Б) особа та ії свобода в екзистенціальній філософії Ж.П. Сартра

Дещо оптимістичніше вирішує проблему сутності існування людини один з

найбільш авторитетних французьких екзистенціалістів Жан-Поль Сартр (1905-

1980), який “вважає, що сутність людського існування виражає не смерть, а

свобода. Він протиставляє “речове буття”, природу людському буттю.

Матеріальний світ розглядається Сартром як “постійна загроза нашому

життю”[Бичко,167]. Проте людина, на думку Сартра, повсякчас намагається

подолати ворожість матеріального світу, уподібнюючи своє буття “буттю

речей”, щоб “злитися” зі світом у стійку, “гармонійну” цілісність. Проте.

подібні спроби виявляються для людини марними, ба й навіть трагічними,

позаяк призводять до втрати нею своєї специфічності та перетворення її на

“річ серед інших речей”. Внаслідок цього відбуваються “перетворення”,

цілком аналогічні тим, які називає Хайдеггер, описуючи існування людини під

владою das Man. За Сартром, вихід з лещат відчуження можливий на шляху

“гуманізації” людської “ситуації у світі”. Отже, екзистенціалізм, у цьому

зв’язку, постає єдиною “справді гуманістичною філософією”.

На думку Сартра, людина цілком подібна до інших людей щодо своїх

тілесних (природно-біологічних), соціально-рольових, класових, професійних

характеристик. Особливість людини розкривається в неповторності,

унікальності людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення в

цілях, задумах, проектах, звернутих у майбутнє. Таким чином, специфічність

людини пов’язана з її постійною “націленістю” на майбутнє. Проте, майбутнє

завжди має багато можливостей, отже людина постійно перебуває в ситуації

вибору, що є власне єдиною справді людською ситуацією. Навіть якщо людина

відмовляється вибирати, це теж своєрідний вибір – вибір не вибирати. Отже,

свобода є універсальною характеристикою людського існування.

Сартр вважає людську свободу універсальною, “тотальною”. Ця свобода

не знімає, а посилює “чужість” людини і світу речей. “Так, герой Сартрової

п’єси “Муха” Орест, досягши стану “тотальної свободи”, змушений визнати, що

коли “свобода раптово вдарила” по ньому, природа відсахнулася, і він

залишився сам як “людина, що втратила свою тінь”. Чужість наділеної

свободою (…) людини навколишньому світу виразно підкреслена в словах

Юпітера, який докоряє Орестові за його свободу: “Ти у світі як скабка в

тілі, як браконьєр у панському лісі” [Бичко, 168].

“Подібно до всіх філософів-екзистенціалістів, Камю вважає, що

найважливіші істини відносно самого себе і світу людина відкриває не шляхом

наукового пізнання чи філософських спекуляцій, але за допомогою почуття,

яке немовби висвітлює її існування, “буття-у-світі”. Камю посилається на

“тривогу” Хайдеггера і “нудоту” Сартра, він пише про нудьгу, що нсподівано

оволіває людиною”[Руткевич,13].

Поиск по сайту: