Рефлексологічна теорія психіки В. М. Бехтєрева

Володимир Михайлович Бехтєрев (1857 – 1927) розробив рефлексологію – об’єктивну науку про поведінку. Поведінкові реакції – це те, що можна піддати об’єктивному спостереженню і дослідженню, вони зумовлюються біологічною природою людини, її організмом в цілому і соціальним середовищем. Психічне розглядалося ним як суб’єктивне і відкидалося як мнимий предмет психологічної науки.

Бехтєрєв визначає свій рефлексологічний метод дослідження як об’єктивно-біологічний і поширює його також на вивчення суспільного життя. Він визначає рефлексологію як „науку про людську особистість, яка вивчається із строго об’єктивної біосоціальної точки зору”. Але разом із зникненням психічного зникає будь-який зміст особистості. Згодом визнає функціональне значення психічно-суб’єктивного і навіть необхідності вивчати суб’єктивні процеси „на собі самому”. Це „повинно доповнювати вивчення об’єктивних прояві особистості, щоб можна було збагнути взаємовідношення між тими та іншими.

Визначає рефлекс „творчим фактором індивідуальності”, що пов’язується з „торуванням” нових шляхів. Рефлекс, як і будь-яка інша реакція, дає дещо нове. Змінюючи структури тканин і форму органів, рефлекс становить творчий акт, породжує, зокрема, індивідуальність з усіма особливостями її організації. Так виникає індивідуальний досвід, який виступає фактором еволюції. Бехтєрєв визначає принцип індивідуації як принцип психології.

Природа рефлексу розглядається у 2 напрямках. З одного боку, це вже не тільки такі машиноподібні акти, як писання, читання та інші, але й тропізми у світі рослин, наприклад, обертання рослини та її квітки до сонця, і реагування бактерій на зміну подразника. З іншого боку, всі найскладніші співвідношення організму й середовища Бехтєрєв тлумачить як вищі рефлекси і називає їх сполучними. Тлумачачи сферу ідеології (право, релігія, мистецтво) намагається показати, що в будь-яких її формах відображаються керівні комплекси „символічних рефлексів”.

В цілому рефлексологія уникає, в міру можливості, вивчення таких суб’єктивних станів, як почуття, відчуття, уявлення, що не вкладаються у схему рефлексу. Інші поняття традиційної психології (увага, пам’ять, уява, воля) зневажливо відкидаються як „метафізичні”. Людська культура зведена до символічного рефлексу природи, „індивідуальний та соціальний досвіди створюють ряд сполучно-рефлекторних комплексів, які утворюють в загальній сукупності цілісну особистість”.

Рефлексологія вдало розкрила елементи поведінки – просту дію, абстрактну дію, точніше реакцію в його фізіологічній структурі. Бехтєрєв висуває ряд принципів, які характеризують діяльність організму: періодичності або ритму, історичної послідовності, сигналізації, диференціювання, заміщення, відносності, індивідуальності. Бехтєрєв вводить поняття „особистісний комплекс”, замість особистості. „Я” – це соматичний комплекс сполучних рефлексів, яким у суб’єктивній психології відповідають „вольові рухи”, спрямовані здебільшого до активного вияву свого „Я”.

Вважав, що в майбутньому рефлексологія піддасть особливому розгляду суб’єктивні явища як невиявлені сполучні рефлекси. Ніякі відчуття і сприймання неможливі без рухової реакції організму. Якщо повернути літери або фотографію „вниз головою”, нам складно їх розбирати. Справа тут не в сітківці, а в рухових рефлекторних процесах, які сполучаються з подразненням на сітківці. Відправлення всіх сприймальних органів (зору, слуху) базуються на рефлекторних процесах. Активність зорова, слухова, дотикова являє собою ряд орієнтованих сполучних рефлексів. Узагальнюючи ці факти Бехтєрєв висуває „емпіричну теорію зовнішніх вражень”.

Поиск по сайту: