Висновки. 1. Предмет і завдання соціології особистості

Час: 2 години

Навчальні питання:

Вступ.

1. Предмет і завдання соціології особистості. Головні концепції особистості.

2. Соціалізація особистості.

3. Головні напрямки соціологічного дослідження особистості.

4. Сім’я як соціальний інститут

5. Головні напрямки соціологічного дослідження сім’ї.

Висновки

Навчально-методичне забезпечення:

1. Курганов С. И., Кравченко А. И. Социология для юристов. – М., 1999.

2. Некрасов А. И. Основы социологии: конспект лекций. – Х, 2002.

3. Руденко І. П. Соціологія злочинності. – Х., 2001.

4. Смелзер Н. Социология. – М., 1994.

5. Соціологія. Підручник для вищої школи / за ред. проф. В. П. Андрущенка, проф. М. І. Горлача. – Київ – Харків, 2001.

6. Якуба Е. А. Социология. Учебное пособие для студентов. – Х., 1996.

7. Указ Президента України № 367 від 09.04.2002р. „Про покращння виховної роботи з персоналом ОВС України”.

8. Комплексна програма кадрової політики в органах і підрозділах внутрішніх справ і забезпечення законності та дисципліни на 2001-2005рр. (затверджена рішенням Колегії МВС України від 30 червня 2001р., № 515)

Тема 5. Соціологія особистості і сім’ї

Вступ. Важливою сферою соціологічних досліджень є життєдіяльність особистості, оскільки вона виступає суттєвим чинником соціального розвитку, та закономірності функціонування такого соціального інституту, як сім'я. При чому ці напрямки соціологічних досліджень взаємопов’язані, так як сім'я та особистість формуються у безпосередній взаємодії і визначають особливості одне одного.

Питання №1. Предмет і завдання соціології особистості. Головні концепції особистості.

Соціологія особистості – вид соціологічних досліджень, у яких предметом вивчення виступає особистість як об’єкт та суб’єкт соціальних відносин. Завдання – розкрити місце даного соціального типу особистості у суспільстві, його типові якості.

У Давній Греції поняття особистості означало маску, роль, яку виконували у театрі. Вже тоді поняття особистості підкреслювало соціальну сторону діяльності людини, ті якості, які людина реалізує у соціальних зв’язках. І. Шекспір писав: “ Весь світ – театр, у ньому жінки та чоловіки – всі актори. У них є виходи та входи, і кожен не одну виконує там роль”.

Таким чином, особистість – це людина, яка втілює і є носієм конкретно-історичних соціальних відносин, виконує певні функції у процесі соціальної взаємодії. Особистість – це міра соціального у людині. Визнаючи неповторність кожної особистості, соціологія робить акцент на дослідженні соціально-типового у її поведінці та діяльності.

Одна з найбільших проблем соціології – це вивчення факторів розвитку та життєдіяльності особистості. Найвідоміші теорії створені Ч. Кулі, Дж. Мідом, З Фрейдом, Ж. Піаже, Л. Колбергом.

Ч. Кулі вважав, що особистість формується на основі взаємодії з іншими людьми, у процесі якої створює своє “дзеркальне Я”. “Дзеркальне Я” складається із 3-х елементів: а) того, як, на нашу думку, нас сприймають інші; б) того, як, на нашу думку, вони реагують на те, що бачать; в) того, як ми відповідаємо на цю реакцію.

Дж. Мід виділив 3 стадії формування особистості: а) імітація (1-3 роки) – діти копіюють поведінку дорослих, н розуміючи сенсу; б) гра (3-4роки) – діти розуміють їх у грі, надаючи їм певного сенсу; в) колективні ігри (з 5 років) – вчаться усвідомлювати очікування не лише однієї людини, але і всієї групи; приймають ролі інших, виробляють почуття соціальної ідентичності.

З. Фрейд, на відміну від Дж. Міда, вважав, що особистість завжди знаходиться у стані конфлікту із суспільством. Згідно Фрейду, біологічні (особливо сексуальні) суперечать нормам культури, яка намагається їх приборкати. Фрейд виділяв 3 частини у психічній структурі особистості – Ід (“Воно”), Его (“Я”), та Суперего (“Над-я”). Ід – джерело енергії, що спрямоване на отримання задоволення, Его – контролюю поведінку людини та задоволення її потреб в залежності від умов оточуючого світу, Суперего – здійснює моральну та оціночну функцію, регулює поведінку згідно стандартів суспільства. Згідно теорії Фрейда процес формування особистості проходить стадії, які відповідають певному фізіологічному розвитку.

Підхід Ж. Піаже заснований на вивченні когнітивного розвитку особистості на кожній стадії. Перший період – від народження до 2 років – називається сенсомоторним, коли все існує, якщо сприймається безпосередньо. Другий – від 2 до 7 років – називається періодом раціональним, коли діти вчаться розрізняти символи і їх значення. Третій – від 7 до 11 років – називається періодом конкретних операцій, коли дії співвідносяться із конкретними речами чи завданнями. Четвертими – від 12 до 15 років – називається періодом формальних операцій, коли діти вчаться розв’язувати абстрактні математичні чи логічні задачі, аналізувати моральні проблеми, роздумувати про майбутнє. Подальший розвиток мислення розвиває навички, здобуті на 4 стадії.

Л. Колберг надавав великого значення моральному розвитку особистості, виділивши 6 стадій, але не пов’язував їх із певним віком. Перші дві стадії відносяться до дітей, які ще не зовсім засвоїли понять про хороше чи погане, головне – вони намагаються уникнути покарання (1 стадія) або заслужити схвалення (2 стадія). На 3 стадії люди чітко усвідомлюють думку інших і намагаються завоювати їх симпатії та підтримку, пристосовуючись до оточення. На 4 стадії люди усвідомлюють інтереси суспільства і правила поведінки у ньому, що виступає основою формування моральної свідомості. На 5 стадії люди осмислюють можливі протиріччя між моральними переконаннями, уявляють себе на місці інших. На 6 стадії формуються власні етичні відчуття, універсальні моральні принципи. Колберг вважав, що далеко не всі люди проходять усі стадії, але більшість досягають хоча б 3.

Сучасна теорія розглядає особистість як комплекс біогенних, психогенних та соціогенних компонентів. Біологічна структура визначає фізичні можливості людини; психологічна включає в себе емоції, переживання, вольові спрямування, здібності і т. ін.; соціальна складається із а) якостей, що визначають соціальну діяльність та соціальний статус (знання, навички праці, виробництва, організації та праці і т. ін.); б) об’єктивних соціальних потреб і мотивів; в) здатності до творчості; в) засвоєння культурних цінностей; г) моральних норм; д) переконань. Розвиток особистості на основі задоволення певних потреб досліджував А. Маслоу. Він висунув теорію ієрархії потреб. Ця ієрархія будується таким чином, що задоволення вищих ступіней можливо лише тоді, коли відбувається задоволення потреб більш низького рівня.

Фізіологічні потреби. Перші потреби, які варто задовольняти раніш інших, включають до себе: їжу, воду, дах, секс.

Безпека. Нам необхідно почувати себе в безпеці, відчувати можливість контролю над ситуацією.

Любов. Люди почувають себе недостатньо упевненими, поки вони не знаходять собі пари. Ми хочемо належати родині, друзям, коханим. Це визначений перехід від індивідуального атома до соціальної молекули.

Визнання. Нам необхідне визнання і замилування інших, через ці честолюбні бажання ми напружено трудимося, одержуємо дипломи, заробляємо медалі.

Самоактуалізація. Ця потреба замикає список, оскільки стосується саме довгострокових цілей, які розраховані на повне використання нашого потенціалу. А. Маслоу писав, що «індивід, що випробує в чомусь потребу, постійно жадає її задоволення».

Напрямок поведінки особистості визначається 3 умовами:

1) об’єктивно можливими у даній ситуації варіантами дій;

2) біологічними особливостями людини;

3) соціальними якостями людини (погляди, ідеали, цінності).

Питання №2. Соціалізація особистості.

Проблема інтеграції особистості у суспільство вирішується процесом соціалізації.

Соціалізація – процес впливу соціальних умов на життєдіяльність особистості з метою включення її як дієздатного суб’єкта у систему соціальних відносин. Соціалізація – це процес засвоєння індивідом цінностей, норм, взірців поведінки, що характерні даному суспільству чи групі.

Фактори соціалізації:

1) сукупність ролей та статусів, які пропонує суспільство людині;

2) сукупність соціальних інститутів, організацій та структур, у межах яких індивід реалізує певні соціальні ролі та соціального статуси;

3) сукупність цінностей, соціальних норм, знань, навичок та звичаїв;

4) технологія відтворення та передачі соціальних та культурних цінностей, норм, зв’язків.

Моделі соціалізації:

а) модель підкорення соціальній необхідності, яка регламентує певні якості та форми поведінки люди; б) модель інтересу – інтерес – вирішальний фактор, що вимагає творчості, самоконтролю, вибору.

З. Фрейд визначав такі психологічні механізми соціалізації, як імітація, ідентифікація, почуття сорому та вини.

Рівень соціальності людини залежить від інтенсивності та розвиненості її взаємозв’язків із суспільством, спільнотами, від її активності як суб’єкта суспільних відносин. Соціальність особистості можна встановити лише через вивчення системи її соціальних зв’язків.

Головні етапи соціальності: дотрудова, трудова, післятрудова. Виділяють первинну (на основі міжособистісних відносин) і вторинну (сфера соціальних відносин) соціалізацію.

Соціальна депривація – людина у стані невключеності у соціальні зв’язки.

Агенти соціалізації – ті, хто цілеспрямовано впливають на хід соціалізації, інститути соціалізації (відповідні заклади і установи).

Ресоціалізація – процес засвоєння дорослими нових норм, цінностей, ролей. Різні способи соціалізації приводять до формування різних типів особистостей.

У дослідженні Р. Рохнера було доведено, що батьки, які тепло ставляться до дітей, обіймають, голублять їх, підтримують – мають дітей-оптимістів, з позитивним поглядом на світ. Батьки холодні, байдужі виховують дітей-песимістів з негативним відношенням до світу. Такі діти частіше мають проблеми зі здоров’ям, зі створенням власної сім’ї. Важлива добровільна присутність і реальна участь батька в усіх справах, наявність “розгалуженої” сім’ї. 85% людей з відхиленнями у негативному значенні вихвувалися у неблагополучних сім’ях.

Американські соціологи виділили 5головних факторів, що визначають соціалізацію як неблагополучну: надсувора батьківська дисципліна (грубощі, нерозуміння); недостатній матеріальний нагляд (безтурботність, байдужість); недостатня батьківська прихильність; недостатня материнська прихильність (холодність, ворожість); відсутність згуртованості сім’ї.

Неррол писав: якщо дитина має 5 сімей, де вона може без спросу залізти в холодильник (рівень прийняття її в сім’ї), то шанси на її злочинне майбутнє = 0.

Проте бувають і негаразди в благополучних сім’ях – вплив середовища та особистих схильностей. Аномія суспільства приводить до відсутності в особистості почуття життєвої надійності при виборі лінії нормативної поведінки, особливо коли відсутні легальні шляхи вирішення проблем,недостатньо ефективно функціонують відповідні соціальні інститути і т. ін.

Питання №3. Головні напрямки соціологічного дослідження особистості.

У соціології особистість розглядається як член суспільства, певної соціальної групи:

а) дослідження певних типів особистостей, тобто типових представників відповідних груп (особистість курсанта), коли відбираються типові риси і формується соціальний портрет або декілька соціальних портретів;

б) аналіз типового виявлення певної якості у представників різних соціальних груп, що дає можливість зіставлення різних груп за якоюсь ознакою;

в) вивчення відмінностей у відношенні представників різних груп до певного об’єкта;

г) вивчення впливу певного фактора на представників різних груп;

д) вивчення маргіналів;

е) вивчення зміни типу особистості у динаміці;

є) соціальний аналіз структурних елементів особистості (потреб, інтересів, здатностей, світогляду, знань, соціальних почуттів і т. ін.);

ж) проблема взаємовідносин особистості і колективу. Треба розглядати проблему адаптації особи до колективу, бо її абсолютизація – конформізм – згубна для розвидку особистості;

і) дослідження антисуспільної діяльності особистості, соціального права і соціальної моралі, при цьому головне завдання не стільки фіксувати вже здійснені злочини, скільки дати аналіз тих чинників, що їх викликають, вивчати мотиви антисуспільної діяльності.

Головні причини: а) економічні (безробіття, низькі матеріальні статки); б) соціально-політичні (зрощення працівників владних структур із організованою злочинністю, недосконалість законів, структур правоохоронних органів; низький соціальний захист і т. ін.); в) духовні (занепад моралі, духовний вакуум, криза старих цінностей відсутність нових, або присутність тих, які не є органічними для даної соціальної системи, низький загальний культурний рівень суспільства та особистості).

Питання №4. Сім’я як соціальний інститут.

Соціологія сім’ї – сфера соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, сімейно-шлюбних відносин у конкретних соціально-економічних і культурних умовах.

Головна роль сім’ї – забезпечувати фізичне і духовне відтворення населення. Два головні статуси сім’ї: 1) як мала соціальна група; 2) як соціальний інститут, що забезпечує формування особи.

Н. Смелзер: “Сім’єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об’єднання людей, які пов’язані між собою спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей ”.

Як мала соціальна група – розглядаються відносини між індивідуумами – мотиви та причини розлучень, динаміка розвитку відносин батьки – діти, субординація (внутрішні обов’язки).

Як соціальний інститут – вивчається спосіб життя сім’ї та її функціонування в суспільстві; норми шлюбу, що регулюються правом; моральні норми, традиції, новаторські норми, вплив інших інститутів.

Н. Смелзер виділяє 2 типи сім’ї:

а) нуклеарна (батьки та діти,що від них залежать);

б) розширена (з іншими родичами).

За типом влади: патриархальна, матріархальна, егалітарна.

За типом формування шлюбу: екзогамна та ендогамна (касти).

За місцем проживання: патрилокальна; матрилокальна; нелокальна.

Соціальні функції сім’ї:

а) біологічне відтворення людства;

б) соціалізація особистості, виховання;

в) підтримка фізичного та психічного здоров’я;

г) сексуального контролю;

д) моральна регламентація поведінки;

є) відтворення та взаємопідтримка соціальної структури

ж) формування соціального статусу;

з) організація вільного часу.

Індивідуальні: задоволення сексуальних потреб – потреб у дітях самореалізації і т.ін.

Питання№5. Головні напрямки соціологічного дослідження сім’ї:

– соціально-економічні умови (з 90-х р. смертність в Україні перевищує народжуваність; жінка, яка працює на виховання дітей витрачає у будні дні 16-18 хв., у вихідні – 35 хв.; в Криму троє працюючих кормлять 2-х непрацюючих);

– соціально-політичні (на початку 90-х р. 40% сімей – інтернаціональні);

– соціально-культурні фактори (традиції, норми і т. ін.);

– демографічні (в Україні на 2001 рік населення складалось із 53,7% жінок – 26млн. 16тис. та 46,3% чоловіків – 22млн 441тис.; у Криму 53,9% жінок – 1096,1тис. та 46,1% чоловіків – 937,6тис., на1000 чоловіків 1169 жінок);

– екологічні (в Україні до 30% сімей бездітні, із них 40% – з причин полового безпліддя); соціально-психологічні (розлучення на 100шлюбів: у 50-х рр. – 3, у 60-х – 10, у 70-х рр. – 27, на початку 90-х – 40; серед одиноких чоловіків у віці від 25 до 64 р. у 2р. більше самогубств).

Висновки

Таким чином соціологія вивчає особистість як людину, як втілює і є носієм конкретно-історичних соціальних відносин та виконує певні функції у процесі соціальної взаємодії. Визнаючи неповторність кожної особистості, соціологія робить акцент на дослідженні соціально-типового у її поведінці та діяльності. Одна із найголовніших проблем соціології особистості це вивчення факторів розвитку та життєдіяльності людини як типового представника суспільства.

Із соціологією особистості суттєва пов’язана соціологія сім'ї, що вивчає закономірності та необхідні соціальні умови розвитку сім'ї як соціального інституту.

Поиск по сайту: