфіка його у тому, що це регулювання носить нормативний, упорядкований, категоричний характер і забезпечується соціальними санкціями чи загрозою їх застосування. Може бути: внутрішній, груповий, суспільний, формальний та неформальний.

Санкції по сфері застосування: політичні, економічні, моральні, релігійні; по змісту: позитивні чи негативні; по формі: формальні та неформальні; по масштабам: міжнародні та внутрішньодержавні.

Головна функція соціального контролю – попередження аномальної (з відхиленням) поведінки. Соціальні відхилення називають девіаціями, чи девіантною поведінкою. Як правило, відхилення у погану сторону засуджуються, у хорошу – схвалюються (герої, вчені, місіонери, меценати, альтруїсти).

Вперше соціологічне пояснення девіації дав Е. Дюркгейм, який вважав, що головною причиною девіацій є аномія (“відсутність регулювання”) суспільства (стан дезорганізованості, нестабільності, коли соціальні цінності, норми і зв’язки або перестають діяти, або взагалі відсутні). Дюркгейм вважав, що конформізм (повне прийняття норм) і девіації природні для суспільства, і у конкретних випадках можуть грати як позитивну, так і негативну роль.

У вузькому розумінні девіантна поведінка означає такі відхилення, які не тягнуть за собою кримінального покарання (не патріоти, циніки, ліниві люди і т. ін.). Протизаконні ж вчинки отримали особливу назву – делінквентна поведінка.

У зв’язку з цим постає питання про розрізнення девіантної та делінквентної поведінки. Рішення просте: перша – відносна, друга – абсолютна (по відношенню до законів країни). Особливо активно розвиваються у суспільствах, що проходять процеси трансформації, чи знаходяться у стані кризи.

Особливу роль в урегулюванні та попередженні делінквентної поведінки відіграють право та ОВС. Саме вони здійснюють: 1)захист і реалізацію прав та свобод людини; 2) формування позитивного відношення громадян до закону; 3) сприяють інтеграції суспільства, караючи і попереджуючи деструктивні вчинки; 4) забезпечують відновлення порушених прав особистості; 5) здійснюють контроль за реалізацією правових норм.

Оскільки права це не лише система стандартів поведінки, але й певна система інструментів, які забезпечують здійснення правової поведінки, то саме це і визначає роль права (і ОВС як правозахисного інституту) у попередженні й урегулюванні делінквентної поведінки. Ця функція здійснюється насамперед через соціально-захисну, виховну та інформаційну діяльність відповідних державних структур, а також безпосереднє покарання злочинців. Роль ОВС у даному випадку чітко визначається Законом України “Про міліцію”, Рішенням Колегії МВС України від 01.05.2001р. “Про стан дисципліни і законності в діяльності органів внутрішніх справ та заходи щодо їх зміцнення”.

Висновки

Суспільство є насамперед продуктом взаємодії людей та виступає системою організованих зв’язків соціальних угруповань. У соціології під суспільством розуміється об’єднання людей, яке характеризується: 1) спільністю території проживання; 2) цілісними та стійкими взаємозв’язками; 3) самовідтворенням, саморегулюванням та самозабезпеченістю; 4) рівнем культури, який знаходить свій вираз в усталеній системі норм та цінностей. Суспільство це найбільш велика соціальна група, в основі якої лежить система відповідних соціальних зв’язків та взаємодій, що дозволяє цій групі зберігати собітотожність.

Суспільство виступає певною системою, для якої характерна єдність трьох аспектів: історичного розвитку, структурної організації та функціонування.

Для забезпечення нормального розвитку суспільства необхідне створення і функціонування відповідних соціальних інститутів, які попереджують та регулюють девіантну і делінквентну поведінку людей. Одним із таких інститутів виступають ОВС.

Поиск по сайту: