Соціокультурні передумови виникнення культурології

Міністерство освіти та науки України

Одеський державний економічний університет

О с н о в и

К у л ь т у р о л о г і ї

Навчальний посібник

За редакцією Л.О.Сандюк та Н.В.Щубелка

Одеса 2010

УДК 168522

ББК 411

Анотація:

Посібник «Основи культурології» підготовлений згідно з нормативною програмою навчальної дисципліни «Культурологія», затвердженою Міністерством освіти і науки України. В ньому розглядаються проблеми природи і сутності культури, механізми її функціонування і розвитку, провідні концепції культурології щодо походження, типологізації культури, схем культурно-історичної динаміки. Виходячи з певної ціннісно-світоглядної основи, дано аналіз історичних типів соціокультурних світів, провідних тенденцій сучасного культурного розвитку. Значна увага приділяється таким феноменам духовної культури як релігія та мистецтво, їх історичним формам та ролі в житті суспільства і людини.

З метою найбільш ефективної організації самостійної роботи студентів, поряд з викладенням теоретичних основ курсу, в посібник до кожної теми включені плани семінарських занять, тематика рефератів та доповідей, індивідуальні завдання для самостійної роботи, а також рекомендована література, включаючи інтернет-ресурси. Для поглибленого засвоєння основних культурологічних понять до кожного розділу курсу додається глосарій.

Фрагменти текстів першоджерел до кожної теми сприятимуть більш глибокому засвоєнню матеріалу студентами та збагаченню їхнього інтерпретаційного досвіду.

Посібник призначено для студентів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації.

Автори: Сандюк Л.О., Симоненко С.П., Сулим О.В., Цибра М.Ф., Шмиголь М.Ф., Щубелка Н.В., Коваленко А.М.

За редакцією Л.О.Сандюк та Н.В.Щубелка

Розділ І. Теоретико-методологічні основи культурології

Тема: Культурологія як галузь наукового знання

Зміст теми: 1. Соціокультурні передумови виникнення культурології. 2. Предмет культурології та основні культурологічні категорії: культура, цивілізація, цінність. 3. Поліфункціональність культури.

Соціокультурні передумови виникнення культурології

Культурологія є відносно новою галуззю наукового знання, її формування відбувається на зламі ХІХ-ХХ століть. Саме в цей історичній період людство вперше відчуло реальну загрозу власному існуванню на Землі. Після завершення Другої світової війни стало очевидним, що міжнародне співтовариство повинно вирішити ряд глобальних проблем, які впливають на життєві інтереси всього людства в цілому:

- збереження і зміцнення миру, запобігання загрози війни із застосуванням зброї масового знищення;

- подолання екологічної кризи, пов’язаної з ката-строфічними наслідками людської діяльності;

- встановлення справедливого порядку в економічних відносинах між народами;

- забезпечення збалансованого росту народонаселення;

- захист здоров’я людей від особливо небезпечних масових захворювань і від негативних наслідків науково-технічного прогресу;

- забезпечення зростаючих потреб світового госпо-дарства в енергії і природних ресурсах тощо.

В умовах глобалізація сучасного світу, що передбачає активні контакти між представниками різних культур і релігій, виникають проблеми можливого нерозуміння та несприйняття інших культурних цінностей. Зокрема, можливі прояви етичного релятивізму, що призводить до втрати основних загальнолюдських цінностей та норм культури. Розвиток сучасної цивілізації породжує такі явища як руйнування традиційного укладу життя; кризу особистості, що життєво дезорієнтує поведінку людини і формує деструктивні моделі поведінки (насилля, наркоманія тощо); появу та розповсюдження феномену масової культури. В цих умовах відбувається пошук механізмів адаптації людини до світу, що став техногенним та інформаційно перенасиченим, загрозливим та ворожим людині.

Всі ці прояви соціального життя ХХ століття не могли не привернути особливої уваги науковців до сфери культури, питань конструктивних шляхів її збереження та розвитку. Вирішення цих проблем виявилось неможливим без спеціальної галузі культурологічного знання, котре сприяло б процесам визначеності людини у сучасному світі, розкривало б причетність людини до перебігу історичних подій та традицій минулих епох, пропонувало б їй адекватні уявлення про цінності та норми культурного буття. Це і зумовило появу нової сучасної наукової дисципліни – культурології, котра носить і практичний характер, сприяючи формуванню таких соціокультурних орієнтацій людського буття, які б забезпечили подальший розвиток та збереження культури.

Культурологія, виступаючи як особлива галузь гуманітарного знання, характеризується багатоплановістю і синтезує в собі результати досліджень різних сфер культури, зокрема, етнографії (від грець. ethnos – плем’я, народ) – науки, що вивчає культуру та побут народів світу, окремих племен. Значні успіхи цієї науки наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, накопичення численних даних про різні культури неєвропейських народів, стали також важливим чинником появи культурології.

Сама етнографія як наука починалась у ХІХ столітті із вивчення малих безписьменних та доіндустріальних суспільств, іменованих примітивними у протиставленні їх цивілізованому світу. Перший професійний етнографічний опис – “Ліга ірокезів” належав американському історику та етнографу Льюісу Генрі Моргану (1818-1881), який детально описував політичне життя, ритуали, матеріальну культуру ірокезів та їх культурні контакти з білим населенням. Велике значення мали також дослідження американського лінгвіста, етнографа та антрополога Франца Боаса (1858-1942), який вивчав культуру індіанців і ескімосів та англійського етнографа та соціолога Броніслава Малиновського (1884-1942), котрі наполягали на ретельному вивченні специфіки окремих культур. Малиновський вважав культуру універсальним феноменом, стверджуючи, що культури принципово порівнянні і що їх порівняльний аналіз дозволяє відкрити універсальні культурні закономірності. Він надавав великого значення збиранню емпіричного матеріалу в “польових” умовах з метою зрозуміти чужу культуру, побачити її із середини, очима людини, що живе в цій культурі. Серед видатних етнографів слід відзначити також російського вченого М. М. Міклухо-Маклая (1846-1888), який вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії, Океанії, в тому числі папуасів Нової Гвінеї, виступаючи проти расизму і колоніалізму.

Саме етнографи виступили серйозними противниками європоцентризму, криза якого стала ще одним важливим чинником виникнення культурології. Європоцентризм – це світоглядна установка, відповідно до якої Європа із властивим їй духовним укладом є центром світової культури і цивілізації, зразком для всіх інших народів. Згідно європоцентристській точці зору, Європа, Захід з їх історією, політикою, культурою, мистецтвом являють собою єдину і безумовну цінність, яка протистоїть «неправильності” і “нерозвиненості” східного світу. З різкою критикою європоцентризму, поряд з видатними вченими-етнографами, наприкінці ХІХ - початку ХХ століття виступили також і видатні культурологи О.Шпенглер та А.Тойнбі.

Таким чином, ми визначили основні передумови виникнення культурології як наукової дисципліни.

Поиск по сайту: