Загальний огляд природи України: кордони, розміри території, рельєф, корисні копалини, клімат, водні об’єкти, рослини, тварини

Поняття про природні зони. Загальна характеристика природи України.

План.

1. Загальний огляд природи України: кордони, розміри території, рельєф, корисні копалини, клімат, водні об’єкти, рослини, тварини.

2. Зона мішаних лісів.

3. Лісостепова зона.

4. Степова зона.

5. Українські Карпати. Кримські гори.

6. Природа Запорізької області.

7. Охорона природи в Україні.

Загальний огляд природи України: кордони, розміри території, рельєф, корисні копалини, клімат, водні об’єкти, рослини, тварини.

Україна розташована в основному на південному заході Східноєвропейської рівнини, в Центрально-Східній Європі. Лише невелику частину її території займають Карпатські і Кримські гори - складові великої Гімалайсько-Альпійської гірської системи. Територія України лежить у помірному кліматичному поясі Північної півкулі. В її межах чітко (як ні в жодній іншій країні Європи) простежуються три фізико-географічні зони — лісова, лісостепова і степова, а в Карпатах і Кримських горах - висотна поясність. Фізико-географічні зони України помітно змінюються із заходу на схід (насамперед за кліматичними і ґрунтово-рослинними ознаками).

Україна — найбільша держава Європи, її площа становить 603,7 тис. км². Площа другої за величиною європейської держави — Франції становить 551,5 тис. км².

Територія України розташована між 44° 23' і 52° 25' північної широти ти між 22° 08' і 40° 13' східної довготи (див. фізичну карту України на першому форзаці підручника). Вона простягається зі сходу (крайньою східною точкою є с. Червона Зірка Луганської обл.) на захід (м. Чоп Закарпатської обл.) на 1316 км. У найширшій центральній частині держави відстань між крайніми північною (с. Грем'яч Чернігівської обл.) та південною (мис Сарич у Криму) точками досягає 896 км.

Загалом територія держави витягнута із заходу на схід на 423 км більше, ніж з півночі на південь. Протяжність північної і південної частин із заходу на схід значно менша, ніж центральної.

Україна, знаходиться в другому (київському) часовому поясі. Різниця в географічній довготі між крайніми західною і східною її точками дорівнює 18°, що відповідає різниці в часі 1 година і 12 хв. Середній меридіан другого часового поясу проходить поблизу Києва, тобто майже центральною частиною території України.

Центр України знаходиться в точці з географічними координатами 49 01' північної широти і 31° 02' східної довготи. Ця точка розміщена за 2 км на захід від м. Ватутіного у Черкаській області.

Україна має переважно рівнинний рельєф, порівняно теплий помірно континентальний клімат, родючі чорноземні ґрунти. Гори — Карпати і Кримські — невисокі і не перешкоджають здійсненню господарських зв'язків. Частина річок судноплавна.

Україна має протяжний державний кордон. Його довжина становить 7700 км. Кордон простягається по суходолу (5740 км) і морях (1960 км). 1560 км морського кордону припадає на Чорне море і 400 км - на Азовське. За протяжністю державного кордону Україна посідає одне з перших місць у Європі.

Держава безпосередньо межує з сімома країнами - Російською Федерацією, Білоруссю, Молдовою, Румунією, Польщею, Угорщиною і Словаччиною (див. карту першого форзацу). Найдовшими є кордони з Російською Федерацією (2063 км), Молдовою (1191 км) і Білоруссю (1084 км). Довжина кордону України з Румунією становить 625 км, Польщею - 543 км, Угорщиною - 135 км, Словаччиною - 99 км. Через Чорне море Україна має спільні кордони з Туреччиною, Болгарією і Грузією.

Державний кордон України здебільшого проходить рівнинними територіями. Лише з Румунією, Польщею і Словаччиною він простягається гористими районами Карпат, причому з Румунією — на значній відстані.

Південну частину України омивають води Чорного та Азовського морів, а на крайньому південному заході її кордон виходить до нижнього Дунаю - другої за довжиною після Волги річки Європи. Через практично незамерзаючі порти Чорного моря, а також Азовське море і Дунай, здійснюється воднотранспортне сполучення з багатьма країнами. Дунай і його судноплавні притоки протікають через територію семи європейських держав.

Частина державного кордону України проходить природними рубежами: з Польщею - по р. Західний Буг, з Білоруссю по Дніпру, з Російською Федерацією по Сіверському Дінцю, з Румунією - по Кілійському гирлу Дунаю і по самому Дунаю, з північно-західною частиною Молдови - по Дністру, з північною її частиною - по р. Прут; у Закарпатті окремі відрізки державного кордону України з Румунією та Угорщиною пролягають по лівій притоці Дунаю - р. Тисі.

Північний і північно-західний кордон України з Російською Федерацією, Білоруссю і Польщею простягається низовинною, місцями заболоченою територією Поліської низовини.

Рівнинною територією, де також відсутні природні рубежі, проходить східна частина державного кордону України з Російською Федерацією. Через низовину (Закарпатську) проходить кордон України з Угорщиною і частково зі Словаччиною.

На рівнинних просторах України розрізняють низовини і височини. Низовини переважають у північній, північно-східній та південній частинах країни. Найбільшими з-поміж них є Поліська, Придніпровська, Причорноморська, Закарпатська низовини.

На крайній півночі лежить південна частина Поліської низовини. Загальний похил її поверхні із заходу на схід. Рельєф низовини рівнинний, часто порушується горбоподібними підвищеннями, валами і горбами, що є результатом льодовикової і вітрової діяльності. Переважні висоти 150-200 м. Низовина заболочена, заторфована. Трапляється багато прісних озер, особливо на північному заході, велику площу займають ліси з переважанням сосни. Клімат м'який помірно континентальний. Поліська низовина головний в Україні регіон осушувальної меліорації, найбільший резервуар підземних прісних вод.

У північно-східній частині України розташована Придніпровська низовина, яка фактично є продовженням Українського Полісся. Межа цієї низовини проходить на заході і південному заході вздовж Дніпра, на північному сході - схилами Середньоруської височини, на сході і півдні відрогами Приазовської височини і Донецького кряжа. Загалом Придніпровська низовина займає основну територію північної та центральної частин лівобережжя Дніпра. Пересічні висоти 50-170 м, максимальна 236 м. Відносні висоти змінюються від 20 м на півночі до 60 м на півдні. На схилах долин добре розвинута яружно-балкова мережа. Ерозійне розчленування надало рівнинній поверхні хвилястого характеру. У центральній і південній частинах Придніпровської низовини яри переважають на схилах долин лівих притоків Дніпра. У північній частині розвинуті льодовикові і водно-льодовикові форми рельєфу. На низовині поширені мішанолісові, лісостепові і частково степові ландшафти.

Південну частину України займає Причорноморська низовина, яка на півдні закінчується невисокими стрімкими уступами у бік Чорного та Азовського морів. Простягається дугоподібною смугою завширшки 120-150 км. На півдні низовина переходить на Кримський півострів: на заході вона межує з Тарханкутською, на сході — з Керченською височинами, на півдні безпосередньо прилягає до Кримських гір. Західна межа Причорноморської низовини проходить південними відрогами Центральномолдавської височини, східна переходить у Приазовську височину.

Південно-західну частину Закарпаття займає плоска, східчаста, слабо нахилена до р. Тиси Закарпатська низовина, що є частиною Середньодунайської рівнини. Ширина низовини 22-35 км, довжина 80-120 км. Середні висоти 100-120 м. Найбільшої висоти досягає Брегівське горбогір'я - до 369 м. Майже 50% площі низовини розорано. Лісів мало - 10-15%.

Значні площі в Україні займають підвищені рівнини -височини: Подільська, Волинська, Хотинська, Придніпровська, Приазовська, Донецька.

Подільська височина розташована в південно-західній частині України. На південному сході вона обмежена долиною Південного Бугу, на південному заході - долиною Дністра. На півночі височина обривається крутим уступом до плоскохвилястої низовини Малого Полісся, яке відділяє її від Волинської височини. На північному сході поступово переходить у Придніпровську височину. Подільська височина простягається смугою завдовжки 580 км, завширшки до 180 км. Пересічні висоти її становлять 280-320 м на півночі і до 150-170 м на півдні. На території височини виділяються окремі горбасті пасма: Кременецькі гори, Гологори з найвищою точкою Поділля Камулою (471 м), Вороняки, Опілля, Розточчя, Товтри (Медобори). Товтри є залишками вапнякових бар'єрних рифів, що утворилися з відмерлих коралів неогенового періоду. На території Подільської височини поширені карстові печери.

На північ від Подільської лежить Волинська слабохвиляста височина. Вона охоплює південні частини Волинської і Рівненської областей, простягаючись від р. Західного Бугу до кордонів Житомирської області. Волинська височина невелика. Довжина її близько 200 км, ширина 40-50 км. Пересічна висота становить 220-250 м. Найвища частина — Мізоцький кряж (342 м). Поверхня Волинської височини дуже розчленована долинами, балками, ярами. Поширені карстові форми рельєфу.

На південь від Подільської, в межиріччі Дністра і Пруту, розташована Хотинська височина. Вона невелика за площею. З південного заходу на північний схід простягається на 50 км, ширина її близько 22 км. Пересічна висота становить 350-400 м. Саме тут знаходиться найвища точка рівнинної частини України г. Берда (515м). Височина добре освоєна в господарському відношенні. Поширені дубово-грабові і букові ліси.

Велику площу на Правобережжі Дніпра займає Придніпровська височина, що лежить на схід від Подільської і Волинської височин. Межею на сході є Дніпро, на півночі — Поліська, а на півдні Причорноморська низовини. Пересічні висоти змінюються від 150-170 м на півдні до 220-240 м на півночі. Найвища точка — 323 м — знаходиться в Канівських горах. Низовина цілком лежить на. Українському щиті. Поверхня її плоска, хвиляста, подекуди погорбована, має загальний похил на південний схід. На півдні розчленована глибокими річковими долинами, на сході, особливо в районі м. Канева, — численними ярами і балками.

Приазовська височина збігається з південно-східним виступом Українського щита і досягає абсолютної висоти 200-300 м. Північний схил височини вузький, стрімкий, південний — значно ширший і досягає 45-60 км, поступово переходячи у Приазовську низовину. На поверхню часто виходять кристалічні породи; вони повсюдно залягають у нижніх частинах річок, ярів і балок. Найвища точка Приазовської височини — гора Бельмак-Могила (324 м).

У північно-східну частину України вузькою смугою (40-50 км) заходять відроги Середньоруської височини, що з півночі на південь простягається майже на 1000 км. Ви­сочині властиві переважно ерозійні форми рельєфу. По­верхня нахилена в південному і південно-західному напря­мах. Пересічні висоти становлять 190-200 м, макси­мальна 234 м. Рельєф тут горбистий. Поширені зсуви, карстові явища, яри. Деякі з ярів простягаються на кілька кілометрів.

На південному сході України лежить Донецька височи­на, її протяжність із заходу -- північного захо­ду на схід — південний схід — близько 350 км, найбільша ширина до 150 км. Донецька височина межує з Придніпровською низовиною, Приазовською височиною, Приазовською низовиною і Середньоруською височиною. Середні висоти становлять 175-300 м. На височині виділя­ються: в південно-східній частині — Донецький кряж, на північному заході - Бахмут - Торецька рівнина. На До­нецькому кряжі знаходиться найвища точка височини - гора Могила-Мечетпна (367 м). Височина дуже порізана ярами і балками, трапляються осипи, обвали, зсуви, різні карстові форми, різноманітні антропогенні форми вугільні терикони, відвали, кар'єри.

Мінерально-сировинні ресурси — це корисні копалини, які видобувають із надр Землі і використовують у різних галузях виробництва.

Україна добре забезпечена багатьма мінерально-сировинними ресурсами. Тут відомо понад 90 видів корисних копалин, відкрито близько 8000 родовищ. З розрахунку на порівняльну одиницю площі корисних копалин видобувається в 10 разів більше, ніж загалом у світі. Однак видобуваються мінерально-сировинні ресурси не завжди раціонально -в надрах часто залишається і втрачається 20-80% корисних копалин.

Мінерально-сировинні ресурси поділяють на три великі групи: паливні (горючі), рудні (металеві), нерудні (неметалеві).

До поверхневих вод належать річки, озера, водосховища, канали, болота.

Провідна роль у загальному обігу вологи і задоволенні потреб господарства та населення прісною водою належить річкам. В Україні налічується більш як 4 тис. річок довжиною понад 10 км, з них 117 понад 100 км.

Більшість річок належить до басейнів Чорного та Азовського морів і лише Західний Буг та Сян - до Балтійського басейну. Річки є важливими транспортними шляхами, джерелом одержання електроенергії.

Водні маси річок формуються за рахунок місцевого стоку і транзитних вод. Останні надходять Дунаєм, Дніпром, Сіверським Дінцем та деякими іншими водними артеріями. У розрахунку на одного жителя водозабезпеченість на заході майже в 7 разів вища, ніж на півдні, і в З рази вища, ніж на сході України.

Велике значення у забезпеченні чистою водою потреб людини мають підземні води. Вони залягають у надрах Землі, заповнюючи пори та пустоти гірських порід.

З-поміж природних водойм провідне місце в Україні належить озерам і лиманам. Лиман це витягнута мілководна затока, що утворюється від затоплення морем пригирлової частини річкової долини або балки. Формується в результаті опускання суходолу і підтоплення його морем. Лимани бувають відкриті, що сполучені з морем, і закриті відокремлені від моря. Вони поширені в південно-західній і центральній приморській частинах держави.

На території України налічується близько 20 тис. озер, у тому числі понад 7 тис. площею від 0,1 км² і більше, 43 - площею від 10 км² і більше.

У північно-західній частині країни на Волині є озера, що утворилися у карстових зниженнях рельєфу. Це - Шацьке поозер'я. Найбільшим озером цього краю є Світязь, берегова лінія якого перевищує 30 км. Крім того, тут розташовані озера Пулемецьке, Луки та ін. Живляться ці озера атмосферними і підземними водами.

Великі озера зосереджені в плавнях Дунаю (Кагул, Ялпуг, Катлабуг, Китай та ін.). Багато озер і закритих лиманів є на узбережжі Чорного та Азовського морів (Сасик, Хаджибейський, Куяльницький). У степовій частині Криму налічується понад 50 солоних озер (Донузлав, Сасик-Сиваш, Сакське, Кирлеутське, Айгульське та ін.).

Ґрунт формується у верхньому шарі земної кори під впливом багатьох чинників: материнських порід (підґрунтя), води, повітря, тепла, живих організмів. Важливе значення має бережливе ставлення до ґрунтів. Це особливо стосується чорноземів України, дуже вразливих до різних негативних впливів.

Важливо зазначити, що ґрунти повільно змінюють свої властивості. Наприклад, у багатьох місцях широколисті ліси на лесоподібних породах ще в незапам'ятні часи були знищені, і тепер на їх місці знаходяться розорані поля. Однак ґрунти залишаються сірими лісовими, тобто типовими для широколистих лісів.

Ґрунти змінюються залежно від географічної широти і абсолютної висоти місцевості. Кожній природно-географічній зоні чи висотному поясу властивий певний тип ґрунту. Адже кожна зона чи кожен пояс мали більш-менш однакові природні передумови ґрунтоутворення.

Однак в Україні помітні територіальні відмінності клімату - одного з важливих чинників ґрунтоутворення. На схід посилюється його континентальність, відповідно зменшується вологість ґрунту, а, отже, і змінюється природна рослинність. На ґрунтоутворення великою мірою впливає характер рослинного покриву. Упродовж тисячоліть рослини перетворюють материнську породу, збагачують її органічними речовинами. Мікроорганізми та інші живі організми продовжують цю «роботу», перетворюючи рештки рослин на гумус - перегній.

Рослинність України відзначається різноманітністю видового складу. На її території налічується понад 25 тис. видів рослин, у тому числі близько 4 тис. видів водоростей, понад 15 тис. видів грибів і слизовиків, понад 1 тис. видів лишайників, майже 800 видів мохоподібних. Вищих судинних рослин — 4523 види (для порівняння: у Білорусі -1460, Молдові - 1782, Польщі - 2300 видів).

В Україні росте близько 80 видів дерев, 280 - чагарників, 985 однорічних трав'янистих рослин. З вищих рослин 600 видів є ендемічними, тобто такими, що трапляються тільки в межах держави; майже стільки ж рідкісних і зникаючих видів рослин. Половина всіх ендемічних і близько 30% всіх рідкісних і зникаючих видів поширені в Кримських горах і Карпатах. Природна рослинність збереглася лише на п'ятій частині території країни. У процесі виробничої діяльності людини рослинність істотно змінилася. Упродовж XVI - XIX ст. у лісостеповій зоні площа лісів скоротилася більш як у п'ять разів, а площа дубових і букових лісів тільки у XIX ст. зменшилася на чверть.

Природна рослинність переважно збереглася в лісах, на заповідних територіях, луках і пасовищах, схилах ярів і балок. Тут широкий видовий склад лікарських, вітамінних, ефіроолійних, медоносних, дубильних і фарбувальних рослин.

Тваринний світ України налічує майже 44 тис. видів, з них ссавців — 180 видів, птахів — 344, риб — понад 270 видів. Тваринний світ України протягом геологічної історії пройшов складний шлях розвитку. Сучасних рис він набув на початку антропогенного періоду. В останнє тисячоліття в зв'язку з ростом населення та посиленням його господарської діяльності видовий склад тварин постійно змінюється: багато тварин стають рідкісними.

Майже повсюдно (крім Криму і нижнього Лівобережжя Дніпра) поширений вовк. Місцем постійного проживання бурого ведмедя є Карпати, а також крайня північна частина Сумщини. Лісовий кіт живе в Карпатах, північно-східній частині Львівщини і на південному сході Волинської області. На крайній півночі Полісся трапляється рись.

У західній, центральній і північній частинах водиться борсук, повсюдно (крім Криму і крайньої південно-східної причорноморської та приазовської територій) — горностай, в усіх регіонах — лисиця звичайна, норка звичайна. На берегах річок північної, західної і південно-західної частин України живе видра, у верхньому басейні Дніпра — бобер, у лісових і лісостепових районах — білка.

Повсюдно водяться заєць-русак, єнотовидний собака, дикий кабан (крім Причорномор'я і крайньої східної території держави). У західних, південних і крайніх східних районах трапляється олень благородний. У центральних і західних - козуля європейська, на півночі України — лось європейський.

Акліматизовано та реакліматизовано зубра, кабана середньоазійського, зайця-біляка, ондатру, кролика дикого та ін. Центральна і західна частини України - райони переважного розведення таких цінних звірів у неволі, як норка американська, песець, лисиця сріблясто-чорна, нутрія.

Останнім часом поголів'я більшості видів мисливських звірів істотно не змінилося (крім лосів, лисиць і диких свиней).

З птахів для Полісся і Карпат характерні глухар, чорний лелека, рябчик, для Карпат - беркут, для південно-східної частини України — дрофа, південної — бекас.

У прибережних районах Чорного та Азовського морів поширені сіра гуска, лебідь-шипун.

Багато птахів в Україні потребують охорони. Це журавель сірий і журавель степовий, чайка чорноголова, орлан-білохвіст, стерв'ятник, гриф чорний, орел степовий, беркут та ін.

Поиск по сайту: