Стокові, бароградієнтні, припливно-відпливні та глибинні течії

Стокові течії. В океанологічній літературі під стоковими течіями ро­зуміють течії, які прагнуть вирівняти порушення рівня води, виклика­ні накопиченням води в окремих частинах океану. Таке накопичення відбувається переважно під впливом вітру та притоку річкових вод. Певну роль відіграє випадання атмосферних опадів і танення льодови­ків. Типовим прикладом стокових течій є Флоридська течія. У Мекси­канську затоку пасатами Атлантичного океану наганяється багато во­ди. Прагнення до вирівнювання рівня зумовлює Флоридську течію, яка витікає з Мексиканської затоки і дає початок Гольфстріму.

Бароградієнтні течії виникають унаслідок відмінностей атмосфер­ного тиску в різних частинах океану. Збільшення тиску атмосфери на 1 мб викликає зниження рівня приблизно на 1 см. Тому підвищення тиску атмосфери над даним районом порівняно із сусіднім викликає переміщення водних мас у даний район.

Як приклад можна розглянути виникнення циркуляції водних мас під впливом циклону. При проходженні циклону над морем спочатку утворюється рух частинок від його центра, де рівень вищий, до пе­риферії, оскільки атмосферний тиск у центрі циклона менший, ніж на периферії. Під впливом сили Коріоліса частинки, які рухаються від центру циклону, будуть відхилятися вправо і в морі виникає антици­клональна циркуляція. Вітрові течії ослаблюють цю циркуляцію, оскі­льки мають зворотний напрямок.

Припливно-відпливні течії - періодичні горизонтальні переміщення води, зумовлені дією припливів і відпливів.

Швидкість припливно-відпливних течій залежить від величини і три­валості припливу. Під час добових припливів швидкість припливно-відпливних течій збільшується при збільшенні схилення Місяця. У звужених місцях океа­ну швидкість припливно-відпливних течій може суттєво зростати.

Напрямок припливно-відпливних течій у відкритому морі, як пра­вило, має обертовий характер: разом зі зміною швидкості течій без­перервно змінюється їх напрямок, причому рух води ніколи не при­пиняється. Період обертання становить 12 год 25 хв для півдобового припливу і 24 год 50 хв - для добового.

Обертання припливних течій пов'язане з відхиляючою силою обер­тання Землі. Поворот векторів у північній півкулі відбувається за го­динниковою стрілкою. Інколи трапляються випадки повороту векто­рів проти годинникової стрілки, але це є наслідком інтерференції двох або більше припливних хвиль.

У вузьких протоках припливно-відпливні течії мають реверсивний характер: припливна течія спрямована весь час в один бік, а відпли­вна - у зворотний. При зміні припливної течії на відпливну, і навпа­ки, швидкість течії дорівнює нулю, тобто течії в цей час немає.

Припливно-відпливні течії спостерігаються по всій товщі вод Світо­вого океану. У відкритому океані в поверхневому пласті води макси­мальні швидкості припливних течій можуть досягати 0,5 м/с. До дна вони дещо зменшуються.

Глибинні течії. Встановлено, що в деяких районах океану на гли­бинах 1000 м швидкості неперіодичних течій досягають З0 см/с, а припливних - до 50 см/с. На глибинах понад 1000 м швидкості те­чій становлять близько 5-15 см/с. Такі потужні океанічні течії, як Гольфстрім і Куросіо, зберігають напрям і значні швидкості до гли­бини 750-1500 м.

У кінці 50-х pp. XX ст. підтвердилася гіпотеза Стоммела, згідно з якою під великими океанічними течіями повинні спостерігатися протитечії, спрямовані в бік, протилежний поверхневій течії. Такі протитечії були дійсно виявлені спочатку під Гольфстрімом, а потім під Куросіо.

У 60-х pp. XX ст. було виявлено систему екваторіальних глибинних протитечій. Спочатку експедиція США під керівництвом Кромвела виявила в Тихому океані під Південною Пасатною течією протитечію на схід завтовшки 300 м і завширшки 300 км. Швидкість цієї проти­течії, яку назвали іменем Кромвела, становила до 1,5 м/с. Аналогічну протитечію виявили з борту судна "Михайло Ломоносов" в Атлантич­ному океані і назвали на честь Ломоносова. Вона перетинає океан із заходу на схід і має швидкість до 0,8 м/с. Пізніше на екваторі в Ін­дійському океані з борту судна "Витязь" було виявлено глибинну про­титечію, яку назвали ім'ям Тарєєва. Також були відкриті Антило-Гвіанська (від Багамських островів до екватора) і Ангольська (продо­вження течії Ломоносова на південь) глибинні протитечії.

Значно складніше проводити натурні дослідження придонних те­чій. Але наявність крупнозернистого матеріалу на дні глибоководних районів Світового океану є опосередкованим доказом наявності там значних течій, вірогідніше, припливного характеру. Цей факт також підтвердився при глибоководних дослідженнях з батискафів.

Загальне перенесення води у придонних пластах океанів відбува­ється, як правило, з півдня на північ - з Антарктичної області аж до самих північних меж океанів.

Складнішою є картина циркуляції в проміжних пластах: у Північ­ній Атлантиці, наприклад, на глибинах 1500—2000 м спостерігається циклонічний рух води. У західній частині Атлантики проміжні води рухаються з півночі на південь, потім вони повертають на схід, пів­нічний схід і північний захід, утворюючи замкнутий кругообіг. У Ти­хому океані в тропічній зоні на глибинах 100-300 м спостерігається рух вод переважно на схід, який, швидше за все, компенсує нагін вод до західних берегів океану, викликаний дією пасатних вітрів.

4. Вплив на течії рельєфу дна та обрисів берегів