Виникнення і формування класичного лібералізму

Етапи розвитку ліберальної ідеології

1.Виникнення і формування класичного лібералізму.

2.Сучасний або неолібералізм.

3.Перспективи розвитку лібералізму в ХХ ст.

Виникнення і формування класичного лібералізму

Політична ідеологія - це така політична доктрина, яка ідейно та концептуально аргументує претензії певної політичної сили на владу і прагне у відповідності з цілями здобуття влади підпорядкувати суспільну свідомість (особливо її політизований формат) своїм ідейно-світоглядним пріоритетам. У цій акцентованій спрямованості політичної ідеології на суспільну свідомість полягає її характерна ознака і відмінність як від ідеології взагалі, так і від національної ідеї.

Історично виникнення класичного лібералізму пов'язане з появою нових для феодалізму соціальних спільностей власників. Та тоді свобода людини ще не вступає в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами, а розглядається як рівна, як свобода для всіх, а індивідуалізм -як розвиток і саомовираження особистості назустріч іншій особистості з огляду на загальну громадську справу. Філософ Бенжамін Констан стверджував, що свобода людини - це особиста громадянська свобода, утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Права громадянина існують незалежно від державної влади і є для неї природними. Англійський філософ Ієремія Бентам розробив теорію утилітаризму. Провідна ідея вчення - принцип корисності. В основі всіх дій людини лежить практична вигода, тісно зв'язана з почуттям задоволення та уникнення страждань. Корисність здатна запобігти будь-якому злу і досягти блага. Корисність - основа соціальних відносин, формує соціальні якості людини. Кожен дбає про себе і визнає свою вигоду, а загальне благо є лише сукупність індивідуальних благ, дає «найбільше щастя найбільшій кількості людей». І завдання держави на основі корисності забезпечити найбільше щастя для найбільшої кількості людей.-Таку мету можна досягти через політику лібералізму, вільний розвиток капіталістичних відносин, демократизацію державних інститутів та структур. Загальне щастя і соціальна гармонія можливі в межах капіталізму завдяки вільній конкуренції приватних ініціатив.
В XVIII-XIX ст. у період боротьби молодої буржуазії проти абсолютизму і формується класичний лібералізм в Європі, США та Росії, представниками якого виступали Джон Локк, Адам Сміт, Томас Джефферсон та ін. Класичний лібералізм оголошує всі форми спадкової влади і станових привілеїв, такими, що зазнали поразки і на передній край політичного життя висуває свободу та природні здібності окремої людини. Ліберальна політична філософія виступає за створення таких умов, які дали б змогу громадянам держави свободи реалізації своїх здібностей. Лібералізм як течія суспільно-політичної думки в Росії набуває широкого розвитку в XIX - на початку XX ст. Ідеї лібералізму знайшли відображення у конституційних проектах Михайла Сперансько-го, найвидатнішими теоретиками поміщицько-буржуазного лібералізму виступали Борис Чичерін, Сергій Муромцев, Михайло Ковалевський та ін. Лібералізмом обґрунтовувались демократичні права і свободи, недоторканість особи, свобода приватної власності й промислової конкуренції, політика вільної торгівлі, невтручання держави в економіку. Громадянська свобода тлумачилася як повна незалежність приватного життя індивіда від політичної влади, як свобода совісті, слова, зібрань і друку, місця проживання та заняття. Мова йшла про чіткий розподіл і виділення громадянського суспільства і держави як самостійних сфер суспільного життя. Лібералізм засвоїв кантівську ідею морально вільної особистості, незалежної від насильства з боку інших людей і водночас моральної відповідальності, що несе тягар. В економічній сфері лібералізм вимагає відміни регламентації й обмежень з боку державної влади, простору для окремої ініціативи, створення максимально вільних умов та розгортання приватного підприємництва. Ідеї економічного лібералізму, що висловлені ще фізіократами, найбільш повно втілилися у класичній англійській політекономії Адама Сміта.
Сформульовані в XIX ст. в працях Ієремії Бентама, Джона Мілля, Герберта Спенсера світоглядні політичні та економічні принципи лібералізму виявили несумісність з ідеями консерватизму, який підкреслював важливість надіндивідуальних цінностей «общинного» існування і первісність традиційних життєвих форм, що склалися «органічно», а економічні - з ідеями соціалізму, що допускав необхідність централізації господарського життя і державного управління нею відповідно з проголошеною метою суспільства. Політична свобода, а, отже, держава як її головний гарант повинні служити не лише засобом забезпечення громадянської свободи. Гарантіями проти зловживання владою вважалося, по-перше, сила суспільної думки, зосередженої у парламенті, по-друге, розподіл і рівновага різних гілок влади -законодавчої та виконавчої.
Приділялася значна увага вивченню утилітаризму (користь, вигода), ставлячи метою забезпечення вільного розвитку капіталістичних відносин, невтручання держави в економічне життя, демократизації всіх державно-правових інститутів. Але розвиток капіталістичних відносин, утвердження панування монополій показало, що ідеї невтручання держави в економіку, створення вільного розвитку не забезпечують гармонійності суспільства. Переглядаються важливі положення класичного лібералізму. Приділяється увага реформам з метою обмеження самої знедоленої частини населення. Формулюються нові принципи (Джон Гоб-сон, Теодор Грін, Франс Наумані, Джанін Джеліотті та ін.), що отримали назву соціального лібералізму.

Класичний лібералізм категорично заперечував доцільність втручання держави в індивідуальне та соціальне життя, оскільки це порушує принцип відповідальності індивідів за свій вибір. Крім того, держава не в змозі забезпечити соціальну справедливість, оскільки вона уповноважує приймати рішення не народ, а чиновників, в результаті чого громадяни опиняються в несправедливій залежності від влади. Оскільки власними ресурсами держава практично не володіє, тому вона не має права втручатися у перерозподіл ресурсів - навіть маючи на меті таку благородну мету, як соціальна справедливість або благочинність.

Ідеал класичного лібералізму - суспільство рівних прав і можливостей, в якому кожен, якщо він розумний і працьовитий, має можливість досягти життєвого успіху і суспільного визнання. Засновники лібералізму активно застосовували гасло французьких економістів-фізіократів В.Мірабо та В.Гурне "laissez faire et laissez passez" (в англійській версії, яка належить Ієремії Бентаму: "Leave us alone", буквально - "залиште нас у спокої"). Цей принцип вимагав ліквідації надмірних регламентацій економічного та приватного життя членів суспільства.

Класичний лібералізм асоціюється з такими звичними для сучасного суспільно-політичного лексикону поняттями, як:
1) ідея самоцінності індивіда та його відповідальності за свої дії;
2) ідея приватної власності як необхідної умови як індивідуальної так і загальносуспільної свободи;
3) принципи вільного ринку, вільної і справедливої конкуренції і знову-таки вільного підприємництва;
4) вимога чіткого розподілу і дотримання в суспільній практиці гілок влади, важелів стримувань та противаг;
5) ідея правової держави, в якій панують принципи рівності всіх громадян перед законом, терпимості та захисту прав меншин;
6) категоричне гарантування основних прав та свобод особистості (зокрема, свободи совісті, слова, зборів, асоціацій, партій тощо);
7) всезагальне виборче право.

Поиск по сайту: