НА УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОНОМ

Лекція 1.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

НА УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОНОМ

Наукові дослідження - це творчий процес, спрямований на встановлення чогось нового, раніше невідомого. Тому в багатьох склалася думка, що наукові дослідження не можна планувати, а їхні результати неможливо прогнозувати. Однак, розвиток науки в передових країнах у тій або іншій мірі планується й організовується. Це викликано багатьма причинами.

По-перше, одержання наукової інформації і проведення досліджень на сучасному рівні вимагає значних матеріальних витрат, що навіть для найбільш розвинутих країн складають істотну частку їхнього бюджету, а слаборозвиненим в економічному відношенні країнам вони просто не під силу.

З середини 20-го століття витрати на наукові дослідження подвоювалися кожні 15 років, що стало непосильним для людства, тому виникла необхідність планування науки і скорочення найбільш дорогих програм (СОІ, космічні дослідження, розробка ядерних озброєнь і т.п.), а також до інтеграції, об'єднання декількох країн для вирішення найважливіших проблем (створення термоядерних установок, системи космічної навігації і зв'язку, інформаційні системи).

По-друге, кількість учених, зайнятих у наукових дослідженнях, останнім часом зростає по експоненціальному законі. Число науковців, що функціонують останні 50 років склало 9/10 від кількості вчених за всю історію людства. Якщо існуючі темпи росту кількості науковців збережуться, то через 50-60 років науковими дослідженнями повинні будуть займатися всі люди Землі, що досягли продуктивного віку.

Таким чином, для нормального функціонування науки як особливого виду творчої діяльності необхідно розумне планування, що передбачає переважне фінансування найбільш важливих програм і напрямків досліджень, зміна структури наукових установ, коректування співвідношень між фундаментальними і прикладними дослідженнями.

За останні роки до 90 % усіх вкладень у науку були зроблені в США, Франції, Великобританії, Японії, Китаю, Росії і Германії. Пряма залежність економіки, обороноздатності, добробуту держави від темпів науково-технічного прогресу, зробили науку найважливішим елементом загального потенціалу країни, але зажадала науково-обгрунтованого підходу до планування й організації досліджень.

Плани наукових досліджень, як правило, містять формулювання перспективних напрямків, цілей досліджень і черговості досягнення результатів. Плани повинні бути досить гнучкими, щоб давати можливість їхньої корекції в залежності від отриманих на попередніх етапах результатів. Природно, що легше планувати результати прикладних досліджень, ніж фундаментальних.

Добре розроблений план допомагає правильно організувати роботу наукових колективів, раціонально перерозподілити науковців і сконцентрувати фінансово-матеріальні ресурси на найважливіших напрямках.

З іншого боку, як показує насамперед досвід Радянського Союзу, жорстке централізоване планування, що базувався на суб'єктивних оцінках перспективності наукових напрямків, може привести до катастрофічних наслідків для національної науки. Досить згадати долю генетики, кібернетики, інформатики й інших "буржуазних лженаук" у СРСР. Відсутність державної підтримки, відкрита цькування вчених, привели до повного припинення досліджень у цих, як потім зясувалося, дуже перспективних напрямках і до катастрофічного відставання Радянського Союзу і пострадянських держав від головних західних країн.

Планування науки завжди зв'язано з визначеними змінами в структурі наукових установ, хоча сама структура цих установ є досить консервативною системою.

На Україні й у більшості країн, що утворилися після розвалу СРСР, структура наукових організацій дублюють систему Радянського Союзу.

Вищою науковою установою в СРСР, що, по суті, координувало й очолювало основні фундаментальні наукові дослідження, була Академія Наук СРСР. Заснована в 1724 році як Санкт-Петербургская Академія, АН СРСР до 1985 року мала 17 відділень, 11 філій, 280 наукових установ, переважно НДІ. В АН СРСР працювало 290 академіків, дійсних членів Академії, 555 членів-кореспондентів, тисячі наукових співробітників.

Прикладні дослідження виконувалися в галузевих НДІ, вузах, у різних наукових центрах і лабораторіях. Ці дослідження координувалися галузевими академіями і відповідними міністерствами.

Національна Академія України організована на базі АН УРСР після проголошення незалежності України. Президентом Академії обраний Б.Е.Патон, що із 1962 року очолював АН УРСР.

АН УРСР заснована в 1919 році в Києві. У 2010 році вона мала 12 відділень, 5 наукових центрів, 78 наукових установ, переважно НДІ Академії наук. В склад Академії входило 130 академіків, дійсних членів і 200 членів-кореспондентів.

Як і в Радянському Союзі, основні прикладні дослідження на Україні виконуються в галузевих НДІ і вузах, де сконцентровано більш половини наукового потенціалу країни, а також у різних науково-дослідних центрах, організаціях, лабораторіях.

Фінансування досліджень ведеться з держбюджету, а також деякими фірмами.

Обмежені можливості держбюджету привели останнім часом до істотного скорочення і згортання наукових програм і концентрації сил і засобів на пріоритетних напрямках.

Описана структура наукових організацій досить консервативна, що сприяє створенню сталих творчих колективів - наукових шкіл. З іншого боку консервативність не дозволяє швидко реорганізовувати наукові колективи, пристосовуючи їх до вирішення виниклих нових завдань. Керівниками основної ланки наукових установ - НДІ, є, як правило, найбільш авторитетні вчені: академіки, члени-кореспонденти АН. Засновані під їхні ідеї і завдяки їхній енергії й організаторським здатностям інститути досить швидко вирішують спочатку поставлені завдання. У процесі старіння, смерті або відходу лідера часто відбувається розпилення великих тем, деградація творчих колективів, що приводить до втрати наукового потенціалу інституту, здатності вирішувати великі творчі завдання, хоча сам інститут по інерції функціонує в колишніх рамках.

Пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки на Україні прийняті:

1. Охорона навколишнього природнього середовища.

2. Здоров'я людини.

3. Виробництво, переробка і збереження сільськогосподарської продукції.

4. Екологічно чиста енергетика і ресурсозберігаючі технології.

5. Наукові проблеми будівництва державності України.

6. Нові речовини і матеріали.

7. Перспективні інформаційні технології, пристрої комплексної автоматизації, системи зв'язку.

8. Проблеми нового змісту освіти, методики навчання і виховання.

9. Проблеми профілактики, діагностики і лікування дітей.

Відібрані по цих напрямках теми досліджень розглядаються і затверджуються спеціально призначеними головними науковими центрами, а самі дослідження координуються науково-координаційними центрами.

В Хмельницькому національному університеті теж визначено основні напрямки наукової діяльності:

Поиск по сайту: