Література. Лановик Б.Д. Історія України, К

Бойко О.Д. Історія України, К. 2001

Лановик Б.Д. Історія України, К. 2001

Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України. - К. 1994

Толочко П.П. Кочевые мифы степей и Киевская Русь. - К., 1999

Методичні рекомендації до самостійної роботи № 2

Тема: Галицько – Волинське князівство.

Метою виконання даної самостійної роботи – ознайомлення студентів з етапами історичного розвитку Галицько – Волинського князівства, змістом та значенням подій його розвитку, державотворчою діяльністю князів Романа Мстиславича та Данила Романовича. Заповнюючи хронологічну таблицю, студентам спочатку треба дати характеристику Галицького та Волинського князівств. Коли і за яких умов ці князівства відокремилися від Києва, за яких князів? Дати коротку характеристику цих князівств до їх об’єднання. Визначити та занести дані до таблиці, за яких обставин наприкінці ХІІ століття на цих землях утворилось об’єднане Галицько – Волинське князівство (або держава). Чому після занепаду Києва воно стало головним політичним центром на півдні й заході Русі?

Завдання до самостійної роботи:

1. Скласти хронологічну таблицю за темою: «Етапи історичного розвитку Галицько-

Волинського князівства».

1. Завдання: написати реферат за темою: «Політичний портрет Данила Галицького».

Студентам необхідно звернути увагу на конкретну політичну і соціальну історію окремих земель Русі-України. Спеціально слід розглянути піднесення Галицько-Волинської держави, її роль і місце в українській історії. Ще наприкінці X ст. посилився процес консолідації Галицької землі, де утвердилася династія Ростиславичів. її най­визначнішими представниками були князі Володимирко Володаревич (1124–1153) та Ярослав Осмомисл (1153–1187), які заклали підвалини політичної й економічної могутності галицької державності. Поряд із зміцненням особистої влади галицьких «самовладців» зростала політична опозиція боярства цієї землі, яке, посилюючись економічно, відігравало дес­труктивну роль у суспільно-політичному і державному житті.

У 1198 р. перервалася династія Ростиславичів, і Галич перейшов до рук волинського князя Романа Мстиславича, який здійснив об’єднання Волині й Галичини в єдине Галицько-Волинське князівство. Його подальшу історію треба розглядати в контексті формування трьох центрів консолідації, нових державних формувань, що спирались на моноетнічний ґрунт – український на півдні, білоруський на північному заході та російський на північному сході.

Оволодівши Києвом, Роман об’єднав у єдиній державі майже всі етнічні українські землі. Його син Данило Романович наполегливо продовжує політику свого батька, долаючи відцентрові тенденції феодальної анархії, втручання Польщі, Угорщини, Тевтонського ордену в українські справи. Жорстокою руйнівною силою, що призвела до остаточного зруйнування старої київської державності та поневолення народів Сходу Європи, була монгольська навала. Однак вона не перервала боротьби за українську державність. Важливими етапами її дальшого утвердження були зайняття Данилом Романовичем Києва (1240) і проголошення його великим князем Русі-України, а також його коронація королівською короною у м. Дорогочині (1253). Останній факт слід також розглядати в контексті розрахунків Данила на широку допомогу католицького Заходу в його намаганнях ліквідувати ординське ярмо в Україні. Слід зауважити, що монгольська навала призвела до особливо сильних спустошень на Київщині, Чернігівщині, Переяславщині. Однак про їх цілковите обезлюднення (теза великодержавної історіографії) не може бути й мови. Значно менших руйнувань зазнала Галицько-Волинська земля, де Лев Данилович (1264–1301) намагався продовжити політику батька.

Студенти повинні усвідомити, що українська державність у цьому регіоні існувала ще понад сто років після падіння Київської держави і забезпечила українському народові необхідні умови для збереження його як окремого національного організму й створення необхідного соціально-культурного потенціалу для наступних етапів історичного розвитку.

Поиск по сайту: