Інші види визнання

У випадку іноземної окупації найчастіше створюються органи керівництва національним опором, а отже, виникає проблема ставлення до них з боку інших держав. Обсяг і наслідки визнання в цьому випадку дуже різні.

Для ілюстрації пошлемося на французький досвід у роки Другої світової війни. У 1942 р. уряди СРСР та Великобританії визнали сформований де Голлем Французький комітет національного визволення єдиним органом, що володіє правом організовувати участь у війні французьких громадян і французьких територій і представляти їхні інтереси. Мова йшла про визнання органу військового керівництва. Право брати участь у політичних угодах і навіть у спільних деклараціях союзників за Комітетом не визнавалося. Лише після утворення Тимчасового уряду і після передачі під його управління внутрішньої зони Франції в 1944 р. його визнали СРСР, США, Великобританія. Після цього з Тимчасовим урядом були укладені договори, в тому числі дуже важливі політичні. СРСР уклав договір про союз і взаємну допомогу строком на 20 років.

Досить великою була практика визнання органів національного визволення у роки деколонізації. Часом визнання носило колективний характер і здійснювалося міжнародними організаціями. Так, Ліга арабських держав і чимале число урядів багато років визнають Організацію визволення Палестини законним представником палестинського народу.

Історії громадянських війн минулого відомі випадки визнання повсталих і воюючим (або воюючою стороною). Вони мали місце тоді, коли інтереси іноземної держави були пов'язані з територією, контрольованою збройними силами, які ведуть боротьбу з урядом.

Визнання повсталих означало, що визнає держава визнає факт повстання проти уряду і не буде розглядати повстанців як озброєних злочинців. Визнані держави нерідко заявляли про визнання за повстанцями певних прав, наприклад права притулку, права на отримання гуманітарної допомоги.

Кілька більш широким є визнання воюючим. У цьому випадку на повсталих поширюється міжнародне гуманітарне право практично в тому ж обсязі, що і на держави, включаючи нейтралітет. Умовою визнання є наявність значній території держави, стійко контрольованій повстанцями, і ефективне командування збройними силами, що забезпечує дотримання військової дисципліни і норм міжнародного гуманітарного права.

У зв'язку зі змінами в міжнародне гуманітарне право, що визнала за повсталих населенням і за партизанами певний статус, обидва види визнання перестали використовуватися.

15) Інститут міжнародного правонаступництва має переваж­но звичаєвий характер або базується на міжнародних уго­дах безпосередньо заінтересованих держав. У рамках ООН були прийняті дві конвенції — Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 р.1 та Віденська конвенція про правонаступництво держав стосов­но державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.2, але вони набрали незначну кількість рати-фікацій3. Радою Європи розроблено Європейську конвенцію про громадянство 1997 р., статті 18—20 якої присвячено правонаступництву держав.

Питання міжнародного правонаступництва виникає у разі об’єднання кількох держав у нову, єдину державу, по­ділу однієї держави на кілька нових держав, відокремлен­ня від держави частини території та утворення на ній само­стійної держави (або держав), при входженні однієї (або кількох держав) до складу іншої держави, внаслідок деко­лонізації та в інших випадках. Об’єктами міжнародного правонаступництва можуть виступати міжнародні договори, державна власність, державні борги, громадянство, членство в міжнародних організаціях і багато іншого.

Україна ще не врегулювала питання, пов’язані з міжна­родним правонаступництвом колишнього СРСР. Це стосуєть­ся делімітації та демаркації державних кордонів, морської економічної зони, розподілу закордонної власності, алмаз­ного та золотого запасів держави-попередниці та ін.

16) поняття Під міжнародним правонаступництвом розуміється перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення або припинення існування держави або зміни її території.
Правонаступництво вважається одним із найдавніших інститутів міжнародного права. Гуго Гроцій у своєму трактаті «Про право війни і миру» увів поняття повного правонаступництва. Емерік де Ваттель у книзі «Право народів» відзначав, що держава-правонаступниця зобов'язана виплачувати борги іншим державам.
Правонаступництво виникає:
— при розпаді федерації;
— при інших територіальних змінах (розпаді держави на дві і більше держави, злитті держав або входженні території однієї держави до складу іншої);
— при соціальних революціях;
— при розпаді колоніальної системи. Об'єктами правонаступництва можуть бути:
— територія;
— договори;
— державна власність;
— державні архіви;
— державні борги;
— членство в міжнародних організаціях. Існують такі види правонаступництва:
— повне — універсальне — коли до правонаступника переходять усі права й обов'язки правопопередника (наприклад, Україна є повним правонаступником УРСР);
— неповне (часткове) — коли до правонаступника переходить частина прав і обов'язків або тільки права чи обов'язки (наприклад, Україна є частковим правонаступником СРСР з питаннь ядерної зброї);
— відсутність правонаступництва (tabula rasa — чиста дошка) — коли новий суб'єкт міжнародного права відмовляється від усіх прав і обов'язків правопопередника, у тому числі не зв'язує себе його зобов'язаннями по міжнародних договорах (після поділу англійським урядом у 1947 року Індії на 2 домініона — Індійський Союз і Пакистан — Індія оголосила про прийняття на себе всіх боргів, що належать території Пакистану, хоча обговорила можливість наступних регресних вимог до Пакистану).
Зважаючи на те, що основними суб'єктами міжнародного права є держави, у міжнародному праві мова йде насамперед про їхнє правонаступництво. В даний час основні питання правонаступництва держав урегульовані в двох універсальних договорах: Віденській конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 року /далі: Віденська конвенція 1978 року/ (Україна приєдналася до даної конвенції 17 вересня 1992 року) і Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів від 8 квітня 1983 року /далі: Віденська конвенція 1983 року/ (Україна приєдналася до даної конвенції 17 листопада 1992 року). Ці конвенції поки що не набрали чинності, тому їхні норми застосовуються в якості міжнародних звичаїв.
17) Правонастуиництво держав стосовно міжнародних договорів Віденська конвенція 1978 року регулює правонаступ-ництво тільки стосовно договорів, що укладені в писемній формі, і тільки лише між державами. У відношенні усних договорів і договорів між державами й іншими суб'єктами міжнародного права діють звичайні норми.
Конвенція закріплює такі правила правонаступниц-тва стосовно договорів:
а) у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип tabula rasa («чистої дошки»): нова держава не пов'язана з договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями;
б) нова незалежна держава не зобов'язана зберігати який-небудь договір або ставати його учасником тільки тому, що в момент правонаступництва
цей договір був чинним у відношенні території —
об'єкта правонаступництва;
в) нова держава може стати учасницею будь-якого багатостороннього договору, що був у силі для території правонаступництва, шляхом повідомлення про правонаступництво. Якщо до моменту правона
ступництва держава-попередниця підписала договір з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, правонаступник може стати учасником договору, ратифікувавши, прийнявши або затвердивши його (крім випадків несумісності участі правонаступника з об'єктами і цілями договору).
Якщо частина території держави стає частиною території іншої держави, стосовно цієї території:
а) договори держави-попередниці втрачають силу;
б) договори держави-правонаступниці набувають сили, крім випадків, коли застосування цих договорів було б несумісним із їхніми об'єктами і цілями.
Двосторонній договір, що знаходиться в силі, у від ношенні території — об'єкта правонаступництва вважається чинним і для держави-правонаступниці, якщо нова держава домовилася про це з контрагентом або це випливає з її поводження.
При об'єднанні двох або декількох держав права і зобов'язання по їхніх договорах переходять до правонаступника, якщо сторони не встановили інше і якщо це не суперечить об'єктам і цілям договору.
При відділенні частини території і приєднанні її до іншої держави договори попередника продовжують знаходитися в силі для правонаступника.
Про правонаступництво договорів робляться письмові повідомлення депозитарію договору і/або його учасникам.
18,19,20) Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
Віденською конвенцією 1983 року встановлені правила правонаступництва стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів.
Відповідно до Конвенції державна власність — це майно, а також права й інтереси, що на момент правонаступництва належали відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, цій державі.
Державні архіви являють собою сукупність документів будь-яких давнини і роду, зроблених або набутих державою-попередницею у ході її діяльності, що належать державі на момент правонаступництва відповідно до її внутрішнього права, і такі, що зберігаються під її контролем у якості архівів для різноманітних цілей.
Під державним боргом розуміється будь-яке фінансове зобов'язання держави стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.
Перехід власності, архівів і боргів при правонаступ-ництві регулюється угодами між державою-попередницею і державою-спадкоємницею. При відсутності таких угод діють наступні правила:
а) При передачі частини території держави іншій державі до правонаступника переходять:
— усе нерухоме майно, що знаходиться на відповідній території, а також рухоме майно, пов'язане з діяльністю держави на даній території;
— частина архівів, що стосується відповідної території і необхідна для її нормального управління;
— державний борг (у справедливій долі).
б) При створенні нової незалежної держави на території держави-попередниці до держави-правонаступниці переходять:
— нерухоме майно, що знаходиться на її території, а також нерухомість, що належить державі-попередниці і знаходиться за кордоном. До правонаступника переходить також рухоме майно, що знаходиться на території держави-попередниці;
— архіви, що належать її території, а також частина інших архівів, необхідних для нормального управління.
Державні борги до правонаступника не переходять.
в) При об'єднанні декількох держав в одну до правонаступника переходять: уся власність держав-попередників, їхні архіви і борги.
г) При відділенні частини території від держави до правонаступника переходять:
— нерухоме майно, що знаходиться на даній території, а також усе пов'язане з нею рухоме майно і частина іншого рухомого майна (у справедливій долі);
— частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, необхідні для управління нею;
— державний борг (у справедливій долі).
д) При поділі держави, коли частини території утворюють дві або декілька держав-правонаступниць, до правонаступників переходять:
— нерухоме майно, що знаходиться на їх території, а також рухома власність, що належить їй;
— частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, що мають безпосереднє відношення до неї;
— державний борг (у справедливій долі).

Поиск по сайту: