Вища нервова діяльність як поведінка І.П. Павлова

ЛЕКЦІЯ №9

План

Розвиток вітчизняної психології.

1. Вища нервова діяльність. Експериментальні дослідження І.П. Павлова.

2. Рефлексологічна теорія психіки В.М. Бєхтєрєва.

3. Культурно-історична концепція Л.С. Виготського.

4. Теорія провідної діяльності О.М. Леонтьєва.

5. Психологія установки в теорії Д.М. Узнадзе.

Література:

1. Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней. – М., 1990.

2. Роменець В.А. Історія психології 19 – початку 20 століття. – К., 1995.

3. Роменець В.А. Історія психології. – К., 1978.

4. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології епохи ХХ століття. – К., 1998.

5. Ярошевский М.Г. История психологии. – М., 1985.

6. Ярошевский М.Г. Психология в ХХ столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки. 2-е изд.. – М., 2985.

7. Нариси з історії вітчизняної психології кінця 19 і початку 20 ст./ за ред. Г.С. Костюка. - К., 1959.

8. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: в 2 т. – М., 1983.

9. Петровский А.В. История советской психологии. Формирование основ психологической науки. – М., 1962.

Вища нервова діяльність як поведінка І.П. Павлова

Одним із найвидатніших представників вітчизняної психологічної науки на початку ХХ ст.. був Іван Петрович Павлов (1849-1936). Створивши як фізіолог вчення про умовні рефлекси, він поклав початок психології поведінки. Предметом психології вважав психіку, а головним завданням – розкриття внутрішнього світу людини. Пізнанням психічного як суб’єктивного повинна займатися фізіологія вищої нервової діяльності як наука, що використовує об’єктивний метод дослідження. За допомогою якого можна досліджувати поведінковий аспект психічного.

Мета вивчення фізіології вищої нервової діяльності, за Павловим, полягала в тому, щоб розкрити найтонші механізми поведінки тварин. Говорив про можливість і необхідність злиття фізіологічного і психологічного, бо досліджуючи фізіологію, ми тим самим розкриваємо і психологічні закономірності.

Вихідне поняття павлівської „фізіологічної” системи – умовний рефлекс. Його антагоністичною базою виявляється рефлекс безумовний. Для утворення тимчасового зв’язку мусить відбутися збіг у часі і в структурі подразників умовного та безумовного. Виникає асоціація. Безумовний рефлекс було прирівняно до інстинктивної поведінки, тобто він мислився як ланцюг безумовних рефлексів, у якому закінчення рефлексу стає початком наступного.

Вчення Павлова про стереотипність у роботі півкуль головного мозку показує певний збіг таких психологічних понять, як навичка і звичка, із стереотипною реакцією організму. Оскільки стереотип поведінки має динамічний характер, для пояснення протікання нервових процесів Павлов вводить 2 взаємопов’язаних поняття: інертність та лабільність. „Динамічна стереотипія” – поняття, що відображає глибоку діалектику, суперечливе відношення організму і середовища. Щоб вижити, організм мусить фіксувати певні постійні фактори середовища і послідовність їх впливу на нього. Підтримка, зміна, встановлення такого мозкового стереотипу є досить складною роботою, яка пов’язана з певною групою почуттів (емоцій). Почуття є індикатором, показником цієї зміни, її змістом.

Павлов вперше дав чітку картину типології вищої нервової діяльності, поклавши в основу її класифікації такі риси нервових процесів, як сила, врівноваженість та рухливість. Різні комбінації цих характеристик функціонування нервової системи складають певні темпераменти людей.

Експериментальними дослідженнями Павлова було доведено, що великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у діяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку, забезпечуючи потреби організму, разом з найближчими до кори підкорковими нервовими центрами здійснюють складну аналітики-синтетичну діяльність. У ній утворюються складні тимчасові нервові зв’язки, за допомогою яких здійснюється регуляція відносин між організмом та зовнішнім середовищем, а також регуляція діяльності самого організму. Цю діяльність великих півкуль головного мозку І. П. Павлов називає вищою нервовою діяльністю і підкреслює, що поведінка живого організму являє собою певну систему реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища.

Рефлекс – відповідь організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи.

Головними процесами нервової діяльності є збудження та гальмування. На кору великих півкуль одночасно впливає велика кількість різноманітних подразників, але реагуємо ми не на всі подразники, що надходять до кори великих півкуль. На значну частину подразників організм не реагує, оскільки збудження, спричинені ними, гальмуються. Гальмування відбувається одночасно із збудженням. За певних умов збудження і гальмування поширюються, іррадіюють по корі великих півкуль. Завдяки іррадіації збудження у свідомості виникають різноманітні асоціації – образи, думки, почуття, які посилюють, або гальмують діяльність, яку людина виконує.

Діяльність великих півкуль головного мозку – це сигнальна діяльність. Велику півкулі головного мозку завжди діють у відповідь на різноманітні подразнення, які сигналізують про те, що має для життя організму важливе значення.

Сигнали, що їх викликають предмети та їхні властивості або явища природи, являють собою першу сигнальну систему. Вона властива і тваринам, і людині. Перша сигнальна система – це фізіологічне підґрунтя відчуттів, сприймань, уявлень.

Сигнали другої сигнальної системи – це сигнали, кінетичні подразнення, що надходять у кору від мовних органів. Слово, через попередній життєвий досвід дорослої людини, пов’язане з усіма зовнішніми та внутрішніми подразненнями, що надходять у велику півкулі. Воно їх сигналізує, замінює і внаслідок цього може спричиняти всі ті дії, реакції, які викликають конкретні подразнення. Друга сигнальна система виникає на основі першої і без неї існувати не може. Їх взаємодія є фізіологічним підґрунтям вищого, абстрактного мислення людини та її свідомості, засобом самопізнання.

Безліч подразнень, що надходять до великих півкуль як ззовні, так і з середини організму, стикаються взаємодіють, систематизуються і завершуються утворенням динамічного стереотипу, який потрібний для успішної взаємодії організму із середовищем. Головна його роль – формування навичок і звичок.

Нервові процеси, що відображаються в півкулях головного мозку при становленні й підтримуванні динамічного стереотипу, є підґрунтям почуттів, вони зумовлюють їхній характер та інтенсивність.

Поиск по сайту: