Тема 4: Базовий компонент дошкільної освіти та програми дітей дошкільного віку

План

n 1. Забезпечення ефективного планування та організації освітнього процесу дошкільного навчального закладу.

n 2. Особливості освітнього простору сучасного дошкільного навчального закладу.

n 3. Організація освітнього середовища.

n 1. Забезпечення ефективного планування та організації освітнього процесу дошкільного навчального закладу.

n Для успішного здійснення завдань дошкільної освіти вирішальною має стати практика визнання пріоритету дитячого буття, за якої в центрі уваги є дитина.

n Щоб забезпечити гармонійну єдність процесів виховання і навчання, спрямовану на розвиток і саморозвиток дітей, необхідне цілеспрямоване, раціональне планування.

n Відмінною рисою планування є його спрямованість на створення і зміну організованих процесів розвитку, виховання і навчання. Воно дозволяє обґрунтовувати прогноз, розробку і реалізацію тих змін в конкретному педагогічному середовищі, які сприяють його вдосконаленню. Зазначимо, що під «педагогічним плануванням» ми розуміємо процес.

n Продуктами планування в інтелектуально-інформаційному плані є організація різних видів діяльності, які несуть у собі як раціональні, так і ціннісно-смислові риси. Здійснення запланованих дій відбувається в оточенні деякого динамічного внутрішнього і зовнішнього середовища, яке впливає на процес реалізації дій певною мірою

n Основні пріоритети подальшого розвитку та оптимізації дошкільної освіти:

n – впровадження особистісно орієнтованої моделі виховання;

n – гуманізація освітньо-виховного процесу;

n – орієнтація на активне проходження дитиною кожного вікового періоду дошкільного дитинства;

n – впровадження інноваційних освітніх технологій;

n – інтегрований підхід до організації та змісту освіти;

n – забезпечення наступності між дошкільною і початковою ланками безперервної освіти;

n – взаємодія суспільного і родинного виховання.

n Планування освітнього процесу в різних вікових групах дошкільного закладу має відповідати низці сучасних вимог:

n орієнтуватися на пріоритетні потреби сьогодення у забезпеченні належної якості розвитку, вихованості і навченості дитини дошкільного віку;

n забезпечувати право дитини на реалізацію свого природного потенціалу, її основних життєвих тенденцій до самореалізації, саморозвитку і самозбереження;

n забезпечувати право педагога на свободу вибору під час визначення форми планів, напряму та змісту власної педагогічної діяльності;

n спиратися на досягнення психологічної, педагогічної та інших наук, передового педагогічного досвіду;

n органічно поєднувати формування базису особистісної культури дошкільника з національною культурою українського народу, культурними надбаннями попередніх поколінь і світової культури;

n здійснюватись на засадах доцільності, помірності, відповідності обраній стратегії та державній програмі; враховувати міжпредметні, інтегративні зв’язки, досягаючи взаємопроникнення і логічного підпорядкування всіх складових плану під час вибору тематики різних форм роботи з дітьми, визначення ускладнень змісту і методики їх проведення.

n Умовами ефективної організації життєдіяльності дитини в дошкільному закладі є:

n Забезпечення емоційного комфорту, створення атмосфери доброзичливості, надання дитині можливості звернутися до дорослого в ситуаціях страху, невідомості; сприяння відчуттю захищеності, довіри до навколишнього світу.

n Створення розвивального, природного, предметно-ігрового та соціального середовища.

n Інтеграція змісту освіти в різних видах діяльності дітей.

n Професійна готовність педагога (компетентність в основних сферах життєдіяльності, знання вікових та індивідуальних особливостей дошкільників, готовність до змістовного спілкування з ними, володіння сучасними освітніми технологіями).

n Буття дитини в дошкільному закладі – це послідовний перебіг певних його складових, які нормують чергування активної діяльності та відпочинку. Основні з них:

n ранкові, денні, вечірні прогулянки;

n різноманітні гігієнічні процедури;

n харчування (сніданок, обід, підвечірок, вечеря);

n ігри (самостійні та організовані);

n спілкування (з дорослими та дітьми);

n заняття (колективні, підгрупою, індивідуальні, самостійні);

n відпочинок, релаксація, сон.

n Здійснений аналіз уможливлює формулювання основних положень щодо планування освітнього процесу в умовах сучасного дошкільного навчального закладу:

n 1. Основою планування є та програма виховання дітей в дитячому садку, яка прийнята для керівництва і ставить перед педагогами конкретні завдання щодо формування особистості дошкільника.

n 2. План має будуватися на основі дидактичних принципів: взаємозв’язку всіх розділів виховної роботи, систематичності, послідовності, доступності, повторюваності матеріалу, диференційованого та індивідуального підходів до дітей.

n 3. При складанні плану враховуються конкретні педагогічні умови (віковий склад групи, рівень розвитку дітей, оволодіння знаннями, навичками, уміннями, умови дитсадка, напрями роботи колективу та інше).

n 4. План мусить бути календаризованим, тобто чітко передавати зміст роботи з малюками впродовж дня. У ньому вказується, в яких видах діяльності, на яких заняттях, в які моменти життя буде здійснюватись та чи інша виховна робота.

n 5. Форма планування може бути різною (для педагога-початківця, стажиста, вищої кваліфікаційної категорії). Вона затверджується педагогічною радою дошкільного закладу, заноситься в протокол (із вказівкою прізвища педагога і форми планування – поширеної чи спрощеної). Проте в жодному випадку не допускається пропущення окремих видів занять та діяльності дітей пішохідні переходи, сюжетно-рольові ігри, конструктивно-будівельні, театралізовані ігри, самостійна художня діяльність, художня праця і таке інше.

n 2. Особливості освітнього простору сучасного дошкільного навчального закладу.

n На думку К. Крутій «освітній простір» відноситься до складних, багатоаспектних педагогічних явищ, які характеризуються не стільки кількісними, скільки якісними показниками. Необхідною умовою планування освітнього простору ДНЗ є визначення аспекту сприйняття цього особливого педагогічного явища. Обраний аспект відноситься до низки сутнісних характеристик освітнього простору ДНЗ і є системоутворювальним чинником

n Освітній простір ДНЗ складається з таких компонентів: взаємодія з різними освітніми інститутами, соціальними партнерами й учасниками педагогічного процесу; предметно-розвивальне середовище; освоєння змісту дошкільної освіти.

n Принципи планування освітнього простору охоплюють:

n розвиток дошкільника в контексті особистісно-зорієнтованого підходу з урахуванням сензитивних періодів, провідних видів діяльності, а також творчого розвитку дитини як суб’єкта своєї життєдіяльності;

n урахування соціокультурного контексту проектування, його культуровідповідності та діалогічності;

n ампліфікацію (збагачення) умов розвитку від мономоделі середовища до середовища відкритого типу;

n інтеґрацію спілкування, пізнавальної, перетворювальної, оцінно-контрольної та інших видів діяльності дитини;

n взаємодію соціокультурного досвіду, професійного, особистісного досвіду педагога і особистісного досвіду дитини;

n співтворчість і співпраця всіх суб’єктів освітнього простору.

n Ефективне планування та організація освітнього процесу в ДНЗ неможлива без педагогічного проектування. Г. Муравйова дає таке тлумачення категорії «проектування» – «це діяльність з осмислювання майбутнього перетворення дійсності з урахуванням природних і соціальних законів, на основі вибору і прийняття рішень»

n А педагогічне проектування Г. Муравйова розглядає як вид професійної діяльності вчителя, що характеризується сукупністю методів і засобів, які забезпечують передбачення вчителем технологічної структури освітнього процесу та його результатів. Дослідниця робить акцент на тому, що проектування як вид професійної діяльності педагога передбачає осмислення освітнього процесу на основі аналізу педагогічної ситуації і вибору оптимального варіанту його реалізації

n За В. Стрєльніковим, поняття «педагогічне проектування» може мати два можливі трактування – у широкому та вузькому розумінні.

n Відповідно, під педагогічним проектуванням у широкому розумінні мають на увазі конструювання теоретичних і нормативних моделей на основі ще більш загальної теорії. Педагогічне проектування у вузькому розумінні визначає створення конкретних проектів, які без-посередньо спрямовують практичну навчальну діяльність

n Проектування освітнього простору ДНЗ – складний багаторівневий процес, що реалізовує у взаємозв’язку діагностичну, проектно-нормативну, прогностичну, організаційно-координаційну, коректувальну, аналітико-інформаційну педагогічну діяльність

n Об’єктами проектування освітнього простору є: вихованість і навченість дітей, професійна компетентність і майстерність педагога, процеси педагогічної діяльності; діяльність (творча, трудова, професійна). Основними функціями управління проектуванням освітнього простору науковці називають інформативну, мотиваційну, розвивальну, координаційну

n Одним з інструментів педагогічного проектування є моделювання (дослідження яких небудь об’єктів, явищ, процесів, систем шляхом побудови і вивчення їх моделей). Модель (зразок, приклад, міра, мірило) у педагогічному проектуванні дозволяє формалізувати проектовані процеси або проблеми, що вивчаються, а це, у свою чергу, допомагає зробити припущення про взаємозв’язки, причини, що впливають на події і, якщо необхідно, здійснити уявне моделювання, отже, прослідити їх можливий розвиток.

n У структурі освітнього простору ДНЗ можна виокремити два основні рівні локальних освітніх середовищ (про це далі у підрозділі):

n на рівні діяльності освітньої установи — культурне педагогічне середовище ДНЗ;

n на рівні індивідуальної діяльності педагога — середовище професійного функціонування педагога.

n Освітній простір ДНЗ є сукупністю локальних освітніх середовищ, які знаходяться у взаємодії один з одним.

n Основні підходи до розробки моделі планування та організації освітнього простору дошкільного навчального закладу:

n 1. Освітній простір ДНЗ відноситься до складних, багатоаспектних педагогічних явищ, які характеризуються не стільки кількісними, скільки якісними ознаками; може бути описано у вигляді різних моделей; практично неможливо описати повно і детально, отже, способам опису освітнього простору ДНЗ властиве спрощення і суб’єктивність;

n 2. Суб’єктивність у розумінні та описі освітнього простору ДНЗ впливає на вибір адекватної моделі процесу педагогічного планування;

n 3. Розробка моделі процесу планування якого-небудь об’єкту в педагогічній практиці сприяє, з одного боку, уточненню, систематизації, «збірці» уявлень про цей об’єкт, отже, впливає на подальший хід проектування, з другого боку, — сприяє наладці стабільності функціонування ДНЗ в умовах режиму інноваційних перетворень;

n 4. У процесі планування моделі можуть змінюватися, це відбувається за рахунок збагачення уявлень проектувальників щодо сутності проектованого об’єкту, яка складається під впливом педагогічної науки, передової педагогічної практики і тих ситуацій, які виникають у конкретному ДНЗ у процесі педагогічного планування;

n 5. Процес планування освітнього простору ДНЗ повинен ґрунтуватися на ціннісно-смисловому узгодженні позицій усіх суб’єктів освітнього процесу, а також супроводжуватися навчанням педагогів техніці педагогічного планування

n 3. Організація освітнього середовища.

n Освітнє середовище – це форма діяльності людей, яка утворюється в результаті їх спільної взаємодії в освітньому процесі.

n Г. Ковальов виокремлював такі структурні одиниці освітнього середовища:

n фізичне оточення (архітектура будівлі, дизайн, простір аудиторних приміщень);

n людські фактори (особистісні особливості та успішність, зміна персонального та міжособистісного простору, розподіл статусів та ролей, статевовікових та національних особливостей педагога та вихованця);

n програма навчання (структура діяльності стиль викладання, кооперативні та конкурентні форми організації освіти, зміст навчання)

n Отже, під освітнім середовищем розумітимемо спеціально створене предметне й соціокультурне оточення дитини, що включає різні види умов і засобів здобуття освіти, способи забезпечення продуктивної діяльності, це система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні.

n Не можна не зазначити і той факт, що в педагогічній теорії і практиці поширеним є також поняття «розвивальне середовище», яке близьке за змістом до поняття «освітнє середовище».

n Поняття «розвивальне середовище» було введено Дж.Равеном як простір розвитку компетентності. «У такому середовищі, – за словами Дж.Равена, – люди мають можливість прагнути до цілей, які їх цікавлять, і у процесі їх досягнення розвивати свою компетентність». Розвиваюче середовище для дитини – простір дитинства – простір широких можливостей, де створені максимальні умови для розвитку та саморозвитку дитини.

n Ми дотримуємось визначення, запропоноване К. Крутій, яка під розвивальним освітнім середовищем розуміє спеціально змодельовані умови, що забезпечують різноманітні варіанти вибору шляху розвитку і дорослішання особистості. Створення освітнього середовища дозволяє дитині усвідомити власні можливості, виявити ініціативу і всебічно реалізувати себе.

n У контексті планування та організації освітнього процесу ДНЗ доцільно використовувати і диференціацію складових освітнього середовища, запропонованого В. Пановим:

n – діяльнісну складову – це сукупність різних видів діяльності, які необхідні для розвитку і навчання;

n – комунікативну – простір міжособистісної взаємодії в безпосередній або предметно-опосередкованійформі і способах взаємодії учня (у нашому випадку дитини) з даним освітнім середовищем та іншими його суб’єктами;

n – просторово-предметну – сукупність просторово-предметних засобів, яка забезпечує можливість просторових дій та поведінку субєктів

n Важливим у плануванні та організації освітнього середовища в ДНЗ є вимога у тому, що цей процес має базуватися на аналізі вікових та індивідуальних особливостей вихованців, підпорядковуватися принципам доцільності (здорового глузду) та системності. Педагог планує освітню роботу як з усіма вихованцями, так і з окремими дітьми (новачками, тими, хто часто хворіє і не відвідує через це дошкільний заклад, хто з різних причин має проблеми в особистісних досягненнях тощо).

n Варто час від часу застосовувати диференційований підхід у доборі різних за змістом, складністю, умовами організації завдань; надавати вихованцям можливість самостійно обрати зміст, матеріал, варіант виконання.

n Це стосується як групи в цілому, так і дітей, які випереджають або відстають від них (поділ умовний, оскільки розвиток – процес динамічний).

n Реалізація сучасних підходів до освіти дошкільнят (здійснення ідей розвивального навчання та особистісно-орієнтована модель взаємодії вихователя і дитини) можлива тільки при дотриманні принципів побудови освітнього середовища в групі ДНЗ.

n 1. Принцип поваги до потреб, потреб дитини.

n 2. Принцип поваги до думки дитини. Розвиваюче середовище вибудовує для дітей вихователь.

n 3. Принцип функціональності означає те, що в обстановці приміщення знаходяться тільки ті матеріали, які востребуются дітьми і виконують розвивальну функцію.

n 4. Принцип випереджаючого характеру змісту освіти.

n 5. Принцип динамічності – статичності середовища.

n Н. Лохвицька виокремила такі основниі принципами облаштування освітнього середовища для дітей в дошкільних навчальних закладах є:

1. Принцип взаємодії означає, що провідною умовою впровадження особистісно орієнтованої моделі взаємодії дорослого з дітьми є встановлення між ними позитивних стосунків.

2. Принцип активності, самостійності й творчості полягає в тому, що діти, діючи в організованому предметно-ігровому середовищі, мають змогу розвивати власні інтереси, певні риси характеру, емоції та почуття.

3. Принцип динамічності полягає в тому, що предметне довкілля, яке оточує дитину, змінюється залежно від її віку, індивідуальних особливостей, пори року, тем, які вивчаються.

4. Принцип вільного центрування передбачає створен­ня певних куточків залежно від програми навчання і виховання дітей.

5. Принцип емоційного комфорту передбачає створення в групі домашнього затишку – атмосфери, в якій дитина почувається психологічно врівноважено.

6. Принцип естетичності полягає у правильному доборі обладнання за кольором, формою, розмірами та в оптимальному розміщенні предметів у предметно-ігровому середовищі.

7. Принцип зв’язку з реальним життям передбачає відповідність розвивального предметного середовища сучасним вимогам, тобто соціокультурним особливостям суспільства, в якому діти живуть.

8. Принцип урахування вікових особливостей дітей полягає в тому, що добирання матеріалів і розміщення їх у куточках розвивального середовища здійснюється залежно від віку вихованців.

n До основних видів освітнього середовища належать: ігрове, предметно розвавальне, навчальне, інформаційно-освітнє середовище

n Предметно-ігрове середовище буде розвивальним за умов, якщо:

n воно розширює, поглиблює уявленим дошкільників про особливості людською житла та найважливіші для людського буття споруди соціального призначення і транспорт.

n удосконалення вміння дитини використовувати за призначенням предмети та знаряддя;

n вправляє в умінні самостійно визначати ігровий сюжет, робити його змістовним, розподіляти ігрові ролі, дотримуватися правил рольової поведінки, налагоджувати ігрову взаємодію, використовувати й розподіляти іграшки та ігрові атрибути;

n реалізовувати ігровий задум, перетворювати ігровий простір; орієнтує в творах мистецтва (образотворчого, музичного, театрального, літературного), допомагає опанувати мову цих видів мистецтва, передавати художній образ різними мистецькими засобами, стимулювати до творчості.

n На сучасному етапі найбільш відомою є класифікації іграшок, запропонована С. Новосьоловою. На нашу думку, ця класифікація найбільш повно відображає реальну ситуацію відносно іграшок нового покоління, які сприяють розвитку дитини. Автор виділяє такі іграшки:

n – сюжетно-образні;

n – дидактичні (навчальні);

n – іграшки-головоломки;

n – музичні;

n – спортивні;

n – театральні;

n – святково-карнавальні;

n – іграшки-забави.

n Навчальне середовище ДНЗ, тісно взаємопов’язане з предметно-розвивальним, оскільки у своїй діяльності педагог використовує всі компоненти предметного середовища, тому навчальне середовище ми розуміємо як систему матеріальних об’єктів і засобів діяльності дитини, що функціонально моделює зміст її інтелектуального і фізичного стану відповідно до вимог основної загальноосвітньої програми дошкільної освіти.

n Інформаційно-освітнє середовище ДНЗ. Сучасне світове цивілізоване співтовариство здебільшого базується на інформаційних телекомунікаційних технологіях. Під впливом процесу інформатизації створюється розвивається нова структура – інформаційне суспільство. Активне впровадження технологійінформатизації сучасного суспільства торкнулося й системи освіти. Забезпечення галузі освітитеорією і практикою розробки та використання ІТ є одним з найважливіших засобів реалізацінової державної освітньої парадигми, спрямованої на створення максимально сприятливих умов для саморозвитку особистості.

n Виходячи з особливостей діяльності ДНЗ інформаційне середовище у контексті планування та організації освітнього процесу в ДНЗ може розглядатися на двох рівнях:

n на рівні інформаційне середовищедошкільного навчального закладу – ведення ділової документації дошкільної установи, документації керівника дошкільного закладу, методиста; створення електронних баз та паперових носіїв інформативної, довідкової та професійної літератури; ведення фінансового обліку ДНЗ; ведення (електронне та паперове) документації медсестри, завідувача господарчої частини; створення сайту ДНЗ, електронне дистування та обмін інформацією тощо.

n на рівні інформаційного середовива групи дошкільного закладу – відображення на електронних носіях планування роботи вихователя протягом дня (тижня, місяця, кварталу, року); використання комп’ютерного обладнання в освітньому процесі; використання різних видів ТЗН.

Тема 4: Базовий компонент дошкільної освіти та програми дітей дошкільного віку

n План

n 1.Базовий компонент. Роль. Загальна характеристика

n 2. Сучасні програми розвитку, виховання, навчання дітей дошкільного віку

n 3. Авторські програми розвитку, виховання, навчання дітей дошкільного віку

n Базовий компонент. Роль. Загальна характеристика.

Стратегія побудови базового компонента дошкільної освіти відповідає міжнародній конвенції про права дитини і спрямована на реалізацію положень закон України про освіту державних національних програм «Освіта» (Україна XXI ст.), «Діти України», закон України про дошкільну освіту.
В основу базового компонента покладено якість розвитку, вихованості та навченості дитини перших 5 – 6 років життя, відповідно до його вимог експертиза діяльності дошкільного навчального закладу полягатиме у встановленні відповідності різнобічного розвитку дитини на момент закінчення терміну її перебування в одному з дошкільного навчального закладу до школи мінімально обов’язковими вимогами.

Основними засадами створення базового компонента дошкільної освіти:
– визнання своєрідності, унікальності, особливої ролі дошкільного дитинства у встановленні особистості, врахування сенситивності даного періоду для встановлення первинного світогляду дитини, супідрядності мотивів, довільної поведінки, внутрішніх етичних інстанцій та самосвідомості.
– забезпеченість гармонійного та різнобічного розвитку особистості.
– інтегрований підхід до організації змісту освіти.
– пріоритет актуальних потреб сьогодення активного проживання дитиною кожного вікового періоду як важливої умови до успішного розвитку у наступні роки.
– особистісно – орієнтована модель дошкільної освіти.
– забезпеченість багатокомпонентності, наступності між дошкільної та початкової загальноосвітньої підготовки.

З огляду на це особливого значення здобувають дефініції понять розвитку, навчання, виховання, освіта.
Розвиток – це становлення дитини як суб’єкта життєдіяльності, соціальної істоти здатної ціннісно ставитись до природи, людей, предметного світу, витворів мистецтва, самої себе.
Виховання – це залучення дитини до систем вироблених людством цінностей, організації умов її духовного зростання, формування основ ціннісного ставлення до дійсності, створення фонду «хочу».

Навчання – це процес засвоєння дитиною знань, оволодіння уміннями і навичками, здатність використовувати їх у житті, формування культури пізнання, створення фонду «можу».
Освіта – це процес набуття зростаючого особистістю в ході виховання і навчання духовного обличчя під впливом моральних цінностей вироблених людством і зафіксованих у культурі.

Мета дошкільної освіти – це сформувати базис особистісної культури дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності як сукупність чотирьох сфер життєдіяльності - "Природи", "Культури", "Людей", "Я".

Поиск по сайту: