Заробітна плата: неокласичний підхід

Переходячи до вивчення економічної природи заробітної плати, слід мати на увазі, що вона є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці. Трудові доходи є основним джерелом доходів для величезної більшості людей. Заробітна плата та інші різновиди заробітку становлять сьогодні в розвинутих країнах до 80% національного доходу.

Що являє собою категорія «заробітна плата»? Різні економічні школи дають на це питання неоднакову відповідь. Сучасна неокласична політична економія вважає, що «…заробітна плата, або ставка заробітної плати, — це ціна, яку платять за використання праці». (Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — Т. 2. — С. 156.) Положення цієї теорії ґрунтуються на теорії граничної продуктивності, яка вперше була викладена американським економістом Дж. Б. Кларком у його книзі «Розподіл багатства».

Суть такого підходу до економічної природи заробітної плати можна пояснити за допомогою рис. 13.1.

Рис. 13.1. Визначення рівня заробітної плати на конкурентному ринку праціНа цьому графіку лінія D характеризує спадну граничну продуктивність (дохідність) додаткових одиниць праці Q, а також попит на працю, що відповідає її граничній продуктивності. Лінія S характеризує пропонування праці на окремому конкретному ринку за умов досконалої конкуренції; Wс — ставка заробітної плати. Точка а визначає граничну продуктивність останньої одиниці праці. Wс водночас характеризує витрати підприємця на оплату праці. За умов вільної конкуренції загальний рівень заробітної плати для кількості праці Оа становить Wс на одиницю і дорівнює граничній продуктивності Оа-ї одиниці праці.

Нормативна версія теорії граничної продуктивності виражається старою істиною: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею», сформульованою у версії неокласичної теорії.

Проте неокласична теорія має низку недоліків. Наприклад: чому менш продуктивна праця в нічний час оплачується вище; чому високо оплачується важка фізична праця, яка, однак, не є високопродуктивною; чому за тієї самої продуктивності праці є дуже великі відмінності між країнами в диференціації оплати праці? Так, у Японії диференціація в оплаті праці на підприємствах у 2—3 рази менша ніж у США, хоча середній рівень заробітної плати майже однаковий.

3.2. Заробітна плата: марксистській підхід.

Протилежною неокласичній є марксистська теорія заробітної плати за капіталістичної ринкової системи. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товара робоча сила. «…Вартість робочої сили — це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника… Сума життєвих засобів, — писав К. Маркс, — повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності». (Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 23. — С. 169.) У життєві блага, що необхідні для нормальної життєдіяльності трудящого індивіда, К. Маркс включав:

1) блага, необхідні для задоволення природних потреб, як от: їжа, одяг, житло, паливо і т. д.;

2) блага, необхідні для утримання дітей робітника та виробництва робочої сили;

3) витрати на навчання, підготовку, виховання, необхідні для того, щоб людина набула підготовки і навиків у певній галузі праці, стала розвиненою і специфічною робочою силою.

На противагу іншим товарам вартість робочої сили включає в себе історичний і моральний елемент. На вартість робочої сили впливають також умови праці, і перш за все ті, які небезпечні для життя носія робочої сили або є тяжкими для її здійснення. Посилена затрата праці передбачає посилене заміщення.

На відміну від класиків політичної економії К. Маркс уважав, що заробітна плата «…є перетвореною формою вартості, або ціни, робочої сили». (Там само. — С. 548.) У свою чергу, у вартості робочої сили представлена така кількість уречевленої суспільної праці, яка містить частину, наприклад половину, дня суспільної середньої праці, «…тобто потрібна лише половина робочого дня для щоденного виробництва робочої сили». (Там само. — С. 170.) Інша частина виступає як неоплачена і у вигляді додаткової вартості m присвоюється капіталістом. Отже, доводилось, що робітник більше половини свого робочого дня використовує на виробництво додаткової вартості, яку різні особи під різними приводами розподіляють між собою. (Там само. — С. 218, 224.) Ця теорія є протилежною неокласичній теорії, за якою: 1) заробітна плата є винагородою виключно за працю; 2) заробітна плата має дорівнювати граничному продукту виробника. З цього випливає, що робітник одержує за свою працю весь її продукт.

Недолік Марксової теорії полягає насамперед у тому, що в ній заробітна плата не пов’язується з результатами праці трудящого.

Марксистська концепція стосовно сутності заробітної плати в основному поділяється авторами вітчизняних підручників з політичної економії (див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — С. 242—243, 417; Основи економічної теорії / За ред. проф. С. В. Мочерного. — С. 316), але з певними застереженнями, які варті уваги. Так, на відміну від К. Маркса, визначається, що: 1) частка заробітної плати в новоствореній вартості поступово зростає (див.: Основи економічної теорії / За ред. проф. С. В. Мочерного. — С. 307—308); 2) заробітна плата виражає як вартість робочої сили, так і оплату за працю (див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект. — С. 417).

Отже, заробітна плата — це ціна, що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

При цьому під результатом праці слід розуміти її граничний продукт.

Поиск по сайту: