Будівництво костьолів

На Правобережжі у складі Польщі будувалися дерев'яні й муровані костьоли, закономірно зорієнтовані на західноєвропейську архітектурну традицію, та дерев'яні й муровані синагоги, що становили два окремих напрями будівництва.

У найближчі десятиліття після Національно-визвольної війни костьольна архітектура розвивалася мало. Серед цікавіших її пам'яток можна вказати хіба що виразно зорієнтований на римську церкву святої Сусанни костьол Стрітення у Львові. Львів залишався головним осередком костьольної архітектури на українських землях й у XVIII ст., проте в самому місті будували небагато. З львівських костьолів лише домініканський (архітектор Ян де Вітте, 1745—1749) став однією з найхарактерніших споруд свого часу. Він має вторований на центральноєвропейських зразках — віденському костьолі святого Карла Борромео (архітектор Й. Б. Фішер фон Ерлах) — овальний план, виділяється масивною банею на широкому барабані та величним фасадом з могутніми колонами, скупо прикрашеним здрібненими порівняно з формами фасаду скульптурами.

Поряд з костьолом львівських домініканців до кращих пам'яток належить збудований коштом канівського старости Миколи Потоцького за проектом Б. Меретина костьол місіонерів у Городенці на Івано-Франківщині, який репрезентує вже згадуваний тип з двома вежами на фасаді й відзначений притаманним почеркові Б. Меретина підкреслено пластичним трактуванням архітектурних форм. Значно скромніший характер мають збудовані за його проектом костьоли в Берездівцях, Годовиці та Лопатині чи будований на зразок годовицького костьол у Буську.

На Волині не склалося осередків з власними кадрами будівничих і не осіли на постійно приїжджі спеціалісти відповідного фаху, а працювали здебільшого майстри з-поза меж регіону, зокрема з середовища зайнятих на службі у місцевої магнатерії, та декілька ченців. Тут збереглися одинокі пам'ятки, які репрезентують різні напрями будівництва. До ранніх зразків належать костьол Іоанна Хрестителя в Дубровиці (1695—1702), святого Антонія у Великих Межирічах (архітектор Войцех Ленартович, 1702—1725). Ян де Вітте запроектував костьол монастиря кармелітів босих у Бердичеві, який, власне, й приніс йому ширше визнання. Оригінальністю не лише на волинському, а й на загальноукраїнському тлі виділяється костьол бернардинів у Збаражі зі скупими монументальними формами фланкованого симетричними вежами увігнутого фасаду, цілковито позбавленого декорації. Іншим варіантом храму з двома вежами є ліцейський костьол у Кременці (архіт. П. Гіжицький, 1731—1741).

Серед костьолів Поділля виділяються подомініканський у Сидорові (1730— 1741), тринітарський у Кам'янці-Подільському (1750—1768), парафіяльні в Тарноруді (1754) та Шаргороді (1760— 1786). їх будівничими були декілька практикуючих ченців, нечисленні архітектори на службі у місцевих магнатів. Специфічний акцент у склад середовища зайнятих на Поділлі будівничих вносили коменданти Кам'янця-Подільського, більшість з яких були проектантами; з них яскравіший слід залишив по собі лише Ян де Вітте.

Поряд з мурованими поширеними були також дерев'яні костьоли, проте нині вони відомі лише в унікальних прикладах скромного характеру, хоч у XVIII ст. однозначно переважали над мурованими. На Львівщині їх репрезентує Благовіщенський у Таданях (1734), єдиний приклад з Волині — Успенський у Вишенці.

Синагоги мали прямокутне приміщення з підвищенням для читання Святого Письма посередині та приміщенням для жінок над входом чи на галереях у дерев'яних будинках. Серед мурованих характерними можуть бути Жовківська (кінець XVII ст.) та Бродівська (1742) синагоги. З дерев'яних не вціліла жодна, проте в літературі зафіксовано ряд споруд другої половини XVII та XVIII ст. До раніших належали пам'ятки в Кам'янці-Струмиловій, Яричеві, Теребовлі, Погребищі; до середини — другої половини XVIII ст. — у Печеніжині, Жидачеві та Роздолі.

Поиск по сайту: