Джерела фінансових ресурсів та процес інвестування

Фінансові ресурси на підприємстві отримали назву «грошового капіталу». Вони є сукупністю усіх видів грошових коштів, фінансових активів підприємства.

Фінансові ресурси поділяють на власні та залучені.

До власних належать засоби:

а) отримані від випуску та реалізації акцій та облігацій;

б) резервний капітал, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво;

в) пайові внески членів трудового колективу;

г) частина статутного капіталу, який складається із внесків засновників в оборотні фонди. Власний грошовий капітал також може збільшуватися шляхом наступних випусків акцій.

До залучених фінансових ресурсів належать капітал, який утворюється за рахунок банківського довготермінового кредиту (понад один рік) та коштів, отриманих від випуску облігацій, а також орендовані підприємством засоби праці.

Управління фінансовими ресурсами передбачає передусім оптимальне співвідношення власного і залученого капіталу, тобто раціональну структуру грошового капіталу.

З цього погляду найважливішим завданням фінансового менеджменту єдосягнення самофінансування підприємства.

Самофінансування підприємства – забезпечення із власних джерел як поточних витрат, так й інвестицій у процесі фінансово-господарської діяльності підприємства.

Джерелом самофінансуваня є насамперед прискорена амортизація, тобто грошове вираження процесу перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру не лише їх фізичного, а й морального зношування (морального старіння). Іншими словами, прискорена амортизація означає списання у перші роки експлуатації нових засобів праці значно більшої частини їх вартості стосовно пропорційного терміну служби. Фізичне зношування означає втрату фізичних властивостей і якостей основного капіталу, а моральне – його старіння і знецінення внаслідок появи досконаліших основних фондів, пов’язаних з науково-технічним розвитком. Проте в Україні норми амортизації приблизно у два рази нижчі, ніж у розвинутих країнах світу.

Одним з джерел фінансування є збільшення частки нерозподіленого прибутку, з якого формуються страховий та резервний фонди.

Загалом фінансовий менеджмент щодо джерел фінансування передбачає вирішення таких ключових проблем:

а) розробку інвестиційної політики, визначення потреб у фінансових ресурсах та обґрунтування форм, методів і засобів її реалізації;

б) планування інвестицій на поточний, середньо- та довгостроковий терміни, розробку такої початкової форми планування інвестицій, як інвестиційний проект. Основними етапами підготовки та реалізації такого проекту є попереднє техніко-екрномічне обґрунтування, експертиза прийняття його, реалізація та процес експлуатації;

в) обґрунтування політики оптимального поєднання використаних власних і залучених коштів, а також методів та засобів її втілення у практику, зокрема залучення фінансових ресурсів на найбільш вигідних умовах;

г) розробка дивідендної політики та засобів її реалізації, які втілюються в управлінні портфелем цінних паперів.

Вихідним пунктом реалізації фінансового менеджменту є фінансове планування.

Сутність та механізм фінансового планування на підприємстві

Фінансове планування – складова частина фінансового менеджменту, яка передбачає визначення стратегічної мети в управлінні фінансами; розробку і фактичну реалізацію фінансових планів на довготерміновий (понад 5 років), середньотерміновий (від 1 до 5 років) і поточний (до 1 року) періоди та конкретних дій для впровадження цієї стратегії.

Основними фінансовими документами, в яких втілюється фінансове планування, є бюджет грошових доходів – видатків, прогнозування обсягів очікуваного прибутку, обсягів інвестицій, розміру дивідендів, зовнішніх запозичень та інше.

Довготермінове фінансове планування містить такі основні елементи:

1) визначення потреб у грошових ресурсах, у тому числі на фінансування основного та оборотного капіталів, на будівництво нових філіалів, цехів, на модернізацію та реконструкцію існуючого підприємства;

2) визначення оптимального співвідношення між власним і залученим капіталами, шляхів та умов отримання довготермінових кредитів;

3) розробку інвестиційного плану, який є ширшим за план капіталовкладень (тобто вкладень лише в основний капітал) і передбачає передусім вкладення у розвиток всіх продуктивних сил підприємства, в тому числі у розвиток особистісного чинника, інформаційне забезпечення, науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

4) довготермінове планування ліквідності балансу підприємства, тобто співвідношення між активами і пасивами. До активів належать грошові ресурси, банківські вклади, товарно-матеріальні запаси (тобто поточні активи) і основний капітал за остаточною вартістю. До пасивів – рахунки до оплати, нараховані заробітна плата і податки, облігації до оплати (тобто поточні пасиви), а також іпотечні цінні папери, звичайні акції, нерозподілений прибуток.

На відміну від довго- та середньотермінових планів, які конкретизують фінансову стратегію підприємства, є засобами реалізації такої стратегії, оперативні плани, які складають, як правило, на один рік, конкретизують тактику підприємства.

Найважливішими принципами при складанні фінансових планів є:

1) інвестиції (в тому числі капіталовкладення) з тривалими термінами окупності повинні фінансуватися за рахунок довготермінових надходжень за максимального використання внутрішніх джерел фінансування;

2) необхідно обирати найдешевші способи інвестування, а брати кредити лише тоді, коли вони дешевші за власні джерела самофінансування;

3) слід обирати ті варіанти інвестицій, які дають найвищу рентабельність та ефективність;

4) планові показники виробництва, збуту товарів і послуг повинні відповідати обсягам платоспроможного попиту та його структурі;

5) найбільш ризикові інвестиції слід здійснювати за рахунок власних джерел фінансування;

6) при складанні фінансових планів, зокрема при розробці інвестиційної політики, необхідно враховувати, що частка самофінансування у загальному обсязі інвестицій, передусім крупних підприємств, становить приблизно 75%.

Інвестиційні проекти підприємств та їх ефективність. Інвестиції, які планує здійснити і реалізовує підприємство, набувають спочатку форми інвестиційних проектів.

Основні етапи підготовки та реалізації проекту:

1. Етап попереднього техніко-економічного обґрунтування. Охоплює виникнення самої ідеї виготовлення нового товару (а отже побудови нового заводу) або здійснення реконструкції старого підприємства (виробництво старих товарів, але вищої якості) та попередніх економічних розрахунків основних сторін проекту, його порівняння з іншими проектами.

2. Етап підготовки комплесного техніко-економічного обґрунтування. Передбачає розрахунок статутного фонду, собівартості готової продукції, визначення можливого рівня цін, очікуваних прибутків, економічної ефективності, складання балансів доходів і витрат на час функціонування підприємства.

3. Оцінка (експертиза) інвестиційного проекту. Означає його вивчення, обґрунтування проекту як на рівні окремого підприємства, так і незалежними експертами (наприклад, Міністерством економіки), потенційними кредиторами.

4. Прийняття проекту. Передбачає його обговорення та схвалення усіма зацікавленими сторонами.

5. Реалізація проекту. Охоплює будівництво певного об’єкта, спостереження і контроль за цим процесом, внесення у разі необхідності оперативних змін до нього.

6. Процес експлуатації збудованого об’єкта і постійний аналіз його ефективності, порівняння з показниками техніко-економічного обґрунтування.

Ефективність інвестицій має два основних виміри: а) як суто економічний показник, що характеризує співвідношення отриманого результату та витрат, здійснених відповідно до інвестиційного проекту; б) як соціально-економічний показник, що, крім економічного ефекту, має соціальний – поліпшення умов життя людей, навколишнього середовища, зниження рівня безробіття, розвиток особистості.

Проте соціально-економічну ефективність інвестицій виміряти практично неможливо. Тому економісти акцентують увагу на визначенні економічної ефективності, передусім ефективності капіталовкладень. Для цього слід попередньо з’ясувати, які чинники впливають на рівень ефективності інвестицій.

Основними з них є розміри інвестицій, сфера реалізації інвестиційного проекту, величина відсотка за кредит, обсяг податків на прибуток підприємства та на додану вартість, рівень продуктивності праці й організації виробництва, професіоналізм менеджерів і підприємця.

Поиск по сайту: