Міжнародна діяльність Данила Галицького

Зовнішня політика Галицько-Волинського князівства

Зовнішня політика галичини та волині до об'єднання

На середину 11 століття землі Галичини і Волині остаточно закріпилися у складі Руської держави. Серед них провідне місце посідала Волинь — багатолюдна земля з розвинутими містами і торговий шлях на захід. Столицею усіх західноруських земель було місто Володимир, де знаходився княжий престол і єпископія. Київські монархи довгий час утримували ці стратегічно важливі території, уберігаючи їх від дроблення на удільні князівства.

У 1084 роках у землях Галичини вокняжилися Ростиславичі, князі ізгої Рюрик, Володар і Василько. У результаті воєн з волинськими і київськими князями наприкінці 11 століття, вони вибороли собі незалежні князівства. У 1141 році ці князівства були об'єднані Володимирком, сином Володара, в єдине удільне Галицьке князівство зі столицею в Галичі. Воно підтримувало зв'язок із київськими і суздальськими князями, а також половцями для протистояння зазіханням волинських, польських і угорських правителів. За правління сина Володимирка, Ярослава Осмомисла, Галицьке князівство поставило під свій контроль землі сучасної Молдови і Придунав'я. Після смерті Ярослава у 1187 році бояри не захотіли приймати його синів князями і тому «скоївся великий заколот в Галицькій землі», у результаті якого вона була окупована угорськими військами Бели ІІІ. Проте за допомоги німецького імператора Фрідріха Барбаросси і Польщі, Галич був повернутий останньому князю з гілки Ростиславичів, Володимиру Ярославичу.

На противагу швидкому виокремленню Галичини в удільне князівство, стратегічно важлива для Києва Волинь перебувала в залежності від нього до 1160-тих років. Її виділення в окреме князівство розпочав київський князь Ізяслав Мстиславич, внук Володимира Мономаха, який почувався непевно на київському престолі. Його син Мстислав Ізяславич зумів забезпечити Волинь своїй родині, і з того часу Волинська земля розвивалась як незалежне князівство.

Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. Скориставшись безладдям уГаличі, він вперше зайняв його у 1188 році, але не зміг утримати його під натиском угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр.

Міжнародна діяльність Данила Галицького

Після смерті Романа Мстиславовича його вдова Ганна, «княгиня Романова», залишилася з двома малолітніми синами: Василькові було два роки, Данилові - чотири. Галицькі бояри вигнали їх з Галичини. Волинські бояри підтримали княгиню і княжичів. Згодом родина жила у Польщі, Данило виховувався при дворі угорського короля.

А в Галицькій землі у різні роки правили новгородські, сіверські, чернігівські, белзькі князі, угорські королевичі. На короткий час навіть боярин Володислав Кормильчич захопив престол і проголосив себе князем, що було нечуваним зухвальством на той час.

Досягнувши повноліття, брати спочатку утвердилися на Волині й розпочали тривалу боротьбу за батьківську спадщину в Галичині. Кілька разів Данило захоплював Галич, але втриматися там не вдавалося. Лише у 1238 році, вигнавши звідти чернігівських князів, він знову об'єднав два князівства в одну державу. Літописець зазначає, що жителі Галича «кинулися до нього, як діти до батька, як бджоли до матки, як спраглий до джерела. Прийнявши стіл свого батька, відсвяткував перемогу і поставив свій прапор на Німецьких воротах».

Столицю держави князь переніс у місто Холм (тепер у складі Польщі). Волинською частиною держави правив Данилів брат Василько.

Укріпившись у Галичині, Данило відразу ж починає відновлювати окраїнні кордони держави батька. Скориставшись внутрішніми чварами в князівстві,німецькі лицарі-хрестоносці захопили західноруську землю Підляшшя. У 1238 р. під Дорогичином війська Данила зустрілися з хрестоносцямиу кривавій січі. Ворог був розгромлений вщент, магістр лицарів взятий у полон. Залишки хрестоносців рятувалися втечею з поля бою. Воєнні й дипломатичні успіхи піднесли авторитет Данила Галицького як визначного державного діяча, полководця та дипломата.

У 1239 р. Данило приєднав Київське князівство, посадивши там намісником воєводу Дмитра, якому довелося керувати обороною міста від орд Батия. Таким чином, Данило підтвердив свою зверхність над більшою частиною України. Літописець з гордістю пише, що Данило «завоював Бересттій і всю Україну», тобто всю Південно-Західну Русь, яка прибрала назву «Україна».

На кінець 30-х pp. XIII ст. кордони Галицько-Волинського князівства сягали від Закарпаття до Дніпра і від Бересття до Чорного моря. Князь сприяв розвитку ремесла, торгівлі, засновував нові міста - Холм, Львів, названий на честь сина Лева. Всього у Галичині в цей час налічувалося кілька десятків міст.

Укріпленню та зміцненню відновленої держави завадила монголо-татарська навала. Вперше Данило Романович зіткнувся з ордами в битві на річці Калка у 1223 році. Тому, передбачаючи нове нашестя, князь будував і укріплював замки, міста і фортеці в Галичині й на Волині. I коли у 1241 р. Батий рушив на Волинь, йому не вдалося взяти деяких із цих укріплень. Данило не дав татарам зовсім знищити свою державу. Галицько-Волинська земля зазнала меншого спустошення і руйнування, ніж інші землі Русі. Після відходу орди Данило відновив зруйновані укріплення, збудував нові і не визнав владу золотоординського хана. Він поповнив державну казну, запрошуючи купців і ремісників з Німеччини, Угорщини, Польщі, із зруйнованих руських міст.

Скрутним становищем, що створило у державі нашестя Батия, вирішили скористатися західні та північні сусіди - угорці, поляки, литовці. Провівши реформу, створивши регулярну піхоту і важко озброєну кінноту, Данило переходить у наступ. Він здійснює успішний похід проти литовців. У 1243 р. на деякий час приєднує Люблін і Люблінську землю.

17 серпня 1245 р. під містом Ярославом Данило Галицький вщент розгромив об’єднане польсько-угорське військо, яке йшло на загарбання Галичини. Ця блискуча перемога князя - відважного полководця, який особисто брав участь у бою, - мала велике історичне значення. Вона зупинила надовго агресивні заміри Польщі та Угорщини щодо Галичини. Угорський король встановив дружні взаємини з Данилом, видавши за Лева Даниловича доньку. Перемога піднесла міжнародний авторитет Галицько-Волинської землі як могутньої східноєвропейської держави.

Та найскладнішими були стосунки із Золотою Ордою. Данило не визнавав її влади. Лише 1246 р. під загрозою воєнного вторгнення князь поїхав у Сарай-Бату. В Орді він пробув 25 днів, і хан дав ярлик на княжіння, «доручив йому землю його». Літописець записав: «О, лихіша лиха честь татарська! Данило Романович, що був князем великим, що володів із братом своїм Руською Землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, й іншими краями, нині сидить на колінах, холопом себе називає. А вониданини хотять і погрози ідуть. О, лиха ти, честь татарська!»

Повернувшись, Данило Галицький почав створювати антимонгольську коаліцію європейських держав. Він підписує союз з недавніми ворогами - Польщею, Угорщиною та Литвою. Укладає угоду з володимиро-суздальським князем. Данило веде переговори з римським папою Інокентієм IV про організацію хрестового походу проти Орди. Як організатору коаліції, папа надає Данилу королівський титул. У 1253 р. в Дорогочині Данило Галицький був увінчаний королівською короною.

Проте союзники не подали князю реальної допомоги, коли прийшла біда. У 1254-1257 pp. Данилу самотужки довелося воювати з численним військом золотоординського темника Куремси, завдаючи йому відчутних поразок. Тоді в Золотій Орді вирішили покарати непокірного князя. У 1258 р. до Галицько-Волинського князівства вдерлися полчища ханського намісника Бурундая. He маючи підтримки від союзників, Данило прийняв вимоги ординців. Зруйнував найбільші фортеці у Луцьку, Львові, Володимирі та інших містах, крім Холма. А також визнав себе васалом Золотої Орди і взяв зобов'язання брати участь у військових походах ханів.

Данило Романович не зміг здобути повної незалежності Галицько-Волинській державі. Але й Орда не змогла цілком її підкорити й убити чи усунути князя, як робили це в інших руських землях.

Решту років життя князь витратив на внутрішні державні справи. Він замінив багатьох бояр, обмежив залежність від них селян і ремісників, заохочував купців, займався родинними справами. Останні місяці він тяжко хворів, майже осліп. Помер він ще не зовсім старим у 1264 р. в місті Холмі. Оцінюючи його діяльність, сучасник-літописець записав: «Король Данило був добрим князем, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі і церкви поставив, і оздобив їх різними прикрасами. I братолюбством він світився, був із братом своїм, Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні».

У тих надзвичайно складних, темних роках XIII ст. успіхи князя Данила були справді визначними.

Поиск по сайту: