Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст

Тема: Українські землі під владою Польщі та Литви (XIV - перша половина XVII століття).

План.

Політичний розвиток українських земель в XIV-XV ст.

Соціально-економічний розвиток українських земель в XIV-XV ст.

Українські землі в складі Речі Посполитої.

Українське козацтво в XVI – XVII ст.

Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст.

Література:

1. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн.1 – Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття/ Мельник Л.Г., Гуржій О.І. та ін. – К., 1991.
2. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVIII ст. – К., 1997.

1. Політичний розвиток українських земель в XIV-XV ст. В XIV ст. історичні події розгорталися таким чином, що в той самий час, коли Галицько-Волинська держава руйнувалася, її сусіди —Литва, Польща, Московська держава (створена на північно-східних землях Київської Русі) — зміцнювались. Велике князівство Литовське і Польща до кінця XIV ст. захопили всі землі Галицько-волинської держави.

У склад Великого князівства Литовського увійшли: Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства, Східна Волинь, Подолія. Внаслідок територіальних придбань князівство перетворилось на найбільш велику державу Європи. Його характер був таким, що історики назвали його Литовсько-Руським.

Особливості Литовсько-Руської держави:

1. Зберігалися звичаї, традиції, мова приєднаних народів (українців, білорусів).

2. Українські (білоруські) вельможі зберігали свої права на землю.

3. До XV ст. приєднані князівства зберігали свої органи влади, часткову незалежність (автономію), територіальний устрій.

Не дивно, що литовські завойовники не зустрічали помітного опору, —тим більше, що Литва одразу ж почала захищати слов'янські землі від монголо-татар. Широку відомість набули імена Великих Ли­товських князів—Гедиміна і Ольгерда.

Основні напрямки політики князя Гедиміна (1316-1341):

1. Загарбання українських, білоруських земель.

2. Боротьба з Московською державою, намагання від'єднати від неї Новгород і Псков.

3. Встановлення дружніх відносин з Польщею і Тверським князівством — союзником у боротьбі з Московською державою.

Гедимін загинув у розквіті своєї слави, а з 1341 р. його син – Ольгерд - продовжив справу батька.

Основні напрямки політики князя Ольгерда (1341-1377):

1. Розширення території князівства Литовського (приєднання Лівобережжя, Подолії, Білорусі)

2. Успішна боротьба з монголо-татарами

3. Намагання підірвати могутність Московської держави у союзі з Тверським князівством, відвоювати Псков і Новгород. Але в цих напрямках успіху не мав.

Галичина і частина Волині підпали під владу Польщі. Через дев'ять днів після смерті князя Болеслава король Польщі Казимир вступив з військом у Галичину. Однак йому не вдалося так легко, як Литві, захопити українські землі.

Польська експансія на українських землях в XIV ст. розгорталась наступним чином:

В 1340р. Польща захо­пила Галичину. В 1340-1344рр. вна­слідок повстання проти Польщі гали­цькі бояри обрали князем Дмитра Дедька, що не визнав влади Польщі. В 1344 - 1364рр. Польща в союзі з Угорщиною ведуть війну за Галичину, в якій одержали перемогу. Галичина про­голошується Королівством Руським у скла­ді Польщі. Королівству Русько­му надані автономні права. В 1370 р. вмирає ко­роль Польщі Кази­мир. Королем Поль­щі стає його союзник - угорський ко­роль Людовік. Людовік ліквідує ав­тономію Галичини. В 1385 р. королевою Польщі стала його дочка - Ядвіга. В 1385р. Ядвіга виходить заміж за Ягайла - Великого Ли­товського князя. Умовою шлюбу Ядвіги і Ягайла стає Кревська унія (угода).

Зміст Кревської унії:

1. Ягайло стає королем Польщі.

2. У Великому князівстві Литовському вводиться католицька віра.

3. Велике князівство Литовське приєднується до Польщі.

Литовські і українські вельможі, спираючись на невдоволення православного населення, чинили опір Ягайлові. Його двоюрідний брат - Вітовт в 1392 р. примусив Ягайла визнати свою владу над Вели­ким князівством Литовським. Вітовт зберіг старі традиції: українці визнавалися рівними литовцям, пани не позбавлялися своїх прав, вільно існувала православна церква і українська (а також російсь­ка, білоруська) мова.

Аби уникнути роздробленості, усобиць та чвар, Вітовт почав призначати в удільні князівства (з яких складалося Велике князівство Литовське) дрібних бояр на посади князів. Ці бояри, що володіли князівствами згідно з волею великого князя, були більш відданими союзниками, аніж велике панство. Ця реформа розлютила вельможних феодалів, але зміцнила владу Вітовта і єдність держави.

Вітовт і Ягайло були суперники. Але їм прийшлося стати союзниками у боротьбі з грізною небезпекою —Тевтонським орденом. Тевтонський орден - організація рицарів-католиків, метою якої було насильницьке розповсюдження католицтва і захоплення нових земель. Тевтонський орден підтримував папа Римський. Тевтонський орден захопив значні території Балтійського узбережжя. Тевтонський орден в ХІІІ - ХІV ст. мав на меті загарбання земель Литви і наприкінці XIV ст. окупував частину Литви -Жемайтію. Вітовт і Ягайло проявили державну мудрість - поєднали свої зусилля у боротьбі з навалою рицарів. На допомогу їм прийшла і Московська держава.

У 1410 р. відбулася битва об'єднаного війська поляків, слов'ян і литовців з військом рицарів у містеч­ка Грюнвальд (на теренах сучасної Польщі). Після залпу бомбард, що не нанесли шкоди об'єднаному військові, у наступ пішли війська Вітовта, але тричі їм прийшлося відступити. Поле бою не кинув лише Смоленський полк. Потім у наступ пе­рейшли війська Ягайла, його підтримали литовці, що повернулися після переслідування. Військо ри­царів було оточене і знищене.

В 1430 р. Вітовт помер. Великим князем Литовським стає Свидригайло - молодший брат короля Ягайла. Свидригайло виступає за скасування Кревської унії. Польща окупувала Подолію та Волинь. Частина литовського панства виступила проти Свидригайла, обравши Великим князем Сигізмунда - молодшого брата Вітовта. Сигізмунд виголосив об'єднання Литви та Польщі. Між прибічниками Свидригайла і Сигізмунда розпочалися війни, їх наслідком став перехід Поділля під владу Польщі.

Наприкінці XV ст. українські землі, що входили у склад Великого князівства Литовського, бу­ли позбавлені автономії. Замість князів введено посаду урядників, що були слугами короля. В 1452 р. ця ж доля спіткала Волинь, в 1471 р. автономних прав було позбавлене Київське князівство. Частина української знаті розпочала шукати захисту у Московської держави. В 1508 р. вельможні українські феодали Михайло Глинський та його брати підняли повстання проти Сигізмунда, за права українського народу. Повстання було придушене польсько-литовськими війсь­ками, а Глинські втекли у Московську державу.

Закарпаття в XI ст. було захоплено Угорщиною. Буковина, Покуття (височина на Поділлі) в XIV ст. були захоплені Молдавією, в ХVIст. – Туреччиною. Крим (з XVI ст. його називали Таврією) в XIII ст. загарбаний монголо-татарами, в XV ст. тут виникло Кримське ханство, залежне від Туреччини (під турець­ким протекторатом).

2. Соціально-економічний розвиток українських земель в XIV-XV ст. Соціальна структура українських земель в ХІV-XV ст. виглядала наступним чином:

Феодали

Князі Бояри Шляхта Магнати Вище духовенство

Міщани

Купці Лихварі Ремісники Біднота

Переважну більшість населення складали селяни.

На українських землях набував подальшого розвитку феодальний лад. Феодали захопили величезні земельні володіння, на яких почали створюватись фольварки - гос­подарства, засновані на примусовій праці селян (панщина). У фольварках набуло розвитку земле­робство, скотарство, пивоваріння, бджільництво, млинарство тощо.

У селян землі було мало, їх господарства —дими — поєднувалися в сільську общину, земля і угіддя (луки, ліс, ріка) вважалися спільними. Сільські общини об'єднувалися у волості, обирали для керу­вання отаманів і суддів.

В XIV ст. феодали мали право вимагати відпрацювання панщини, сплати податків. Селянам заборонялося виходити з селянської общини. В XV ст. феодали одержали право судити селян.

На українських землях було багато міст, але (на відміну від Західної Європи) вони належали феода­лам. В XIV - XV ст. деякі міста отримують грамоти на магдебурзьке право, що звільняло їх від управління й суду феодала. Таке право в XIII ст. першим отримало німецьке місто Магдебург, тому право називається магдебурзьким.

Права городян згідно Магдебурзькому праву:

1. Обирати міське самоврядування (магістрат).

2. Обирати суд.

3. Регулювати діяльність цехів (об'єднань ремісників певного фаху), купецьких гільдій

(об'єднань).

4. Вирішувати майнові суперечки (наприклад, з приводу наслідування) громадян.

5. Мешканці міста вважалися незалежними від феодала.

В ХІV-ХV ст. грамоти на магдебурзьке право отримали Львів, Кам'янець-Подільський, Київ, Луцьк, Житомир.

Внаслідок приєднання українських земель Велике князівство Литовське, а потім Польща стали вели­кими державами зі строкатим етнічним складом.

3. Українські землі в складі Речі Посполитої. Річ Посполита—держава, що утворилася у 1569 р., внаслідок унії між Польщею і Литвою. Унія була прийнята в місті Люблін, тому й отримала назву Люблінської.

Зміст Люблінської унії:

1. Проголошувалось об'єднання Польщі та Литви в єдину державу - Річ Посполиту.

2. Литві у складі Речі Посполитої надавалося право на свої законодавство, судочинство, мову (руську, білоруську), казну, військо.

3. Річ Посполита очолювалась королем, що обирався польськими і литовськими феодалами.

4. В Литві та Польщі встановлювались однаковий державний устрій, спільна грошова система, спільний сейм.

5. В міжнародних відносинах Річ Посполита виступала як єдина держава.

Люблінська унія була обумовлена тими змінами, що відбулися у цих країнах в першій половині XVI ст. Зміни міжнародного становища Великого князівства Литовського: у 1522 р. Москва відвоювала у Великого князівства Литовського Чернігів і Стародуб. У 1549, 1552 рр. Велике князівство Литовське зазнало нападу татар. У 1562-1570 рр. Велике князівство Литовське веде війну з Московською державою. В умовах, що склалися, Литва повинна була шукати союзника. Для Литовського князівства ним стала Польща.

Українські і литовські феодали (шляхта) прагнули отримати привілеї (виняткові права), які мала польська шляхта. Українська і литовська шляхта в ХIV-ХV ст. отримала велику кількість землі, не хотіла брати участі у війнах і підкорятися магнатам. Українські і литовські магнати втратили колишній авторитет.

Коли в Любліні почав працювати сейм, магнати Великого князівства Литовського покинули залу засі­дань, не бажаючи підписувати Люблінської унії. Але за наказом польського короля шляхта примуси­ла магнатів (шляхом погроз і залякувань) повернутися. Унія була прийнята.

Українські землі у складі Речі Посполитої були поділені на сім воєводств: Волинське, Подольське, Брацлавське, Руське, Київське, Белзьке, Чернігівське.

Воєводствами керувалисейміки, що складалися з шляхти та магнатів, а такожвоєводи. Воєводи призначалися королем довічно. Королі Речі Посполитої спочатку мали необмежену владу. Але невпинне зростання могутності шлях­ти спонукало королів дедалі більше рахуватися з рішеннями сейму.

Характеристика економіки українських земель в ХV-ХVІ ст.:

1. На українських землях продовжував розвиватися феодальний лад.

2. Значна частина земель перейшла до шляхти. Зростала кількість фольварків.

3. Селяни опинились ще в більшій залежності від феодалів, збільшилась панщина, зросли по­датки.

4. Зросла кількість міст, що отримали грамоти про магдебурзьке право.

Окреме соціально-економічне питання - закріпачення селян. Кріпак - закріплений до землі фео­дала селянин. Кріпосне право було введено в 1573 р. постановою сейму і Литовським стату­том 1588 р. Ця постанова йшла назустріч прагненням шляхти, яка і раніше забороняла селянам ви­ходити з общини. Якщо врахувати, що з XV ст. феодали набули право судити селян, то стає зрозу­мілим, що кріпак за своїм становищем перетворився на раба.

Трагічним було те, що в той час, коли кріпацтво у Західній Європі скасовувалось, на українських зе­млях воно зміцнювалось.

В XVI ст. погіршилось становище української православної церкви. Серед служителів церкви почалася боротьба за посади, яка супроводжувалася зростанням корупції. Феодали почали продавати розташовані на їх землях монастирі. Зруйнувалась система релігійної освіти.

Перебуваючи під владою Речі Посполитої — католицької держави — багато хто з українських фео­далів приймає католицьку віру. В обмін на зручності життя та привілеї вони зрікаються віри предків. Православні віруючі зазнають утисків і переслідувань.

На захист віри своїх предків, високої духовної культури, створеної православ'ям, повстали як прості, так і знані українці: князь Костянтин Острозький, Петро Сагайдачний, Іов Борецький (митрополит (з 1602 р.), ректор Київської братської школи), Петро Могила (митрополит (з 1632 до 1647р.)

Наприкінці XVI ст. зусиллями багатьох захисників православ'я повсюдно почали створюватись брат­ства — громадські союзи православного українського населення. Перше з них — у Львові в 1586 р.

Основні напрямки діяльності братств:

1. Створення шкіл, друкарень.

2. Розповсюдження серед населення православної літератури.

3. Боротьба за відновлення діяльності православної церкви.

4. Захист соціально-економічних, політичних та культурних інтересів православного населен­ня.

Різнобічна діяльність православних братств набувала неабиякого значення і в зв'язку з тим, що загальний стан православ'я у Речі Посполитій значно погіршився з прийняттям Брестської (Берестейської) унії в 1596 р.

Зміст Брестської унії:

1. Католицька і православна церква об'єднувались.

2. На чолі об'єднаної церкви ставав папа Римський.

3. Служба Божа велась слов'янською мовою.

4. Православні обряди зберігались.

Унія була укладена на церковному соборі (зібранні) в Бресті, де були присутні представники вищого духовенства як католицької, так і православної церков. Наслідком унії було значне послаблення по­зицій православної церкви. Боротьба братств за відновлення православ'я розтяглася на десятиріч­чя.

4. Українське козацтво в XVI – XVII ст. В ці роки на українських землях виникла потужна сила - українське козацтво («козак» — вільна людина), яке відіграло вирішальну роль у боротьбі за відновлення не тільки православ'я, але й укра­їнської державності.

Причини виникнення українського козацтва:

1. Стихійне переселення частини українського населення на незаселені землі з метою позбавитися кріпацької залежності.

2. Національне, релігійне пригнічення українців у складі Речі Посполитої і Російської держави.

3. Мрія про поліпшення свого матеріального становища на нових землях, зручних для торгівлі і ведення власного господарства.

Військово-політична організація Запорозької Січі.

Січова Рада

Органи влади Кошовий отаман

Старшина

У військовому плані Кош – козацьке військо – поділявся на курені. На чолі їх стояли відповідно кошовий та курінні отамани. З XVII ст. кошового отамана стали називати гетьманом.

Козаки мали право брати участь у радах, висувати свої пропозиції та зауваження, обирати гетьман і старшину. В той же час вони були зобов’язані виконувати рішення ради, брати участь у військових походах, чергувати по охороні Січі.

Вже в середині XVI ст. козацтво розділилося на багатих (старшину) і бідних (голоту), які часто-густо працювали на земельних ділянках старшини. Але незважаючи на це, всі козаки вважалися рівними в правах і обов'язках. Ця обставина ще раз переконує нас в правоті тих істориків, що називали Запо­розьку Січкозацькою республікою.

В 1572 р. король Речі Посполитої Сигізмунд II Август видав документ про зарахування на державну військову службу 300 козаків, яких занесли успеціальний список - реєстр. Таких козаків називали реєстровими.

Привілеї реєстрових козаків:

1. Отримували платню (утримання за несення військової служби).

2. Отримували звільнення від всіх державних повинностей і зобов'язань (крім військових).

3. Отримували земельне володіння.

4. Отримували дозвіл на торгівлю.

Але основна маса козаків залишалася поза реєстром, хоча його періодично переглядали і збільшу­вали.

Втеча до Січі не рятувала від феодального гніту, бо поза нею лишалися ро­дини козаків, що зазнавали утисків від феодалів. Феодали захоплювали все нові і нові землі, не зупиняючись перед загарбанням земель, що належали козакам.

5. Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст. ХVI-ХVII ст. - час селянсько-козацьких повстань проти феодалів.

Причини повстання під проводом К.Косниського (1591-1593 рр.):

• Невдоволення селян, козаків посиленням влади феодалів.

• Національний гніт.

• Релігійний гніт.

В 1591 р. Косинський зібрав військо, захопив Білу Церкву, Трипілля, Переяслав, ба­гато сіл. В 1592р. повстання розпочалося на Волині та Брацлавщині. В1593р. повсталі понесли втрати, відступили в Запорозьку Січ. В 1593р. військо повсталих оточило міста Черкаси, Київ, але було розбите польсь­кими військами. К. Косинського було вбито під час переговорів; повсталі козаки нічого не добилися.

Повстання під керівництвом Северина Наливайка (1594-1596 рр.). В 1594р. повсталі захопили міста Брацлав, Луцьк, підняли повстання на Волині. В 1594 - 1595рр. захопили Слуцьк, Бобруйськ, Могильов, численні села; підняли повстання на Київщині. В 1596р. в битві з каральним польським військом (поблизу Білої Церкви) повстанці зазнали поразки, відступили. Згодом були оточені біля Лубен і розбиті. Северин Наливайко після надзвичайно жорстоких тортур був страчений у Варшаві.

Польський сейм, наляканий повстанцями, в 1609 р. прийняв постанову „Про українських козаків”, де йшла мова про заходи і засоби придушення народних повстань. Великі військові сили було кинуто на здійснення цього завдання. Каральне військо почало просуватися на Київщину. Запобігти кровопролиття вдалося гетьману Петру Сагайдачному.

Петро Сагайдачний - український шляхтич, освічена людина (вчився у відомій в той час Острозькій школі). Багато воював. Набув слави завдяки походам на Кримське ханство, у ході яких його військо зруйнувало татарську фортецю - Кафу. В 1621 р. допоміг розбити турецьке військо під Хотином. Ця перемога врятувала землі України від турецько-татарських навал. Помер Петро Сагайдачний як герой - від ран, отриманих в цій війні, що у істориків набула назву Хотинська війна.

Діяльність гетьмана Петра Сагайдачного:

1.Провів переговори з Польщею, що призвели до закінчення повстанських війн.

2. Сприяв відновленню православної ієрархії, ліквідованої у 1596 р. згідно з Брестською унією.

3. Погодився на розпуск повстанського війська.

4. Організував вступ всього Запорозького Кошу в Київське братство.

5. Прагнув укріпити реєстрове військо, розширити його привілеї.

Отож, після закінчення Хотинської війни 40-тисячне козацьке військо повернулося додому. Але тут козаки знову зіткнулися з недолею: в скорочений до мінімуму реєстр потрапити було надто важко. А це означало повернення у залежність від феодала.

Обурені козаки чекали нагоди, аби виявити своє невдоволення. Не допомогли й морські походи про­ти турок, що були організовані гетьманом Дорошенком з метою відволікти і переспрямувати енергію протесту рядового козацтва. З цих походів козаки поверталися ще більш впевненими в тому, що так далі жити неможливо.

В 1622 р. козацтво обирає гетьманом Михайла Дорошенка. Польський уряд при­значає гетьманом Станіслава Конєцпольського. В 1625 р. гетьман Марко Жмайло під­няв повстання проти поляків. Польський уряд за­пропонував укласти угоду, покласти край війні. Марко Жмайло від­мовився. Старшина домогла­ся виборів гетьмана. Гетьманом знову стає Михайло Дорошенко. Михайло Дорошенко укладає угоду з Поль­щею про перемир'я. В 1630 р. гетьман За­порозької Січі Тарас Федорович (Трясило) підняв повстання про­ти Польщі. Повсталі домоглися поступок — реєстр було збільшено до 8 тисяч. Козаки, що не увійшли в реєстр, готували нове повс­тання.

В 1635 р. Річ Посполита побудувала на Дніпрі (на північ від Січі) фортецюКодак з метою здійснення контролю над козацтвом. Загін козаків на чолі з Іваном Судимою зруйнував її. Але зрадник виказав Сулиму, його схопили і стратили за наказом польського короля.

В 1637 р. розпочалось нове, надзвичайно потужне, повстання козаків. Його ватажок - Павло Буг (Павлюк) - запорозький козак, учасник штурму Кодаку. Повстання охопило Київщину, Полтавщину, Чернігівщину. У запеклих боях Павло Буг був захоплений і страчений поляками.

Але у наступному році козаки знову повстали на боротьбу за свободу. На чолі повстання 1638 р. спочатку стояв гетьманЯків Острянин (Остряниця), а пізніше - Дмитро Гуня.Багато місяців точилися бої, але перемогти польське військо не вдалося.

Наступне десятиріччя (1638-1647 рр.) польські пани виголосили „золотим спокоєм”. Повстань май­же не було. Поляки відбудували Кодак, призначили гетьманом Конєцпольського.

Але попереду була вирішальна боротьба українського народу за волю.

Поиск по сайту: