Але спочатку фашистські, як, власне, й більшовицькі групи в Росії та націонал-соціалістичні – у Німеччині, були малочисельними й малопомітними в політичному житті

Беніто Муссоліні (1883-18945). Італійський фашистський диктатор 1922-1945 рр. Народився в селі Предаппіо (область Романья) в сім’ї коваля і вчительки місцевої школи. По закінченні школи певний час працював помічником учителя. З часом примкнув до заснованої в 1900 р. Соціалістичної партії. У 1912 р. став головним редактором провідної газети Соціалістичної партії “Avanti!” (“Вперед!”), збільшивши її тираж з 20 до 100 тис. На початку війни виступав за її негайне припинення, але згодом став чи не найголовнішим прихильником участі в ній Італії. За це у листопаді 1914 р. його було виключено з партії. У відповідь Б. Муссоліні заснував власну газету. У 1915-1917 рр. служив у війську. Був контуженний під час учбових занять зі збройою. У бойових діях участі не брав. У 1919 р. в Мілані об’єднав навколо себе розрізнені групи націоналістів і соціалістів і заснував “Фашіо ді комбаттіменто” – “Союз боротьби”.

1919 р. у своїй партійній програмі фашисти запропонували італійцям привабливі й прості для розуміння цілі: встановлення республіки, запровадження Законодавчих зборів, передання землі селянам, боротьба проти “буржуазії”, підвищення зарплатні, створення “народної міліції”, ліквідація банків і бірж, відродження “Великої Італії” та ін. За умов, коли Комітерн проголосив головним ворогом комуністів, соціалістів і соціалдемократів, ситуація для зростання популярності фашистів була дуже сприятливою.

Проте перший досвід боротьби за владу став для них холодним душем – на виборах 1919 р. вони не здобули жодного місця в парламенті й навіть у рідному селі Б. Муссоліні за них не було подано жодного (!) голосу. Здавалося, що партії разом з її вождем настав кінець – наприкінці року в ній залишилося лише близько 4 тис. членів і вона була за крок від саморозпуску. Та в цей час рятівне коло фашистам кинув сам парламент, який через міжпартійну боротьбу в ньому виявився неспроможним прийняти бодай одне вдале рішення для виводу країни з катастрофічного становища.

На виборах 1921 р. фашисти діяли нахабно та агресивно й здобули відразу 35 депутатських мандатів (близько 7%). Потрапивши до парламенту, депутати-фашисти своїми хуліганськими діями фактично паралізували його роботу, демонструючи народу і королю, що парламентська демократія остаточно вичерпала себе й настав час “ сильної влади ” – диктатури. Звісно, під цим малася на увазі фашистська диктатура.

Цими гаслами фашисти влучили в “ десятку ” – суспільство стомилося від безпорадності влади й невизначеності власної долі й було готове прийняти будь-який режим, який забезпечив би йому стабільність і чітку перспективу на майбутьнє.

Готуючись до захоплення влади, фашисти створили бойові групи – сквадри (наприкінці 1921 р. Б. Муссоліні заявив, що у них налічувалося понад 400 тис., але це було безсоромним перебільшенням). Як форму одягу сквадристи запровадили чорні сорочки (звідси їхня назва “чорносорочечники”), вступили в контакт з рядом вищих армійських офіцерів.

Поиск по сайту: