Психологія установки в теорії Дмитра Миколайовича Узнадзе (1886-1950)

Д.М. Узнадзе відкидає традиційну точку зору на психологію як на науку про свідомість. Якщо вважати, що пізнання, почуття і воля є свідомими актами, тоді перехід від тілесних процесів до суб’єктивно-психічних буде зовсім незрозумілим; психолог змушений буде визнати паралелізм тіла і душі, оскільки ніякого переходу від тілесного до психічного в плані традиційної психології уявити не можна.

Узнадзе заперечує можливість ототожнення психічного і свідомості. Відкидає також „психологію несвідомого”, бо несвідоме і свідоме психічне життя – це лише дві послідовні форми розвитку єдиної психіки. Психоаналіз не дає ніякої позитивної характеристики несвідомому. „Ступеню свідомих психічних процесів, - зазначає Узнадзе, - з необхідністю передує активність психіки, яка протікає без будь-якої участі свідомості яка існує... як досвідомий ступінь розвитку психіки”. Ступінь розвитку психіки, що передує свідомості, є установка”.

У праці „Експериментальні основи психології установки” дає таке визначення установки: виникненню свідомих психічних процесів передує стан, який ніяк не можна вважати непсихічним, тільки фізіологічним станом. Цей стан, не будучи свідомим становить своєрідну тенденцію до певних змістів свідомості. Цей стан називається установкою – готовністю до певної активності; виникнення якої залежить від наявності таких умов: від потреби, що актуально діє в даному організмі, і від об’єктивної ситуації задоволення цієї потреби. Той або інший стан свідомості, її певний зміст виникають лише га сонові цієї установки. Установка не пов’язується із змістом свідомості, тому характеризувати її за допомогою термінів свідомості Узнадзе вважає неможливим.

Установка у своїй навчальній фазі звичайно виявляється у формі дифузного, недиференційованого стану. Щоб отримати певну диференційовану її форму, необхідно вдатися до повторного впливу ситуації. Внаслідок цього установка фіксується, виникає її своєрідна форма – фіксована установка. Було встановлено ряд закономірностей функціонування установки, її характеристики та індивідуальні відмінності: статична й динамічна, пластична і груба, лабільна й стабільна, константан й варіабельна. Установка є найпримітивнішою, але й найістотнішою формою реакції живого організму (в т.ч. тварин) на вплив навколишнього середовища.

Узнадзе намагається пояснити установкою всі питання пов’язані з поведінкою і всі психічні процеси. Вся поведінка визначається впливом навколишньої дійсності не безпосередньо, а опосередковано – через цілісне відображення в суб’єкті діяльності, тобто через його установку. Окремі акти поведінки, зокрема – вся психічна діяльність, являють собою явища вторинного походження.

Таким вторинним явищем виступає увага (психологія свідомості розглядала увагу як окрему функцію). Узнадзе переосмислює увагу в плані своєї теорії установки. Увага – особливий стан налаштованості, породжений впливом попереднього досвіду на наступні дії суб’єкта. Установка внутрішньо зумовлює стан уваги людини, що в подальшому впливає на орієнтацію в умовах певної ситуації.

Установка, включаючись в акт об’єктивації, „опредмечує об’єктивний світ”. Об’єктивацією Узнадзе називає специфічний акт, який на основі діяльності людини перетворює предмет, або явище в спеціальний, самостійний об’єкт її спостереження. Об’єктивація перетворює наявні об’єкти в предмети, на яких людина концентрує свою увагу, або об’єктивує їх. Виділення об’єкту з кола первісних сприймань на основі установки і є акт уваги.

В цілому Узнадзе відрізняє 2 рівні психічної активності:

- рівень установки (афективні, перцептивні і репродуктивні елементи);

- рівень об’єктивації (активні форми психічної діяльності: мислення і воля).

Рівень установки виявляється у звичайних актах щоденної поведінки. До рівня об’єктивації доводиться підніматися лише в тих випадках, коли перед людиною постає яке-небудь нове завдання, що вимагає відповідно нового вирішення. В такому випадку доводиться спочатку звернутися до акту об’єктивації, а потім на його основі і до мислитель них процесів, що покликані знайти установку, реалізація якої покладається на нашу волю.

В основі усіх досліджень установки лежав спочатку найпростіший дослід. Піддослідному пропонують взяти два предмети, що відрізняються розміром: менший – в праву руку, більший – в ліву. Після 10-15 впливів піддослідному дають в руки рівні за об’ємом кулі і пропонують порівняти їх між собою. Виявляється, що піддослідний не помічає того, що кулі тепер рівні за величиною: більшою йому здається куля, в тій руці, в якій в попередніх дослідах він тримав меншу за об’ємом кулю.

Об’єктивація виникає саме на людському рівні розвитку психіки. Коли людина стикається з труднощами, вона припиняє активність у знайомому напрямі і дістає можливість зосередитись на аналізі цих труднощів. Людина тримає обставини у своїй уяві, щоб мати можливість їх повторно переживати, об’єктивує їх, щоб, стежачи за ними, вирішити питання про характер дальшої активності. Тут „об’єктивувати” означає мати предмет як об’єкт пізнання.

Поиск по сайту: