Суспільство: цивілізіційний підхід

Цивілізація (від лат. civilis - цивільний, державний), 1) синонім культури. У марксистській літературі вживається також для позначення матеріальної культури. 2) Рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (антична Ц., сучасна Ц.). 3) Ступінь суспільного розвитку, що випливає за варварством.

З погляду еволюції, виділення формацій чи цивілізацій відіграє важливу роль в осмисленні грандіозного обсягу інформації, що представляє історичний процес. Класифікація формацій і цивілізацій - це лише визначені ракурси, у яких вивчається історія розвитку людства. Зараз прийнято розрізняти цивілізації традиційні і техногенні. Природно, такий розподіл умовний, проте він має сенс, тому що несе визначену інформацію і може бути використаний як базис дослідження.

Традиційними звичайно прийнято називати ті цивілізації, де життєвий уклад орієнтований на повільні зміни в сфері виробництва, консервацією культурних традицій, відтворення часто протягом багатьох сторіч сформованих соціальних структур і способу життя. Звичаї, традиції, взаємини між людьми в таких суспільствах дуже стійкі, а особистість підлегла загальному порядку й орієнтована на його збереження. Особистість у традиційних суспільствах реалізовувалася тільки через приналежність до деякої корпорації і найчастіше жорстко закріплювалася в тієї чи іншій соціальній спільності. Людина, не включений у корпорацію, утрачав якість особистості. Підкоряючи традиціям і соціальним обставинам, він уже з народження був закріплений за визначеним місцем у кастово-становій системі, йому стояло засвоїти визначений тип професійних навичок, продовжуючи естафету традицій. У традиційних культурах ідея панування сили і влади розумілася як безпосередня влада однієї людини над іншим. У патріархальних суспільствах і азіатських деспотіях влада і панування поширювалися не тільки на підданих государя, але і здійснювалися чоловіком, главою родини над дружиною і дітьми, якими він володів так само, як чи цар імператор тілами і душами своїх підданих. Традиційні культури не знали автономії особистості і прав людини. Древній Єгипет, Китай, Індія, держава Майя, мусульманський Схід епохи середньовіччя - зразки традиційних цивілізацій. До числа традиційних суспільств прийнято відносити все суспільство Сходу. Але наскільки вони різні - ці традиційні суспільства! Як не схожа мусульманська цивілізація на індійську, китайську, а тим більше на японську. Та й кожна з них теж не являє собою єдиного цілого - як неоднорідна мусульманська цивілізація (Арабський Схід, Ірак, Туреччина, держави Середньої Азії і т.д.).

Сучасний період розвитку суспільства визначається прогресом техногенної цивілізації, що активно завойовувала собі всі нові соціальні простори. Цей тип цивілізованого розвитку сформувався в європейському регіоні, його часто називають західною цивілізацією. Але він реалізується в різних варіантах як на Заході, так і на Сході, тому використовується поняття "техногенної цивілізації", оскільки її найважливішою ознакою є прискорений науково-технічний прогрес. Технічні, а потім і науково-технічні революції роблять техногенну цивілізацію надзвичайно динамічним суспільством, викликаючи часто протягом життя декількох поколінь радикальна зміна соціальних зв'язків - форм людського спілкування. Могутня експансія техногенної цивілізації на інший світ приводить до її постійного зіткнення з традиційними суспільствами. Деякі були просто поглинені техногенною цивілізацією. Інші, випробувавши на собі вплив західної технології і культури, проте, зберігали багато традиційних рис. Глибинні цінності техногенної цивілізації складалися історично. Їхніми передумовами були досягнення культури античності і європейського середньовіччя, що потім були розвиті в епоху Реформації й Освіти і визначили систему ціннісних пріоритетів техногенної культури. Людина розумілася як активну істоту, що знаходиться в діяльному відношенні до світу. Ідея перетворення світу і підпорядкування людиною природи була головної в культурі техногенної цивілізації на всіх етапах її історії, аж до нашого часу. Перетворююча діяльність розглядається тут як головне призначення людини. Причому, деятельностно активний ідеал відносини людини до природи поширюється і на сферу соціальних відносин. Ідеали техногенної цивілізації - це можливість індивіда включитися у всілякі соціальні спільності і корпорації. Людина стає суверенною особистістю тільки тому, що він не прив'язаний до тієї чи іншої конкретної соціальної структури, а може вільно будувати свої відносини з іншими людьми, вливаючи в різні соціальні спільності, а часто в різні культурні традиції. Пафос перетворення світу породжував особливе розуміння влади, сили і панування над природними і соціальними обставинами. Відносини особистості залежності перестають в умовах техногенної цивілізації домінувати (хоча можна знайти чимало ситуацій, у яких панування здійснюється як сила безпосереднього примуса однієї людини над іншим) і підкоряються новим соціальним зв'язкам. Їхня сутність визначена загальним обміном результатами діяльності, що здобувають форму товару. Влада і панування в цій системі відносин припускає володіння і присвоєння товарів (речей, людських здібностей, інформації і т.д.). Важливої складової в системі цінностей техногенної цивілізації є особлива цінність наукової раціональності, науково-технічного погляду на світ, що створює впевненість у тім, що людина здатна, контролюючи зовнішні обставини, раціонально, науково улаштувати природу і соціальне життя.

Тепер звернемося до співвідношення культури і цивілізації. Цивілізація виражає щось загальне, раціональне,стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділового і побутового поводження. Вони утворять механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.

Культура - є вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні этносоциальные культури є відображення і вираження в нормах поводження, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не загального в різних народів, що коштують на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх этносоциальной індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це социокультурное утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури.

Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної, продовольчої і сировинної проблеми - усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.

Поиск по сайту: