Поняття міжнародної правосуб'єктності

Більшість учених погоджуються з твердженням, що інститут міжнародної правосуб’єктності є одним із центральних і основоположних інститутів в системі сучасного міжнародного права. Деякі дослідники навіть вважають, що його норми можна порівняти з конституційними нормами внутрішньодержавного права [1]. Особливості міжнародного права як особливої системи права визначають специфіку норм інституту міжнародної правосуб’єктності, а відтак і якісні характеристики суб’єктів міжнародного права [2]. Саме норми, на яких ґрунтується цей інститут, та закріплені в них юридичні можливості вказують на суб’єктів міжнародного права, на їхні права та обов’язки. Міжнародна правосуб’єктність являє собою юридичне вира-ження членства у міжнародному співтоваристві [3].

Варто зазначити, що міжнародна правосуб’єктність загалом мо-же розглядатися у двох аспектах: по-перше, як елемент системи міжнародного права, а, по-друге, як якісна характеристика суб’єкта міжнародного права. Як елемент системи міжнародного права право-суб’єктність є загальносистемним інститутом міжнародного права. Як якісна характеристика суб’єкта міжнародного права вона виражається у здатності бути суб’єктом міжнародного права, носієм міжнародних прав і обов’язків, учасником міжнародних правовідносин. Ступінь участі суб’єкта у міжнародно-правових відносинах визначається обся-гом наданих йому нормами міжнародного права прав та обов’язків [4].

Сам же термін «міжнародна правосуб’єктність» вживається, в основному, в науковій літературі та рідко застосовується в міжнародно-правових актах [5]. До прикладу, положення Декларації про прин-ципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН (1970 р.) про те, що «кожна держава зобов’язана поважати правосуб’єктність інших держав» [6]; або норма ст. 176 Конвенції ООН з морського пра-ва (1982 р.), відповідно до якої Орган по морському дну «володіє міжнародною правосуб’єктністю, яка може виявитися необхідною для здійснення його функцій і досягнення його цілей» [7].

Повертаючись до розгляду міжнародної правосуб’єктності як елементу системи міжнародного права, слід відзначити, що деякі вчені робили спроби виокремлення права міжнародної правосуб’єктності у спеціальну галузь. Інші пропонували вважати її складовими інституту визнання та правонаступництва [8]. Існував і ще один підхід до міжнародної правосуб’єктності – як до галузі «правового становища держав як суб’єктів міжнародного права» (Д. Б. Левін). Однак такі ідеї підтримки серед фахівців з міжнародного права не знайшли.

Більшість спеціалістів у сфері міжнародного права притриму-ються думки, що під «правом міжнародної правосуб’єктності» слід розуміти інститут сучасного міжнародного права, що об’єднує групу правових норм, котрі визначають юридичний зміст суб’єкта міжнародного права, режим правового статусу учасника міжнародних правовідносин, загальні юридичні права і загальні юридичні обов’язки суб’єкта міжнародного права, умови, вимоги до суб’єктів міжнародно-го права, функції, структуру, види правосуб’єктності та види суб’єктів права тощо.

Усі норми інституту міжнародної правосуб’єктності можуть функціонувати за наявності двох умов: соціальної – свободи волі суб’єкта міжнародних відносин – і юридичної – здатності суб’єкта міжнародних відносин бути носієм прав, виконувати обов’язки й нести відповідальність за міжнародні правопорушення.

2) Суб'єкти міжнародного права - це сторони, наділені юридичними правами й обов'язками в суспільних відносинах, урегульованих міжнародним правом. Якщо максимально спростити це визначення, то отримаємо таке: суб'єктом міжнародного права є той, хто має права і несе обов'язки відповідно до норм міжнародного права.

Трохи інакше формулюють поняття суб'єкта міжнародного права Г. В. Ігнатенко і Д. І. Фельдман, котрі вказують, що "суб'єкти міжнародного права можуть бути визначені як утворення, незалежні один від одного, не підпорядковані в сфері міжнародних відносин будь-якій політичній владі, які мають юридичну здатність до самостійного здійснення прав і обов'язків, встановлених міжнародним правом".

Спроможність брати участь у відносинах, що регулюються міжнародно-правовими нормами, є передумовою, але не головною рисою суб'єкта. Основна властивість суб'єкта — юридична здатність до самостійних міжнародних дій, включаючи створення погоджених міжнародно-правових норм, до незалежного здійснення прав та обов'язків установлених цими нормами.

Загальновизнаними суб'єктами сучасного міжнародного права є:

— держави;

- народи (нації), що борються за незалежність;

- міжнародні (міжурядові) організації;

- державоподібні утворення;

- юридичні та фізичні особи.

Усіх суб'єктів міжнародного права прийнято поділяти на дві категорії: первинні (основні) та похідні (вторинні).

До первинних суб'єктів відносяться держави, що володіють державним суверенітетом і набувають на підставі свого виникнення (утворення) міжнародної правосуб'єктності. Деякі вчені сюди також відносять і нації" що борються за своє самовизначення. Загалом нації і народи, які борються проти колоніалізму, іноземного панування за створення власної держави на основі національного суверенітету, характеризуються особливим становищем серед суб'єктів міжнародного права. Прикладом цього є Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 3236 1974 р. стосовно Палестини.

До похідних суб'єктів міжнародного права належать міжнародні організації і державоподібні утворення, юридичні та фізичні особи. Основна їх відмінність полягає в тому, що вони створюються первинними суб'єктами в процесі міжнародного спілкування.

У теорії міжнародного права розглядається питання про статус і види деяких нетрадиційних суб'єктів міжнародного права. Можна назвати кілька таких суб'єктів. Це міжнародні неурядові організації, міжнародні господарські об'єднання. З урахуванням повноважень, передбачених конституціями деяких, насамперед федеративних, держав, визначених міжнародно-правовим статусом, характеризуються і суб'єкти федерацій (Російська Федерація, Німеччина).

Поиск по сайту: