АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Основи наукового підходу до психіки

Читайте также:
  1. VІ. ПРАВОВІ І НОРМАТИВНО – ТЕХНІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
  2. А. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
  3. АЛГОРИТМ РОБОТИ НАД ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНИМИ ЗАВДАННЯМИ З КУРСУ «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРЕНІНГУ»
  4. Б. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА
  5. Гігієнічні основи масажу
  6. Для студентів спеціальності 7.03060101 «Менеджмент і адміністрування» навчально-наукового центру післядипломної освіти
  7. Дубравська Д.М. Основи психології. Навч. Посібник — Львів; Світ, 2001. — 548 с.
  8. Економічна сутність підприємства та правові основи його діяльності в Україні
  9. З ДИСЦИПЛІНИ «Основи економічної теорії»
  10. За спеціальністю «Основи психології. Основи педагогіки»
  11. За спеціальністю «Основи психології. Основи педагогіки»
  12. Загальні основи управління активами підприємства

Психологія - наука про найскладніше явище -психіку, яке людство ще до кінця не вивчило й не усвідомило.

Психологія є однією з наймолодших наук. Умовно її наукове становлення пов'язують з 1879 роком, коли німецький психолог В. Вундт у Лейпцизі створив першу у світі Лабораторію експериментальної психології (Однак і в попередні епохи уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були цілковито позбавлені ознак науковості. Вони прорізувалися в надрах інших наук, зокрема філософії, медицини, природознавства, у різних явищах соціальної практики та ін. У цьому вічному пошуку людства науково-психологічна думка дедалі більше набувала значення і сили, усвідомлюючи свій предмет). Однак у практичній площині психологія є однією із найдавніших, оскільки її застосовували ще в сиву давнину, коли наші предки готувалися до полювання, війн тощо. У кожному племені, фактично, були свої практичні психологи - це заклинателі, шамани, пророки, чаклуни, ясновидці та ін.

Наукова психологія відрізняється від побутової, народної і релігійної, тому що використовує більш фундаментальний і різноманітний інструментарій для здобування знання, прагне до узагальнень, дає змогу побачити загальні закономірності розвитку особистості й групи. Наукові знання не мають інтуїтивного характеру, а є більш раціональними й усвідомленими. Отже, наукова психологія володіє унікальним фактичним матеріалом, недоступним жодному іншому носію.

Психологія є наукою розгалуженою, оскільки має десятки галузей.

Психологія має унікальне практичне значення для будь-якої людини та діяльності, у тому числі й психолога-практика.

 

4.Первісні уявлення про душу

Психологічний аналіз ситуацій первісної людини приводить до висновку, що уявлення про душу з необхідністю мали розвинутись у її свідомості. Первісні люди мусіли пояснити важливі для них предмети, явища, події і шукати їх причину, витоки, щоб впливати на них, оволодівати ними, протидіяти їм. Людський розум пояснює невідоме, незнане їй за аналогією з тим, що вже відомо їй, що якимось чином схоже, подібне йому на те невідоме, котре пояснюється. Розум намагається відшукати таке знання, якому можна б було уподібнити те незнане, котре треба збагнути, пояснити. Що ми намагаємось збагнути у тих об’єктах, дія чи протидія яких є для нас значущим? – Причини, рушійні сили, витоки таких дій чи протидій. Первісна людина більш-менш виразно усвідомлювала, знала, що рушійною силою її власних дій є її власні бажання і небажання. Інших причин рушійних сил вона не знала і тому у всьому, що рухалось, діяло, змінювалось вбачала причини, аналогічні рушійним силам її власної активності. Загадками для первісної людини були смерть, різні форми втрати свідомості, сон і сновидіння. У всіх цих феноменах людина втрачає рухливість, лежить і не рухається, але в одних випадках її рухливість не повертається (смерть), а в інших – повертається (сон). Первісна людина бачила тих, що сплять, які рухались дуже мало, але ті прокидались і розповідали про те, що їм наснилось, що вони бачили у сновидіннях. Люс’єн Леві Брюль, Клод Леві-Строс та інші довели, що первісна людина майже не розрізняла уявне і дійсне. Якщо додати до цього галюцинації, які можна охарактеризувати як сновидіння наяву, то виникає проблема. Галюцинації – це образи, які виникають в уяві суб’єкта від окремих відчуттів до цілісної картини світу, але сам суб’єкт сприймає їх як таких, що існують реально, які є відображенням оточуючої її дійсності. Галюцинації спричиняються ендогенними та екзогенними чинниками. Ендогенні – організм виробляє речовини, які отруюють його мозок і він продукує галюциноторні образи. Синдром характерний для шизофренії. Екзогенні – так звані галюциногени, або психоделіки – речовини, які містяться у різних речовинах-сукулентах (кактусах), молюсках. Багатьом первісним племенам на різних континентах були відомі такі організми. Вони їх вживали і переживали галюцинації. Проблема: коли людина спить чи галюцинує, то вона перебуває тут, але прокинувшись розповідає, що була десь і бачила щось. Первісна людина вирішила цю проблему і разом з цим проблему причинності в оточуючому її світі, шляхом створення уявлення про існування про існування в кожній людині, а відтак і в усіх інших предметах якогось невидимого оком, нечутного вухом двійника. При цьому вона ще не розрізняла живе і неживе. Це надто складне поняття. Воно розвинулось на відносно високому щаблі розвитку людства. Сонце, місяць, струмок рухаються, діють, отже нічим не відрізняються від тварин і людей. Це називається персоніфікація. Зі всього сказаного випливає, що такому двійнику приписувалась функція руху, оживлення, надання дієвості посередництвом бажань і небажань. Цей феномен називається анімізмом. Як бачимо, власне психічним в анімізмі є бажання і небажання. Але психічних як таких не вичленовується, не трактується як щось якісно відмінне від матеріального, не розрізняється живе і неживе, а відтак фізичне і фізіологічне.

‡агрузка...


 

 

5. Природа за Фалесом, Анаксіменом, Анаксімандром, Гераклітом

Багато плідних психологічних ідей знаходимо у Східній індійській та китайській психології. Всі ці ідеї стосуються духовного, морального самовдосконалення людини з метою досягнення душевної рівноваги, спокою, блаженства душі. Їхні трактати психологічного характеру вражають глибиною проникнення в таємниці людської душі і витонченістю. Філософи Еллади були налаштовані раціонально, вони шукали ті об’єктивні знання, які допомогли б перетворювати насамперед світ, хоча й вдосконаленню людини приділяли значну увагу. Отож, намагались насамперед знайти першооснови, витоки усього, що є в світі, знайти той першоматеріал, з якого утворилось усе розмаїття предметів та явищ, в тому числі і душі. Так звані іонізькі філософи Фалес і Анаксімен, і Анаксімандр з Мілету і Геракліт з Ефесу вважали, що знайшли таку першооснову. Фалес вбачав таку першооснову у воді. Душа дуже легка і тепла пара. Анаксімен – повітря, душа найлегше, найсухіше повітря. Анаксімандр – першооснова – особлива речовина, яка не представлена у чистому вигляді в жодному із земних предметів і явищ. Називається вона апейром. Все, що існує, є різними модифікаціями апейрому. Геракліт – вогонь. Душа виникає в результаті впливу найлегшого найчистішого найбільш полум’яного вогню на кришталево чисту воду. Мовляв в такий спосіб душа з води випаровується і в воду повертається. Рівень вологості душі мінливий і різний у різних людей. Чим душа сухіша, тим краще вона функціонує. Сухість душі забезпечує праця, особливо розумова. А найдужче зволожує душу алкоголь. Демокріт з Абер – першооснова – атоми. Атоми – це дуже маленькі, невидимі оком неділимі частинки. Вони відрізняються за формою, масою та рухливістю. Зчіплення атомів якогось виду – створення відповідного предмету. Атоми душі – вогненні, особливо легкі і рухливі, кулькоподібні, з гачечками, які забезпечують зчеплення, але врешті-решт вони розпадаються. Отже, душа смертна. У всіх цих філософів основною функцією душі є оживлення, ожиттєдайність. Мовляв душа – це джерело всілякого життя. Тобто вони вже розрізняли живе і неживе, але власне психічне ще не диференціювали, але описували психічний феномен – відчуття, мислення, прагнення, волю. Однак загального поняття не створили.

 

 

6. Сократ про душу

Сократ створив загальне поняття про душу. Він сказав «псюхе – це здатність людини мислити і розуміти, що робить її розумною істотою, здатною мудро судити про добро і зло, докладати вольових зусиль для розуміння і морального вдосконалення себе і оточуючих». Основні функції психеї за Сократом: мислити, розуміти, організовувати себе за допомогою вольових зусиль для розуміння світу і себе в ньому та морального вдосконалення себе та інших, тобто шукати і плекати добро і уникати зла

 

 

7. Платон про душу

Платон – учень Сократа. За оригінальність, глибину, ґрунтовність думки Платона назвали князем філософії. Тривалий час він перебував в основній резиденції піфагорійців у Південній Італії, основним постулатом філософських пошуків яких було твердження: першоосновою і першопричиною буття світу є числа у їх різноманітних співвідношеннях. Усе розмаїття і мінливість, які є у світі зумовлюються динамікою чисел. Збагнути цю динаміку можна і необхідно численням. Напевне, Платон перейняв у піфагорійців ключову ідею їх філософії – абстрактної першооснови. Кількість, число – доволі складні абстракції, тому що самі по собі, як окремі матеріальні речі вони ніде і в ніякій якості не існують. Латинське «абстрактіо» - відволікання, відсторонення – одна з основних мисленнєвих операцій, сутність яких полягає в тому, що ті, чи інші властивості, ознаки об’єктів виокремлюються від усіх інших і фіксуються словом. Наприклад, кількість – щоб абстрагувати кількість, необхідно побачити і збагнути різну кількість того самого і однакову кількість різного. Так само твердість і таке інше. Самі по собі як окремі об’єкти самі такі властивості не існують, а лиш як властивості певних об’єктів. Платон збагнув сам принцип абстрагування, зрозумів, що кожне слово позначає не окрему річ, предмет, чи явище, а властивості, притаманні сукупностям речей, які об’єднують їх у сукупності, як спільні ознаки їх усіх. Такі узагальнені знання називають поняттями. Поняття – це знання про спільні загальні властивості всіх тих об’єктів (предметів, явищ, дій, властивостей, якостей, співвідношень). Кожне утворене поняття позначається знаком. Базова знакова система людства – мова. Кожне слово є знаком, котрий позначає якесь поняття. Наприклад, «рослина» - в природі не існує. Не існує рослини як такої, як матеріального предмета, матеріально існують лиш окремі рослини, серед яких не існує навіть двох цілком однакових. Кожна з них має низку тільки їй притаманних особливостей, що відрізняють її від усіх інших. Але люди виділили і абстрагували те спільне, що є в усіх без виключення рослин. Мова – це система, в якій кожне слово посідає певне місце, відповідно місцю в системах природи і суспільства тих об’єктів, котрі охоплюються поняттям, яке це слово позначає. Отже, мова містить знання, здобуте всіма попередніми поколіннями предків. Дитина, засвоюючи мову, засвоює і ці знання. Цей процес є основним чинником і шляхом формування та розвитку психіки людини. Зміст кожного поняття, позначеного словом можна зафіксувати, розкрити і збагнути тільки за допомогою тих слів, які несуть інформацію про складову об’єктів, охоплених цим поняттям. Кожне з цих слів, в свою чергу, позначає окреме поняття. Оперуючи словами, людина оперує колосальними пластами знань, накопиченими попередніми поколіннями її предків. Понятійне мислення, як спосіб існування, динаміка, процесуальний аспект понятійного знання дозволяє створювати і використовувати поняття і про теперішнє, і про майбутнє, накопичувати посередництвом знакових систем, серед яких головною є мова, досвід у вигляді знань.

 

8. «Ідеї» за Платоном

Платон називав феномен, який ми називаємо поняттям, «абсолютною ідеєю». Але зауважимо, що Піфагор, Демокріт, Сократ виразно розрізняли предмети, котрі сприймаються органами чуття і ті, які можна тільки помислити. Тобто думка, на відміну від відчуттів та сприймання оперує загальним, спільним для певного кола об’єктів, яке ізольовано не існує, а отже органами чуття не сприймається. Платон довів до логічного завершення цю дуже складну мисленнєву конструкцію. А саме про спільні загальні для сукупності об’єктів властивості, абстраговані думкою, зафіксовані словами. Це і є абсолютні ідеї. Платон наділив їх реальним існуванням і «поселив» у схованому за небосхилом неприступному для людини непорушному і нетлінному одвічному і вічному царстві ідей. Це царство створене найвищим космічним розумом, який елліни називали Нус. Нус – надіндивідуальне творче начало світу. Посередництвом абсолютних ідей Нус запліднює, оформлює пасивну інертну безформенну матерію. Всі матеріальні предмети і явища редуковані, тьмяні, бліді і слабкі відбитки відповідних ідей. Так само і душі людей похідні від абсолютної ідеї – психеї. Психея складається з трьох частин – розумової, мужньо-гнівливої і чуттєво-бажаючої. Як бачимо, психея, за Платоном, суто психологічний феномен. У кожної людини ці складові душі представлені у різних пропорціях. Розумова складова найбільш розвинена і домінує у філософів і правителів. Вони шукають і утверджують істину, яка вбачалась насамперед у справедливості. Мужньо-гнівлива – у аристократів і воїнів. Чуттєво – бажаюча – у плебеїв і рабів. Душі осіб, в яких домінували в земному житті розум і мужність, після смерті тіла летять у царство ідей, де нескінченно перебувають останнє блаженство. Чуттєво бажаючі душі зависають між царством ідей і землею.

 

9. Тлумачення сутності душі за Арістотелем

Арістотель – учень Платона, вчитель, придворний вчений і лікар Олександра Македонського. Його назвали засновником усіх наук. Геніальний розум цієї людини був всеохоплюючим і універсальним. Понад усе він цікавився живою природою, вважав, що джерелом усіх проявів життя, тобто животворчим чинником є безтілесна особлива субстанція – ентелехія. У організмах ентелехія представлена у вигляді психеї. Вона формує і рухає життєдіяльність організму, психея не може існувати поза своїм сформованим нею організмом, окремо від нього, як і не може вселитись в інше, невідповідне їй тіло. Арістотель писав: «Якби око було окремою живою істотою, то його душею був би зір». Він ієрархізував психею відповідно до рівнів органічних та психічних проявів, як він їх розумів: душа, що харчує; душа, що рухає; душа, що відчуває (у відчуття включав і емоції); душа, яка мислить. Плідною в цій ієрархії була ідея, що психічне є невідємною необхідною складовою життя на землі. Перша душа є у всіх живих організмів, друга і третя є у всіх тварин, а четверта тільки у людей

 

10. Основні психологічні аспекти християнського вчення про душу

Християнське вчення про душу – це грандіозний прорив у становленні наукової психології. Саме християнське моральне вчення лягло в основу гуманістичної парадигми – напряму в науці. Модерна гуманістична психологія – це єдиний перспективний, найбільш ефективний і динамічний напрям розвитку психологічної науки і практики, якій ґрунтується на християнському вченні. Гуманізм – це система поглядів, ідей, вчень, теорій, які проголошують людину найвищою цінністю на землі, визнають її право на реалізацію своїх здібностей, на всебічний розвиток, на радісне щасливе життя. Благо людини – критерій оцінки усіх соціальних інституцій, а високі принципи рівності перед законом, соціальної справедливості, людяності – єдино правними основами взаємин між людьми. Мораль – одна з форм суспільної свідомості і форм нормативної регуляції. Форма нормативної регуляції – це оцінка і регулювання людських взаємин, вчинків, поведінки посередництвом норм, правил, принципів, законів тощо. В основі моралі, як форми нормативної регуляції лежить дихотомія (протилежно доповнюючи поняття: добро-зло, прекрасне-потворне). Антична думка шукала сутність добра і зла, але не знайшла її. Це зробив Ісус. Він однозначно тлумачив добро як діяльність самозречення людини на користь інших людей, як доброзичливість в розумінні, щире бажання іншим людям блага в їхньому житті і добродійність, альтруїстичне безкорисливе сприяння їх благ. Ці ідеї інтегровано постали у заповідях любові: «Люби Бога» і друга рівна з нею «Возлюби ближнього як самого себе». Ці заповіді – результат трансформації радикальної, докорінної зміни стосунків між Богом і людьми. Людина – раб Божий, хробак Господній. Рабовласник хоче від раба покори. В Новому завіті – людина є дитиною Божою. Чого хоче люблячий батько від дітей? Любові. Християнську любов треба розуміти широко, всеохоплююче, не лише як ідентифікацію на рівні забування, цілковитого самозречення себе в об’єкті любові, коли цей об’єкт стає більш значущим, більш цінним для суб’єкта, ніж він сам для себе. Не лише так, а й толерантність в розумінні доброзичливості, доброчинності, людяності, співчутливості тощо. Власне релігійний аспект християнського морального вчення полягає в тому, що душа людини, яка в своєму земному житті дотримувалась заповідей любові, після смерті її тіла полине до Бога і перебуватиме там у вічному блаженстві від єднання з абсолютно довершеним істинним добром і красою. Власне психологічним акцентом у християнському моральному вченні є обґрунтування, ставлення як істотної складової людської душі – психіки. Людина не лише знає про світ і про себе в ньому як про окремого суб’єкта, а й ставиться до світу, до тих об’єктів, які є в ньому і до себе. Ставлення чисельні і різноманітні, але в переважній більшості їх більшою чи меншою мірою наявна оцінка з позицій добро-зло, тобто моральна.

 

11.Плотін і Августин про природу душі

Християнський богослов Плотін(203-269 р). Бог – це світова душа або душа світу. Немає нічого такого чого б він не знав, чим би не володів і чого б не міг. Індивідуальні душі, а вони є не лише в людині, а й в ангелів і інших істот-створених Богом є його частинками як світової душі. Кожна індивідуальна душа є не лише слабеньким, тьмяним відбитком світової душі, тому кожна індивідуальна душа має насамперед і головним чином шукати шлях до Бога, звертати до нього свої помисли і почуття, і опосередковано через пізнання його організовує своє життя. Звернення людини до свого внутрішнього світу, за Плотіном-з метою пошуків Бога у своїй душі. Латиною називається інтроспекція(інтро-в середину; спесіере-дивлюся). Схожі думки висловлював великий теолог Августин(354-430). Поступово значення терміна інтроспекція змінилось, ним стали позначати не лише пошуки Бога у своїй душі, а й спостереження суб’єкта за змістом своїх психічних процесів і станів. Середньовіччя трактують як «добу застою», протягом якої були відкинуті і здобуті досягнення античної філософської думки, що пригноблював людську душу, гальмувало розвиток думки, вільний пошук істини, тощо. Було і це але в психічному сенсі це був період «пошуків і утвердження людяності в людській душі», нелюдяними, авторитарними методами ранньохристиянська і середньовічна психологічна думка і практика долала зажерливість, кровожерливість, хтивість, демонічні нахили людини християнським моральним принципом і світло пробилось крізь терни.

 

12.Рефлекс і душа за Декартом

Рене Декарт(1596-1650). Декарт назвав нервову систему-нервовою машиною, яка складається з двигуна(ЦНС) і периферійною частиною нервових труб. Принцип функціонування цієї машини такий самий як кровообіг: дуже легкі, маленькі і рухливі частинки крові, відфільтровуються з кровоносних судин, проникають у нервові трубки і рухаються нею, він назвав ці частинки «тваринними духами». В людини крім нервової машини є ще й душа, свідомість, мислення, мовлення, вищі почуття, воля. Принцип, за яким функціонує нервова машина, як його тлумачить Декарт, згодом назвали-рефлексом. Людська душа-не машина. Вона від Бога. Це внутрішній світ людини, зміст якого безпосередньо відкритий тільки їй і те що відкрито для кожного з нас у нашому внутрішньому світі є для нас абсолютно достовірним, жоден з нас не може поставити під сумнів існування того, що є у нашому внутрішньому світі , синтезовано, стисло, він передавав це знаменитою фразою «Cogitoergosum»-«Я мислю, отже я існую», більш точно мислення існує. А існування всього іншого, що є в світі в тому числі свого власного тіла я можу поставити під сумнів. Можливо, що матерія це ілюзія продукт моєї психіки. Насправді не має нічого матеріального моя душа продукує те,що я сприймаю як об’єктивну дійсність. Така позиція згодом одержала назву суб’єктивний ідеалізм(з лат.субєктус- те, що лежить в низу)- людина чи група людей як діюче начало як активності, діяльності. Діяльність суб’єкта спрямована на об’єкті(з лат. обєктум-предмет; облісіо-протиставляю).В суб’єктивному ідеалізмі: існує тільки суб’єкт, об’єкт з яким він має справує тільки продуктом психіки суб’єкта, який суб’єкт хибно вважає обєктивно, тобто незалежно від її свідомості існуючою дійсністю. Тобто психіка суб’єкта спонтанно розгортається для нього самого, як зовнішньо щодо нього, матеріальний світ, створюючи ілюзію реального, незалежного, щодо неї існування. Матеріал ідей, якими оперує психіка вроджені. Важливим висновком з позиції Cogitoergosum є те, що інтроспекція єдиний самодостатній спосіб і засіб пізнання психічної реальності, тобто жоден суб’єкт не може проникнути в думку іншого суб’єкта, хіба що останній розповість про зміст свого внутрішнього світу. Саме від Декарта, інтроспекція на тривалий час утвердилась як єдиний метод пізнання психічних феноменів, що у 21 ст. ввело їх у стан глибокої кризи.

 

13.Детерміністичне тлумачення сутності душі Б. Спінози

Бенедикт Спіноза(1632-1677). Нескінченна природа існує реально. Бог розмитий у ній(пантеїзм). Природа має два атрибути: 1)Ідеалістичне, тобто психічне, душовне назвав ідеї; 2)Фізичні, тобто матеріалістичні речі, яким властива просторовість. Вожливо: порядок співвідношення взаємовідповідність ідей(понять) цілковито відповідає порядку влаштування співвідношенню матеріальних речей, тобто матеріальний світ відображається в ідеальному, в психіці. Це ключова ідея принципу детермінізму. Іншими словами, психічне відображає матеріальне сповнюючись його змістом. Якщо порядок ідей відповідає порядку речей, то для адекватного пізнання ідей(психічної реальності) необхідно звертитась не лише до них самих, але й до того, що є їх змісту. Отже, принцип детермінізму розхитував інтроспекцію. Ідеї повязуються за законом асоціацій. Принцип асоціації вперше описав Арістотель. Спіноза надав йому елегантної вагомості суворості визначення: «Якщо тіло людини одного разу зазнало дії двох чи декількох тіл, то душа уявляючи чи сприймаючи згодом одне з них, одразу буде згадувати й інші».

14.Субєктивно-ідеалістичне тлумачення сутності психіки Дж. Берклі

Джордж Берклі(1685-1753). Позиція категорично протилежна Локкові. Він говорив, що існує тільки рух ідей, тобто те, що відбувається у психіці в ідеальному плані свідомості-це є єдиною дійсно справді існуючою реальністю. Мовляв, справді існує сприймання, пам'ять, мислення, емоційні переживання, свідомість, а не те, що представлено в них, чим вони оперують, чим сприймається, осмислюється, переживається, усвідомлюється. Немає контактів матеріальних об’єктів з органами чуття, тому що немає самих цих об’єктів. Розмаїття світу насправді розмаїття відчуттів. Поза душею не існує ні світу, ні хліба, є лише образи у всього цього і знання про це. Різноманітні співвідношення образів і знань створюють ілюзію об’єктивного світу, насправді ж «esseestpercipi»-буття є відчуття. Іншими словами: бути означає відчуття. Отже, ідея асоціації відпадає, а насправді усі зв’язки, які утворюються в душі посередництвом suggestion-навіювання. Кожне відчуття, кожен образ, кожна думка, ідея навіює інші пов’язані між собою зовнішньою подібністю чи внутрішньою логікою. Він був архієпископом у Клойку, тобто священно служителем високого рангу, тому мусив визнавати: стверджувати існування Бога. Відтак категорично відхрещувався від соліпсизму(лат.solo-один)-доведене до межі заперечення існування матеріального світу. Мовляв, що насправді існує лише один суб’єкт в ідеальній іпостасі і цей суб’єкт «я». Звідси переклад: «Cogitoergosum»-Я мислю, отже я існую! Отож, буття яке є суто ідеальним, поділив на ідеї та душі. Ідеї представлені відчуттям, вони пасивні, недовільні, їх зміст не залежить від суб’єкта, який їх відчуває, переживає. У всіх людей відчуття однакові. Душі-активні, діяльні. Душа-це рушійна потуга функціонування суб’єкта. Отже, якби усі суб’єкти, тобто душі,що вміщують ідеї, оперують ними, зникли, то світ існував би у Богові-ідеальному, всезнаючому суб’єкті, який існував одвічно і буде існувати завжди. Він вкладає ідеї у душі, які створює.

 

 

15.Душа як «чиста дошка» за Дж. Локком

Джон Локк(1632-1704). Категорично обстоював позицію, що в душі людини не має ніяких вроджених ідей, всупереч Декарту. Мовляв, у новонародженої дитини душа – tabularaza(чиста дошка), на якій життєвий досвід накреслює свої письмена. Є два джерела досвіду: 1) Ті відчуття і образи сприймання, які утворюються у психіці через вплив предметів і явищ оточуючого світу на органи чуття; 2) Рефлексія-це усвідомлення та розумове опрацювання тієї інформації, яка вже міститься у психіці, тобто робота розуму. Рефлексія-це внутрішнє сприймання діяльності нашого розуму, коли вона займається набутими ним ідеями, коли розум починає міркувати про цю діяльність. Зявляються ідеї іншого роду, які ми не можем отримати від зовнішніх речей: мислення, віра, все розмаїття роботи нашого розуму-це джерело ідей, кожна людина носить в середині себе, назвав «внутрішнє чуття». У цій характеристиці Локк плутає роботу психічних процесів і мисленнєвевідстежування змісту цієї роботи. Іншими словами: людина може мислити про щось і мислити про це мислення, відстежувати його перебіг-це уможливлюється завдяки свідомості. Завдяки свідомості людина знає проте, що вона знає, про те, що вона знає. Специфіка рефлексування за Локком прослідковується у протиставленні ним асоціюванням яке функціонує на рівні чуттєвості та мислення. Асоціації можуть утворювати неправильні, неприродні сполучення- «це деякий вид божевілля», в наслідок того, що об’єкти можуть асоціюватися за не родимими, випадковими,поверховими, між зовнішньо побічними, а не за істотними ознаками. Мислення ж шукає і знаходить суттєве, істотне, спільне та відмінне у предмета та явища. В такий спосіб воно асоціює те, що ми називаємо поняттям. В такий спосіб людина здатна пізнавати саму себе, як діють її психічні процеси, що в ній міститься і відбувається, а не інтроспекція.

 

 

16.Ідеалістичні та матеріалістичні філософські засади в психології.

У оточуючому нас світі є 2 форми існування:

1.матерія

2.дух

Матерія і дух функціонують на різних рівнях організації,умовний механічний рух тіл.На його базусі матерія організовується у інші фізичні процеси і стани.Фізичне включає механічне,але не вичерпується ним.На кожному з рівнів організації матерія і дух існують,функціонують за допомогою тільки їм властивих законів,правил.Наприклад:життя організоване і функціонує істотно-відмінним чином стосовно нижчих і вищих рівнів організації .Тобто,в ньому є те притаманне тільки йому,чого нема ні в хімічному ні в фізичному у суспільному є тому що суб’єктами суспільства є люди а кожна людина біологічний механізм.Але у біологічному немає того,що є тільки у суспільному що являє собою тільки його властивості котрі відрізняють його від всього іншого.Ценазив.відрізняльні особливості.

Отже.не можна вивчати і пояснити будь-який з цих рівнів застосовуючи знання тільки про нижчий рівень про їхні закони,властивості.Тобто не можна вивчити життя за допомогою тільки фізичних і хімічних знань.Такі спроби назив.редукціонізмом-що означає відсувати назад повертати до колишнього стану.

Ідеалізм постулює первинність ідеального духу щодо матерії.Мовляв ідеальне є первинним воно існувало до матеріального буття.На якомусь етапі ідельне створює матеріальне в тому числі і людину ,що належить до обох реальностей і матеріальної і ідеальної.Ідеалізм у психології поділяється на:об’єктивний і суб’єктивний.

Об’єктивний стоїть на тому що вищий дух створив матеріальний світ,людину,давав спроможність розуміти оточуючий світ,і себе у ньому.

Субєктивний-що матеріальне реально не існує.Ідельне у всіх його формах людської психіки,створює ілюзію реальності матерії для суб’єкта.

Матеріалізм-матерія на певних етапах свого спонтанного розвитку у певних частинах всесвіту розвивається до рівня живої яка на певному етапі своєї еволюції породжує ідельне-людську психіку.

 

 

17.Редукціонізм в психології

Редукціонізм-це відсувати назад,повертати до колишнього стау.Механістичний редукціонізм за Декартом:організм людини і тварини влаштований в принципі так само як і ті машини які створені людьми.

Тотально-механістичний редукціонізм за Гобсом:у психології відчутним був і все що дається в знаки фізіологічний редукціонізм-це спроби пояснити психічне за допомогою знань про анатомію та фізіологічні процеси мозку.В наш час час від часу зявляються спроби які являють собою кібернетичний редукціонізм,тобто люди намагаються змоделювати психічне засобами електроніки.Насправді комп’ютер-це модель психічного функціонування,але лише двох порівняно простих їй функцій:емпіричного мислення і памяті. У кількісному вимірі за певний проміжок часу в тисячі мільйони разів перевищує психіку людини,але в ній у цій психіці є значно складніші утворення ніж ті які змодельовані в комп’ютері:творча інтуїція і мислення,емоції і високі почуття,воля,моральність .Матерія ніким не створена вона існувала завжди і існуватими вічно.

 

 

18.Принципи детермінізму в психології.

Бенедикт Спіноза говорив природа має два атрибути :ідеальне(тобто психічне) і духовне (ідеї та матеріальні речі,яким властива просторовість).Важливо порядок співвідношення взаємовідповідності ідей цілковито відповідає порядку влаштування співвідношення матеріальних речей,тобто матеріальний світ відображається в ідеальному –у психіці.Це ключова ідея принципу детермінізму –він визначає психічне,відображає матеріальне,сповнюючись його змістом.Якщо порядок ідей відповідає порядку речей,то для адекватного пізнання ідей психічної реальності,необхідно звертатись не лише до них самих,але й до того що є їх змістом матеріального світу.Отже принципи детермінізму розхитував інтроспекцію.

 

19.Інтроспекціоністська криза в психології.

Інтроспекціонізм ґрунтується на безсумнівній здатності людини мислиннєво спостерігати за власними психічними феноменами.Відстежувати їхній зміст та особливості перебігу на тому що зміст свідомості суб’єкта відповідний тільки самому собі.Ніхто не може заглянути в душу іншого і побачити що там робиться.Але телепати можуть читати не лише думки а й бажання інших людей.

Переваги цього моменту:

1.можливість виявлення каузальних(причинно-наслідкових) психічних явищ.Найвиразніший приклад-асоціації.

2.Інтроспекція поставляє інформацію без спотворень,що завжди виникають при застосуванні опосередкованих засобів.інтроспекція досить важка справа хоча в часи її панування було чимало віртуозних майстрів цієї справи.

Щоб надати інформації одержаної за допомого інтроспекції належної наукової точності і виразності логічної структурованості намагались створити суворо-контрольовані умови одержання такої інформації.Насампередвизначити ті прості елементи на які її можна було б розкладати.Такими вважались відчуття та прості емоції.Тобто все що встановлювалось не можна було висунути за допомогою узагальнених понять.Напр:не можна було сказати :мені поклали на долоню листок дуба.Слід,було казати:Я відчув периферійній частині мого тактильного дотикового аналізатора сухе,невагоме ледь прохолодне.Невдовзі накопичились гори такого матеріалу що зростали як лавина.Нікому це не потрібно.Перша істотна ознака кризи.Невдовзізясувалось що визначені і деякі елементи свідомості.Неможливо розкласти на елементи напр.:творче осяяння.Можна сказати що при цьому включається інтуїція,але що вона таке ніхто не знає.

 

20.Функції психіки у еволюційному вченні Ч.Дарвіна

Ч.Дарвін створив вчення :еволюція видів шляхом природнього добору.За 200 р.науканакопичала чимало фактів,частина з яких засвідчує істинність теорії науки,а частина накопичала чимало фактів,частина з яких засвідчує істинність теорії науки,а частина спростовує її.У цьому вченні виразно постала функція психіки у боротьбі за існування.Первинні живі сполуки які були утворені в океанських водах Землі були велетенськими .Для підтримки їх сукупного існування,попередження,руйнувань,внаслідок велетенських у вимірах мікросвіту необхідне постійне підживлення їх речовиною і енергією.Отож,вже ці перші органічні сполуки захоплювали з середовища ті речовини,розчеплення яких в середині самих первинних організмів давало їм необхідні для утримки існування молекули.Відтак усі без виключення організми існували і існують на нашій планеті підтримують своє існування в цей самий спосіб.Найбільш ефективним є вдосконалення засобів опрацювання інформації-нервової системи і функціонально пов’язаною з нею психікою.Щодо тварин предків людини то є гіпотеза (припущення) з вельми високим ступенем вірогідності,що на одному з етапів еволюції вони були некрофагами(поїдала ми мертвеців).ці істоти не володіли в достатній для ефективній боротьбі мірі названими засобами оборони і нападу є жили в Савані де на них читувалихижаки.отож вони мусили періодично підніматись на задні кінцівки що сприяло кращому структуруванню гол.і спин. Мозку.Великі на той час води рік постійно виносили на береги величезні туші тодішніх тварин.Мавпочки чекали поки сильніші некрофаги ссавці зїдять м'ясо,відтак підходячи до кістяка і розбивали кості за допомогою рубил,які називають кам’яними сокирами і споживали ємкість кістки.виготовлення таких рубил досить складне ,яке вимагає склад.регуляції що може забезпечуватись розвиненою нерв.системою .А також споживання високоякісного протеїну з якого скл.кістяний мозок і який потужно сприяв формуванню і функціонуванню системи.

 

 

21. Способи і засоби боротьби за існування в живій природі. Роль психіки в боротьбі за існування.

Функція психіки в боротьбі за існування виразно постала у вченні Дарвіна «еволюція видів шляхом природнього добору». Первинні живі сполуки, що були утворені в океанських водах Землі, були велетенськими. Для підтримки їхнього існування необхідне постійне підживлення їх речовиною і енергією. Отже, вже ці перші живі сполуки захоплювали з середовища ті необхідні для них самих речовини. Усі живі організми підтримують своє існування в цей самий спосіб. Якщо необхідного для підтримки існування не вистачає для всіх, то за нього точиться як внутрішня, так і міжвидова боротьба. Боротьба точиться між хижаками та їхніми жертвами. В боротьбі перемагає сильніший. Природа випробовувала декілька типів боротьби за існування. Зайняти таку екологічну комірку, в якій є для одного виду достатньо продуктів для споживання, на які не претендує більше ніхто, отож боротьба за них не точиться. Напр. терміти. Вони споживають дуже тверду складову деревини. Жоден інший шлунок не здатен це перетравити. Терміти ж перетравлюють його за доп. бактерій, які живуть у їх шлунку. Посилення засобів оборони та нападу, маси тіла, сили м*язів тіла, щелеп, зубів, пазурів, хвостів. Цей засіб досить ефективний, але ним пішли динозаври, проте вони вимерли, адже шлях не є оптимальний. Найбільш ефективним виявилось вдосконалення засобів опрацювання інформації нервової системи і функціонально пов*язаною з нею психікою.Хижакиобмежуютьчисельність жертв, рослинирізнихвидів «змагаються» за площузростання. Наслідком боротьби за існування, згідно з Ч.Дарвіном, є природний добір, який проявляється у переважаючому виживанні і розмноженні найпристосованіших до умов існування організмів певного виду.

 

 

22. Саморегуляція організму; гомеостазис; м’язи та пропріоцептивна чутливість у функціональній структурі психіки за І. Сєчєновим. Дія – категорія психології.

Сєчєнов відкрив феномен саморегуляції: живе тіло зберігає відносну сталість своїх станів, процесів відносно їх показників умовах несталого, мінливого середовища. Цю сталість забезпечують спеціальні регулятори, які відслідковують вже наявні чи потенційно не сприятливі для організму зміни його сталості.

Гомеостази вимагає постійного моніторингу змін у зовнішоньому середовищі, які нарушити його і реагувати на ці зміни щоб ефективно адаптуватись до них. Робота цього моніторингу вимагає постійного зовнішнього зв*язку – інформування про ефективність реакцій, що забезпеч. Гомеостази. Забезпечується взаємозв*язок не лише органами чуття а й «темним м*язевим чуттям», відчуттями, що надходять від м*язів тіла. М*язеві чуття – пропріоцептивні. Не лише зір, слух, нюх, смак тощо а й чутливість м*язів формують і утворюють псих. Образи

 

 

23. Центральне гальмування і «Мозкова машина» за Сєчєновим.

Гальмування – необхідний елемент саморегуляції, це активне, таке, що надходить від гальмуючих мозкових центрів, стримування реакції на ті чи інші подразники. Воно убезпечує найбільш актуальні для живої істоти реакції, дії від інших реакцій, дій, котрі можуть їм перешкодити, знизити ефективність, зруйнувати і цим створ. Загрозу для організму.

Фізіологічне і психічне – істотно відмінні за структурою, рівнем організації, природою, але вони нерозривно взаємопов*язані, виконують відображення з метою адаптації. Сєчєнов назвав їх «мозковою машиною». Ця машина споряджена декількома центральними придатками: 1. Гальмуючий центр – ставить бар*єритии реакціям, котрі можуть зашкодити найбільш актуальним; 2. Посилюючий – актуалізує реакції посередництвом власне психічних спонук, потягів, потреб, небажать; 3. Зберігаючий – фіксує і накопичує сліди колишніх впливів пам*ять у якій накопичується досвід; 4. Наперед повідомлюючі – виявляє ознаки тих об*єктів, які можуть бути корисними чи завдати шкоди, та організовує випереджуючі реакції на них.

 

 

 24;25. Особистість, мотив, спілкування – категорії психології(дослідж. Французьких психоневрологів).

Франц. Психоневрологи на практиці зіткнулися з порушеннями поведінки особистості як цілісного феномену. У лікуванні невротичних розладів застосовували гіпноз – навіювання в процесі спілкування. Єдиний канал зв*язку загіпнотизованого з реальністю – раппорт. Загіпнотизований вважає себе тим, кого навіює йому гіпнотизер. В такій навіяній ситуації загіпнотизований втрачає самоусвідомлення і самоконтроль. За допомогою гіпнозу лікували істерію. Люди можуть по-різному протистояти психогенним впливам. В кожного з нас різна кількість псих. Енергії потрібної для цтого протистояння. Ті в кого такої енергії замало не піддаються гіпнозу. Встановлено, що в істериків порушується інтеграція особистості. В істериків може існувати кілька «я». І кожне «я» не здогадується про існування іншого.

Особистість – психологічна система, у якій поєднуються в єдине ціле всі псих. Процеси і стани суб*єкта, носія психіки. Жоден псих. Процес, стан не виникає і не функціонує ізольовано від усіх інших псих. Процесів і станів особистості.

Спілкування – дуже важлива і потужна категорія психології. Його потужність постала у гіпнозі, в основі якого стоїть навіювання в процесі спілкування.

Мотив - психічний образ даного предмета. У широкому сенсі - цещосьвсерединісуб'єкта, щоспонукаєйого до дії, усвідомленийлюдиноюсенсйогодій. За допомогою мотиву піддаютьсяописуповедінкулюдини, йогоцілі, цінності, механізмиприйняттярішень.

 

26.І.П Павловвивчав фізіологічніпроцеси, яківідбуваються в окремих органах або системах органів, у їхньомунерозривномузв'язку з цілиморганізмом.

І.П. Павлов розробив метод умовнихрефлексів, якийбувефективним при вивченніфізіологічнихфункцій кори великих півкуль. Цей метод дав можливістьдослідитирізноманітніактиповедінкилюдини і тварини, в основіяких лежать фізіологічніпроцеси, щовідбуваються в корі великих півкуль головного мозку.

За методом умовнихрефлексів І.П. Павлов вивчивфункцію кори великого мозку і найближчих до неїпідкірковихутворень, явищаіррадіації і концентрації в корі великого мозку, аналітико-синтетичнудіяльністьмозку. Метод умовнихрефлексів давзмогу І.П. Павлову створитивчення про вищунервовудіяльність.

Всю рефлекторнудіяльністьлюдини і тварини І.П. Павлов поділив на двікатегорії: безумовні і умовнірефлекси.

Безумовнірефлекси — цеприродженіреакціїорганізму на подразнення з зовнішньогоабовнутрішньогосередовища, вонисформувалися і закріпилися в процесіеволюції і передаютьсяспадково. Безумовнірефлексивідноснопостійні, стійкі, незмінні і зберігаютьсяпротягомжиття. В життітварин, і особливо людини, великезначеннямаютьтимчасовізв'язкиорганізму з середовищем — умовнірефлекси.Умовнірефлекси на відмінувідбезумовних, є індивідуальними: в одних організмівпевного виду вони можуть бути, а в іншихїхможе не бути. Це рефлексинабуті. Вони виробляються у тваринчилюдини в процесііндивідуальногожиття і надбудовуються на базібезумовнихрефлексів.

Умовнірефлекси є функцієювищоговідділуцентральноїнервовоїсистеми — кори великих півкуль головного мозку. Якщо у тваринивидалити кору великих півкуль головного мозку, то зникнутьвсіумовнірефлекси.

Умовнірефлексивиробляютьсянаосновібезумовних. Основноюумовоюутворенняумовного рефлексу є поєднання того чиіншого індиферентного (байдужого) подразника з дієюподразника, якийвикликаєбезумовних рефлекс. У лабораторії І.П. Павлова в якостіумовнихподразниківзастосовувалиспалахелектричної лампочки, дзвінок, булькання води, подразненняшкіри, смакові, нюховіподразники та ін. Так, звук дзвоника не викликає у собаки слиновиділення. Але якщо звук дзвоникакількаразівпоєднати з годівлеютварин, то пізніше один лише звук дзвоникавикличе у собаки всю ту складнуреакцію, яку ранішевикликалаїжа: у тваринипід час пошукуїжіпочинаєвиділятисяслина. Виділенняслини на їжу, щопотрапила в рот, є проявомприродженогобезумовного рефлексу. Слиновиділення на звук дзвоника — це набутийумовний рефлекс.Подразники, щовикликаютьнабутірефлекси, називаються умовними, або сигналами. Умовнірефлексиможутьвироблятись не тільки на поодинокізовнішніподразники, але й на комплексиїх, на порядковемісцеподразника, на припиненняйогодіїтощо.

Виробленийумовний рефлекс може бути основою для утворення нового умовного рефлексу і— умовного рефлексу другого порядку, а на основі другого можеутворитисьумовний рефлекс третього порядку і т.д.Можливістьвиробленняумовнихрефлексівутруднюютьабоповністювиключаютьсильністоронніподразники, хвороба та ін.

 

27.Гальмування. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє гальмування.Зовнішнє гальмування виникає в разі, якщо в центральній нервовій системі з'являються збудження різної сили. Тоді сильніше збудження гальмує більш слабке. Сильне збудження є зовнішнім" відносно слабкого, зовнішнім відносно якогонебудь рефлексу. Звідси і походить назва цього виду гальмування. Наприклад, якщо піддослідним тваринам, у яких вироблений умовний рефлекс на приймання їжі під час вмикання лампочки, дати сторонній звук або різко змінити інтенсивність освітлення, то рефлекс на вмикання лампочки загальмується або навіть зникне. Нові подразники гальмують відповідь. Точно так больові подразнення, які наносять піддослідним тваринам, біль внутрішніх органів гальмують харчові умовні реакції. Подібні явища зовнішнього гальмування спостерігаються і у людини. Наприклад, хвилювання після повідомлення про неприємності, самі неприємності пригнічують позитивні емоції, пов'язані зі сприйманням їжі, пригнічують виділення травних соків, знижують апетит.Внутрішнє гальмування виникає в разі непідкріплення умовного подразника. Воновиникаєвсередині дуги умовного рефлексу, тому і називаєтьсявнутрішнім. Наприклад, якщовиробитиумовний рефлекс — харчовуреакцію на дзвінок, а потімдаватидзвінок і не підкріплюватийогоїжею, то харчовареакція на ньогогальмується і навітьможезникнути. Відновленнягодуваннявідновлюєумовний рефлекс, відбуваєтьсярозгальмовування.Гальмуванняумовнихрефлексівспостерігається і в тих випадках, коли змінюютьумовніподразники (наприклад, лунають звуки різноїчастоти), вводятьдодатковіподразникиабозбільшуютьінтервалміж сигналом до годування і самим годуванням. Отже, умовнісигнали на їжу, якщовонивитримуються, не спричинюютьгальмування і виконуютьпозитивну роль. Якщозмінюєтьсяякість сигналу (тональність) абойогодоповнюютьіншим сигналом, або ж збільшуютьінтервалміж сигналом і прийманнямїжі, то розвиваєтьсявнутрішнєгальмування. Сигнали ж виконуютьнегативну роль відносновиробленогораніше рефлексу.Явищегальмування в центральнійнервовійсистемівідіграєважливу роль у повсякденномужитті. Разом з явищемзбудженнявоноздійснюєкоординаціюрефлекторнихмеханізміворганізму. Так, активдиху й видиху, скорочення і розслабленням'язів, прискорення і уповільнення ритму серця, перистальтики кишок тощо є результатом взаємодіїзбудження і гальмування, послідовноїзміниодне одного. В процесівиховання у дітейформуютьсяпевнінавички, пов'язані з використаннямрізнихзаборон. Цеможливозавдякирозвиткуумовногогальмування.

28.Сполучні рефлекси.Основнимвідкриттям Бехтерева стали сполучнірефлекси, виявлені в результатідослідженнямоторнихреакцій. Бехтерев виявив, щорефлекторнірухи - наприклад, відсуненняпальцявідпредметів, щозагрожують ударом електричного струму, - можутьвиникати не тількипідвпливомбезумовнихподразників (наприклад, удару електричного струму), але й підвпливомстимулів, якісполучаються з вихідним, - так, звук зумера, щозвучитьпід час удару електричного струму, незабаромзмушуєвипробуваногоусуватипалець.Можнабулопояснитицеявище в термінахпсихічнихпроцесів, але Бехтерев уважав реакціїрефлекторними. Далі, він думав, щоповодженнявищогорівняможнапояснити, розглядаючийого як сполученняабонагромадженнямоторнихрефлексівнижньогорівня. Процесаммислення, на думку Бехтерева, властивеаналогічний характер - у тому розумінні, що вони залежатьвідвнутрішніхдіймовноїмускулатури; цяідеяпізнішебулапідхоплена Уотсоном. Бехтерев боровся за застосування абсолютно об'єктивногопідходу; вінвикорінюваввикористанняпсихічноїтермінологіїабоконцепції.

 

 

29. Научіннялюдиниможездійснюватись у різноманітних формах. У числі таких форм научінняможнавиділитинаступні:• імпринтинг, абозакарбування в механізмахреалізації, передбачаєготовністьорганізму до розгортанняпевнихінстинктивнихпрограм при зустрічізізначимим стимулом;• респондентненаучінняяк наслідуванняповедінкинавколишніх, за механізмомреалізаціїмає схему класичногообумовлення, у якійзавдякипідкріпленнювиникаєасоціативнийзв'язокміжжиттєвоважливим (безумовний стимул) і нейтральним (умовний стимул) елементамиситуації, щоспонукає до поширенняреакціївідповіді на умовний стимул;• оперантненаучіння, абонаучіння шляхом спроб і помилок, передбачаєзакріпленняреакцій, щопозначаютьсяподіями, якінастають за ними як бажанийнаслідок, тобтовиступають у виглядіпідкріплення;• вікарненаучіння — ценаучіння через спостереження й аналізособливостейстратегійповедінкинавколишніх;• вербальненаучіння як процесздобуваннясоціальногодосвіду через засвоюваннявербальних моделей, тобто понять і засобівоперуванняними.Триостаннімеханізми є найхарактернішими для учіння. Вербальненаучіннявиступаєпсихологічною основою організаціїїїнавчання й пізнавальногорозвиткулюдини. Оперантне й вікарненаучінняактивнішевикористовуються в процесівихованняособистості.Розглядкласичноїконцепціїнаучіння Е. Торндайка в змозіпоглибитиуявлення про змістнаучіння та йогоокреміпсихологічнімеханізми. Цейвідомийамериканськийдослідниквважавнаучіннязагально-біологічнимпроцесом. У йоготлумаченніфункцієюнаучіння є частковаадаптація до життєвогосередовища, а сутністьцьогопроцесу — в утвореннізв'язківміжсередовищними стимулами й відповідяминервовоїсистеми на них. У результатіздійснення ряду експериментальнихпрограм, для якихвченийуперше в психологічнійнауцізапропонував методики об'єктивногодослідження, у 1914 р. вінсформулювавосновний принцип научіннятварин — тварининаучуються через спроби й помилки, а основним результатом їхньоїактивності є досягнення стану задоволеності.

30.Закони.Вінсформулював і ряд законівнаучіння, поширившиїх і на людину.1. Закон ефекту (успіху) полягаєвтому, що сила зв'язкузбільшується, якщо результатом певноїреакції на певний стимул є задоволення. Задоволення — це стан тварини, до якого вона постійнопрагне, а досягнувши його, нічого не робить, щобщось змінити.2. Закон вправ як необхіднедоповненнядо закону ефекту. Його суть: сила зв'язкузбільшується при збільшеннікількостівідповідей на певнийподразник. Повторнідіївпливають на зміцненнязв'язків не самі по собі, а через результат.Інтеграцієюцихдвохзаконів є такетвердження: ніякеповторення не веде до закріплення, якщо не має позитивного результату.3. Закон готовності: швидкістьутвореннязв'язкузалежитьвідйоговідповідності актуальному становііндивіда, тобтошвидкістьзв'язкузумовленаступенемготовності до функціонуваннянервовихцентрів, якірегулюютьпевну реакцію.4. Закон множинностізв'язків: індивіддосягає мети не зразу, а через ряд реакцій, з якихдобираються найдоцільніші.5. Закон диспозиції (настанови): ефективністьнаучіннязалежить не лишевідзовнішніх умов, а йвід характеру спрямованості індивіда.6. Закон селекції (вибору): підкреслюєнаявність у суб'єктанаучінняздатності правильно добиратидіїсередрізних можливостей.7. Закон аналогії: внаслідокподібностідвохситуаційзнайомої і незнайомої, індивіднабуваєздатностіорієнтуватися в останній.

 

31. Біхевіоризм за Дж.Уотсоном.

Засновником біхевіоризму є Джон Броден Уотсон(1878-1958) У1913р видав працю яку назвали маніфестом, тобто стратегічним програмовим документом «Психологія, як її бачить біхевіорист». Біхевіоризм(англ.behavior- поведінка) це напрям в психології, в основу якого покладено постулат: внутрішні психічні повзані з свідомістю людини не є предметом наукової психології, тому що до них не можна застосувати суто наукові методи, мовляв, нехай ними займається філософія, за допомого інтроспекції, яка дискредитувала себе. Фактично він визнав інтроспекцію як єдиний метод пізнання вищих психічних функцій, визнав тим що віддав ці функції на відкуп інтроспекції. Мовлчв предметом справді наукової психології має бути те, що можна спостерігати, з чим можна експериментувати, а такими є стимули- впливи на тварину чи людину і її реакції на ці впливи.Тому що реакції – це доцільні, адаптивні акти, відтак стимул, реакція, поведінка – наукові терміни, а образ, відчуття, сприймання, мислення, бажання- менталістські.

 

32.Експерименти Е.Ч.Толмена.

1866-1959рр Вважав себе біхевіористом, використовував біхевіористські методики і невдовзі дійшов висновку що не реакції чинять істотний вплив. Внутрішньо психічні фактори які він назвав внутрішніми медіаторами – це сукупність пізнавальних і спонукальних факторів, які діють між стимулами та реакціями. Відтак назвав свій біхевіоризм цілісним на відміну від біхевіоризму Уотсона(молекулярного).Працював не з людьми, а з щурами.

Експеримент №1: Латентне(приховане) научіння. Дві групи щурів пускали в лабіринт, а перед чим їх годували і поїли, тобто ні їжа ні вода не були підкріпленням. На виході з лабіринту лежали мякі пігулки і вода. Тварини блукали в лабіринті. В одній групі не дали їсти на 3день, другій на 7день. Крива научіння стрімко падала і щурі безпомилково знаходили шлях до пігулок. Тобто навчилися без стимулу, запам’ятали, виробили навичку без жодної стимуляції ззовні, тільки за допомогою памяті яка є внутр.-псих. феноменом.

Експеримент №2: Вікарні(лат. потаємні, приховані) на складне розрізнення. Вертикальне табло, на якому 2 круглих дверцят. Стартова площадка. Була проста і складна диференціація(проста-чорні і білі дверцята, складна-дверцята з вертикальними і горизонтальними смугами). Одні з дверцят, напр. білі і вертикальні смуги відчинені, щоб уникнути р-ції, ліве і праве дверцята мінялись у випадковому порядку. Водному випадку тварини помітно довше вагались на початку вироблення навички, інші-наприкінці. Працюють когнітивні(пізнавальні) можливості щура.

Експеримент №3: Вибір напряму. Приміщення з 18коридорами. Коридор який веде прямо до їжі перекритий, наштовхнувшись на перешкоду щурі вагаються, потім вибирають якийсь один з 18 і пробігають його до кінця. Переважна більшість обрала якийсь один з двох ближчих до перекритого коридорів.

 

33.Місце психології в системі наук. Психологія має багатогранні зв'язки як із природничими, так і з соціальними науками. Психологія виникла багато століть тому в надрах філософії як її складова частина. За походженням і основним поняттям психологія тіснопов'язана з філософією. Питання про місце психології в системі наук завжди було і залишається предметом гострих дискусій. Від відповіді на нього залежать можливості використання психологічних даних в інших науках, розуміння того, наскільки правомірно використовувати їх здобутки в психології. Місце, яке відводилося психології в системі наук у різні історичні періоди, свідчило і про рівень розвитку психологічних знань, і про загально-філософську спрямованість самої класифікаційної схеми. У цій схемі психологія завжди була саме тим компонентом, який переконливо показував неспроможність усіх лінійних класифікаційних схем. Жодна наука не переходила з однієї рубрики в іншу стільки разів, як психологія. Так, французький філософ Дені Дідро (1713—1784) відносив психологію разом із логікою до філософії, яку протиставляв фізиці і математиці. Такої думки дотримувався не менш славетний француз Анрі Ампер (1775—1836), їх співвітчизники Клод-Анрі Сен-Сімон (1760—1825) і Антуан Курно (1801 — 1877) вважали психологію біологічною наукою. У найвідомішій класифікації XIX ст. французького філософа, соціолога Огюста Конта (1798—1857) психології взагалі не знайшлося місця. Замість неї було включено френологію та соціологію. Це викликало гостру критику інших науковців, і вже у наступній класифікації англійського філософа Джона-Стюарта Мілля (1806—1873) психологія знову з'явилася у складі філософії. У середині XIX ст. психологія в класифікаціях зайняла місце між біологією і соціологією. Починаючи із системи англійського філософа Герберта Спенсера (1820— 1903), у лоні психології виокремлювали дві протилежні науки — психологію об'єктивну, яка продовжує біологічні науки і вивчає пристосування організму до середовища, і психологію самопізнання — психологію суб'єктивну, яка повинна займатися пізнанням внутрішнього світу людини. Інтроспекцію («свідомість, яка заглядає в середину себе») Г. Спенсер вважав єдино можливим методом вивчення психічного. У 1850 р. німецький психолог і педагог Фрідріх-Едуард Бенеке (1798—1854) починає розглядати психологію як основу всіх наук про людину. Психологія тісно пов'язана з природничими науками, що вивчають будову і діяльність матеріального субстрату психіки — головного мозку. Дані психології постійно використовують представники технічних наук — при проектуванні машин і механізмів, розробленні систем управління, засобів комунікації, засобів відображення інформації тощо. Традиційним є зв'язок психології з педагогікою.

Загальна психологія вивчає закономірності психологічної діяльності людини з нормальним розвитком. Це, зокрема, передбачає розгляд принципових, основних понять, які стоять перед психологією загалом, обґрунтування методів дослідження психічних явищ, формування психологічних закономірностей. Загальна психологія досліджує: пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву); емоційні процеси (емоції, почуття); вольові процеси (боротьба мотивів, прийняття рішень тощо); питання, пов'язані зі спілкуванням, діяльністю особистості, її характером і здібностями.

34.Методологічні принципи загальної психології. Методики-комплекс відповідних тому чи іншому методу засобів, прийомів, процедур, послідовності, взаємозвязаності, взаємозалежності здійснення науково-дослідних операцій.

-принцип відображення, стверджує що зміст психічних процесів, їх носія є відображеним у них змістом об’єктивної реальності, яка його оточує, в умовах якої він функціонує.

-принцип детермінізму, етологія, зоопсихологія та порівняльна психологія проголошує підхід до психіки як до феномену формування, функціонування якого де термінується, зумовлюється, визначається.

-принцип системності скеровує на те, що властивості й особливості психіки слід розглядати співвідносно з тими системами, до яких належать її носій природного чи суспільного середовища і самим її носієм, організмом, суб’єктом як системою.

-генетичний принцип полягає в тому, що досліджуваний психічний феномен має розглядатись в процесі його становлення, формування, перетворень тощо.

35.Методи психології.Спостереження.Види психологічних спостережень.

На основі аналізу особливостей усіх методів дослідження, які використовуються в психології, Б. Ананьєв розподілив їх на чотири групи.

1. Організаційні методи. До цієї групи належать порівняльний, лонгітюдний і комплексний.

Порівняльний метод, який іноді ще називають методом поперечних зрізів, реалізується шляхом зіставлення результатів дослідження окремих індивідів або груп.

Лонгітюдний (англ. lomgitude — довгота) метод застосовують при вивченні результатів багаторазових обстежень тих самих осіб протягом тривалого часу.

Комплексний метод доречний тоді, коли те саме психічне явище вивчають різними засобами або навіть у різних науках.

2. Емпіричні методи. Сюди зараховують спостереження і самоспостереження, експеримент, тест, бесіду, анкету, інтерв'ю, аналіз продуктів діяльності, соціометрію та ін.

3. Кількісний і якісний методи оброблення даних. Кількісні методи — це визначення середніх величин якостей, що досліджуються, і мір їх розсіювання; визначення коефіцієнтів кореляції; факторний аналіз; побудова графіків, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез зібраних даних, їх порівняння й узагальнення.

4. Інтерпретаційні методи. Цю групу утворюють генетичний і структурний методи. Генетичний метод дає змогу інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку з виділенням етапів, стадій, критичних моментів тощо. Структурний метод є засобом встановлення структурних зв'язків між якостями особистості, що є предметом аналізу.

Спостереження- умисне цілеспрямоване сприймання та фіксація зовнішніх проявів психічних феноменів у психіці, поведінці тварин, природних в природних і лабораторних умовах. 1етап- усвідомлюється проблема, виникає задум, висувається гіпотеза, визначаються цілі, завдання, засоби, прийоми і окреслюється загальна схема досліджень. 2етап- охоплює вибір об’єкта спостереження, структурування, поділ його на одиниці, котрі мають вивчатися з орієнтовним переліком проявів, на які необхідно звернути пильну увагу, а також визначення форм, їх фіксація. Напр. письмові, магнітофон, відео, аудіо, фото тощо. 3етап- збирається і фіксується емпіричний матеріал, факти. 4етап- завершальний, опрацювання даних, систематизація, класифікація, осмислення, інтерпретація, пояснення, узагальнення їх.

Порівняльно-психологічні, як і всякі наукові спостереження поділяються на польові і лабораторні, на систематичні і несистематичні. Польові- проводяться в тих природних умовах, у яких живуть ті, за ким спостерігають. Лабораторні- проводяться у спеціально створених умовах, у яких живуть ті, за ким спостерігають. Якщо є така можливість, то вплив факторів, котрі мають спричинити очікувані згідно з гіпотезою прояви, організовується цілеспрямованість. Цей момент зближує лабораторне спостереження з експериментом.

 

Систематичні спостереження- проводяться регулярно, протягом визначеного проміжку часу, напр. цілий рік, навесні і восени, вночі тощо.

Несистематичні-ведуться постійно або епізодично без чітко визначеного плану і жорстких обмежень, але обов’язково з ретельною фіксацією усього того, що спостерігач вважає значущим.

 

36 .Метод самоспостереження або інтроспекції

Цей метод є найдавнішим у психології і спочатку вважався єдиним,а потім основним.Передбачає спостереження:

-людини за самою собою

-за внутрішнім планом власних психічних явищ,власного психічного життя.

Метод побудований на здатності людини усвідомлювати свою особистість,застосування його зумовлене рівнем розвитку в підростаючої особистості,самосвідомості.Цей метод можна застосовувати до людей,які спроможні зробити самозвіт власних уявлень,думок,тощо.Від дослідника який користується метом самоспостереження,вимагається наявність здатності виконувати діяльність в умовах,які впливають на його емоційну сферу.Отже,дослідник має бути емоційно і соціально зрілою особистістю. Метод інтроспекції використовується для вивчення інтересів,уявлень,проф. продуктивності. Самоспостереження як метод не однорідне.Деякі психологи виділяють у ньому ,наприклад,феноменологічного самоспостереження,розроблений представниками гештальтпсихології,інші диференціюють його,виділяючи окремо метод самоспостереження і метод інтроспекції,вказуючи при цьому на різницю функцій,які виконують експериментатор і піддослідний,а також підкреслюючи,що саме метод інтроспекції є суб’єктивним. Челпанов та інші психологи розробили вимоги до використання цього методу,якими передбачаються:

1)Особлива підготовка дослідника

2)Вміння добре розподіляти увагу.

Складність застосування методу самоспостереження в тім,що він вимагає від дослідника бути одночасно і суб’єктом і об’єктом вивчення. Психологи використовують такі продукти самоспостережень: щоденники,автобіографії,листи,спогади.

 

 

37.Методи психології.Експеримент.

Природній експеримент.Цей метод розробив Лазурський.Уперше Лазурський доповів про природній експеримент на 1-зїзді з експериментальної педагогіки у 1810р.Природній експеримент поєднує позитивні риси методу об’єктивного спостереження(природність) і лабораторного експерименту.Він проводиться в умовах,близьких до звичайної діяльності,і формах,які не порушують природності,звичайності для піддослідних.Природний експеримент дає змогу вивчити розвиток підростаючої особистості,її психічні процеси і властивості в ігровій,навчальній та трудовій діяльності.Один із видів природного експерименту є психолого-педагогічний або навчальний експеримент.Він дає змогу вивчити учнів безпосередньо у процесі навчання і виховання,перевіряти ефективність методів навчання і виховання.У природному експерименті розрізняють 2 види:

-констатуючий

-перетворюючий

Лабораторний експеримент.Він здійснюється в психологічних лабораторіях,спеціально обладнаних відповідною апаратурою,яка вимірює і реєструє показники психічних явищ.Природний експеримент проводиться за штучно створених умов ,коли дослідник має можливість добирати доцільні засоби,штучно створювати такі умови,які б забезпечували наукову чистоту експерименту і оптимальне просування дослідника до істини.При проведенні лабораторного експерименту обстежуваний свідомо бере у ньому участь,хоча може й не знати справжньої мети його проведення.Результати Лабораторного Експерименту відрізняються порівняно високим ступенем надійності та вірогідності. Насамперед завдяки контролю змінних умов,які вводив експериментатор.За допомогою Лабораторного Експерименту можна нагромадити дані,однорідні факти,що повторюються у приблизно однакових умовах,для подальшої їх математичної обробки.При використанні Л.Е. важливо враховувати не тільки його сильні,а й слабкі сторони.До останніх відносяться умови проведення лабораторного експерименту ,за яких виникають тривожні стани у обстежуваного,побоювання оцінки його психічних якостей.

 

38.Метод бесіди. Бесіда - метод отримання інформації про індивідуально-психологічні особливості в процесі безпосередньої вербальної (усної) комунікації за спеціальною програмою. Можливість вести спостереження за співбесідником під час особистого спілкування дозволяє досліднику при необхідності змінювати напрям розмови на підставі спостережуваних жестів, міміки, інтонації співбесідника, робити висновки щодо його особистого ставлення до фактів, про які він повідомляє. Неприпустимо, щоб бесіда перетворилася на розпитування чи допит.

Метод бесіди відіграє допоміжну роль, оскільки всю інформацію дає сам опитуваний. Тому бесіду як метод дослідження треба використовувати на початковому етапі для підготовки людини до участі в експерименті.

Одним з різновидів бесіди є інтерв'ю - одержання вихідного матеріалу для наукового дослідження шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди дослідника з випробуваним. У разі проведення інтерв'ю двобічний зв'язок є обмеженим, оскільки дослідник лише фіксує відповідні відповіді випробуваного, зберігаючи нейтральну позицію.

Метод анкети. Анкета - методичний засіб для отримання соціально-психологічної інформації на основі письмового самозвіту випробуваного. Анкета являє собою набір запитань, кожне з яких логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Практична реалізація методу анкети відбувається, як правило, у два етапи. На першому етапі за допомогою відкритих анкет виконують «пілотажне» дослідження. На другому - відбирають більш типові відповіді і на їх основі розробляють закриті анкети. Перевага використання закритих анкет полягає в можливості автоматизації процесу обробки отриманих результатів, що дуже важливо при проведенні масових опитувань.


1 | 2 | 3 | 4 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.055 сек.)