Сучасний або неолібералізм

На зміну класичному лібералізму - «соціальному лібералізму» прийшли притаманні вже інші ідеї про посилення ролі державних органів у суспільному житті, про створення «держави добробуту». Така держава мала відвернути соціальні конфлікти, допомогти найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручаючись у економічне життя країни через податки, бюджет, регулювання тощо. Неолібералізм виходив з необхідності партнерства між урядами, бізнесом і працею на всіх рівнях господарського механізму, зміщення центру тягаря з заборонених заходів на стимулювання. Мова йшла, по суті, про оптимальніший розподіл праці між верхнім і нижнім поверхами влади. Ставиться питання про необхідність часткового перетворення державної власності у «народну». У 50-х роках в США сформувався своєрідний консенсус між помірним крилом консерваторів і лібералами у деяких аспектах соціально-економічної політики, а в Західній Європі - консенсус між соціал-демократами, лібералами і консерваторами. В основі угод: збіг поглядів з деяких принципів втручання держави у соціальне й економічне життя. Тоді ж яскраво виявилася соціально-захисна функція доктрини сучасного лібералізму, спрямована на збереження капіталізму, реформування його окремих ланок та інститутів.

У 20-30-х роках ХХ століття принципи вільного ринку і вільної конкуренції, доведені до абсолютизму, у деяких країнах почали обертатися злиднями одних та процвітанням інших. Ще одним курйозом класичного типу ринкових відносин виявилося процвітання монополізму, який фактично заперечував як принципи вільного ринку, так і основи вільної конкуренції. Ця обставина спонукала Джона Кейнса та його прихильників до пошуків адекватної відповіді на зазначені виклики. З'являється різновид лібералізму під назвою неолібералізм, який базується на новітньому розумінні соціальної та економічної ролі держави.
До її функцій неоліберали включили активний захист свободи підприємництва, ринку та конкуренції від монополізму. Цю роль держава покликана виконувати шляхом прийняття антимонопольного законодавства, активної підтримки дрібних і середніх підприємців, а також підприємців-новаторів, які зазнають найбільшого ризику. До обов'язків держави неоліберали відносять і розробку загальної стратегії розвитку економіки, виконання заходів з її реалізації.
Таким чином, різниця між неолібералізмом та класичним лібералізмом полягає першочергово в розумінні суспільної ролі держави: якщо класичні ліберали виступали проти будь-якого втручання держави в економічне та соціальне життя, то неоліберали відводять державі значно більшу роль у розв'язанні суспільних проблем. Між іншим, ця ідея неолібералізму не є новою: досить пригадати, що ще І.Кант наполягав на необхідності обкладати багатих спеціальним податком, кошти якого мали скеровуватися для потреби соціально незахищених верств, які в такий спосіб діставали б змогу реалізовувати свою свободу. В цілому це - органічна ознака лібералізму, для якого свобода має не лише і не стільки індивідуальне, скільки універсальне, загальносуспільне значення, тому її повинен мати змогу реалізувати кожен член суспільства.
Сутність неолібералізму полягає в тому, що:
1) приватна власність має чесну суспільну природу;
2) держава може, а в разі суспільної потреби й повинна регулювати приватновласницькі відносини;
3) неолібералізм наполегливо реалізує теорію співучасті працівників в управлінні (зокрема, на виробництві створюються спостережні ради з метою контролю діяльності адміністрації).
4) проголошена неолібералами концепція "держави добробуту" передбачає, що кожному члену суспільства повинен бути забезпечений прожитковий мінімум, а державна політика має сприяти економічній стабільності й убезпечувати від соціальних потрясінь;
5) неолібералізм наполягає на необхідності перерозподілу суспільного багатства в інтересах незахищених груп, розширення фондів соціального споживання. Обов'язок держави - бути на заваді зловживань ринкової системи. На зміну принципу держави "нічного сторожа" прийшов принцип держави "всезагального добробуту".
Сучасному лібералізму притаманна орієнтація на раціоналізм і цілеспрямовані реформи з метою вдосконалення існуючих політичних і державних систем. Значне місце займає проблема співставлений свободи, рівності й справедливості. Вважається, що через природні відмінності здібностей та порядності всі люди відрізняються один від одного. Кожна спільність людей, кожний вид діяльності породжує властиву йому ієрархію, а, отже, еліту. Еліта формується з найбільш гідних членів суспільства. Будь-яке суспільство досягає свого тріумфу завдяки еліті та помирає разом з нею. Суперечності між визначенням місця еліти у суспільстві та індивідуальною свободою вирішується розмежуванням економічного і політичного лібералізму. Адже в процесі індустріалізації, що виникла на світанку капіталізму для захисту індивідуальної свободи, політичний лібералізм поступово відсунутий економічно. Економічний лібералізм визначається вільним ринком і «мінімальною державою». Вирішення проблем сучасного суспільства бачиться у відновленні політичного лібералізму, покликаного створити на принципах моралі, уряди. Проблема свободи набуває інтелектуального забарвлення і переводиться у сферу моралі та культури. За спрямуванням течій сучасний лібералізм найрізноманітніший. Деякі ліберальні течії змикаються з консерватизмом, а деякі набули соціалістичний відтінок (ліберально-буржуазні реформістські концепції «нового суспільства», поширені в США; заперечення класових антагонізмів в індустріальному суспільстві тощо). На думку американського соціолога Джеймса Гельбрейта та політолога Девіда Белла та ін. головним фактором переходу до «нового суспільства» є науково-технічний прогрес, здатний створити передумови для принципових, фундаментальних змін соціально-економічної структури суспільства тощо. Зростає значення теоретичних знань, науки. У керма держави, суспільства стануть учені: філософи, економісти, юристи тощо.

Поиск по сайту: