Добре нанесена обстановка – результат умілого нанесення умовних знаків і скорочених позначень

Нанесена на робочу карту обстановка, є не що інше, як сукупність умовних знаків, скорочених позначень і написів.

Умовні знаки і обстановка, що відображається з їх допомогою, відіграє велику роль в управлінні військами, оскільки вони служать засобом відображення об'єктивної дійсності, тобто бойової обстановки.

З їх допомогою показують положення підрозділів (їх розміри), характер дій, кількість сил і засобів, мету дій і способи її досягнення.

Умовні тактичні позначення – це своєрідна мова армії, узаконена бойовими статутами і настановами. Тому необхідно суворо дотримувати чіткість їх нанесення, однозначність розуміння. В цьому випадку робоча карта не тільки сприяє узагальненню зібраних даних про бойову обстановку, але і дозволяє мати з них максимальну інформацію, більшу, ніж зібрані розрізнені відомості, що містяться в текстових документах. Встановлена система тактичних умовних знаків знаходиться в постійному розвитку і зміні. Це явище закономірне, воно пов'язаної із загальним розвитком бойової техніки, озброєння і способів ведення бойових дій підрозділів різних родів військ всіх видів Збройних Сил України.

Для швидкого нанесення обстановки на робочу карту, символи тактичних умовних знаків повинні бути:

- наочними;

- простими;

- не допускати різного тлумачення їх змісту;

- забезпечувати можливість користуватися технічними засобами.

Добре нанесена обстановка – результат умілого нанесення умовних знаків і скорочених позначень.

Лінійні замкнуті і напівзамкнені умовні знаки (положення військ, траншеї, вогневі позиції артилерії, рубежі різного призначення і тому подібне) наносяться на карту з дотриманням масштабу. Тому їх часто називають масштабними умовними знаками.

Фігурні умовні знаки, що мають правильну геометричну форму, окрім районів і ділянок вогню артилерії (одиночні танки, артилерійські і мінометні батареї на вогневих позиціях, деякі тилові підрозділи і так далі), а також деякі комбіновані умовні знаки, що складаються з поєднання ліній і фігур (пункти управління, засоби зв'язку, деякі інженерні засоби і споруди і так далі), є точковими об'єктами, є немасштабными, тобто наносяться на карту без дотримання масштабу.

Об'єкти, що позначаються на карті немасштабными умовними знаками, окрім командних пунктів, наносяться на карту так, щоб центр умовного знаку знаходився в точці розташування об'єкту на місцевості. Координати цього об'єкту при орієнтуванні по карті або передачі обстановки з карти повинні даватися по центру знаку [на мал. 9 (стр.47) місце об'єкту показане крапкою – Помбрик И.Д., Шевченко Н.А., Карта офицера. – М.: Воениздат, 1985 г. – послідуючі посилання на те ж джерело].

Командно-спостережний пункт наноситься на карту так, щоб вертикальна пряма лінія, що є продовженням однієї із сторін геометричної фігури, своїм нижнім кінцем упиралася в точку місцевості, де розміщується пункт управління. Командно-спостережний пункт 1-го механізованого батальйону 6-ої механізованої бригади розміщується на північному узліссі гаю 500 м. східніше Сизово [на рис.10 (стр.48) показано, як він повинен бути нанесений на карту].

При нанесенні на карту командного пункту не слід забувати, що при наступі або русі в західному напрямку або обороні фронтом на захід фігура знаку буде розташована вправо від вертикальної лінії, вказуючи місце його розташування, і навпаки, при наступі або обороні фронтом на схід фігура знаку повинна бути розгорнена вліво [рис.11,а (стр.49)].

При наступі в північному або південному напрямку і обороні фронтом на південь або на північ фігура командного пункту викреслюється вправо від вертикальної лінії [рис.11,б (стр.49)], а противника – вліво.

За своїм змістом умовні позначення можуть бути одинарними або груповими. Одинарними умовними позначеннями є окремі самостійні умовні знаки, використовувані зазвичай для нанесення на робочу карту окремих елементів бойового порядку підрозділу або одинарних об'єктів (цілей), що відображаються одним знаком.

Групові умовні позначення є комбінацією одинарних умовних знаків, використовуваних для відображення на робочій карті бойового порядку механізованого підрозділу в цілому або бойової обстановки на певний час.

Не менш важливе значення для успішного оволодіння мистецтвом ведення робочої карти має точне дотримання прийнятих умовних скорочень, позначень і написів. Вони застосовуються для прискорення нанесення обстановки на карту і розробки бойових документів. Скільки місця і час зайняло б написання на карті такої фрази, як, наприклад, збірний пункт пошкоджених машин, протитанкова артилерійська батарея, 1-а механізована рота 1-го механізованого батальйону. На листі паперу це зайняло декілька строк. Використовуючи ж відповідні скорочення, ми це можемо записати так: ЗППМ, птабатр, 1 мр 1мб, тобто всього півстроки. Важливо знати ці скорочення і правильно їх застосовувати, оскільки неправильно написана буква в такому поєднанні в корені міняє суть і може ввести в оману. Для підтвердження сказаного приведемо приклад. У бойових статутах передбачаються скорочення: ТР – тактична ракета, тр – танкова рота. Якщо при отриманні повідомлення «В районі А встановлена наявність танкової роти противника» на карті замість тр написати ТР, а потім доповісти про це старшому командирові (начальникові), то ця недбалість може спричинити ухвалення помилкового рішення.

У тих випадках, коли застосовуються не передбачені статутами і настановами скорочені позначення, їх значення повинне бути пояснене на полях карти в таблиці умовних позначень. При цьому слід враховувати, що принцип визначення скороченого позначення, як правило, полягає в тому, що з повного найменування підрозділів, бойової техніки, способів застосування їх в бою і так далі беруться тільки початкові букви або склади кожного слова, які підлягають скороченню. Враховується при цьому і благозвучність скорочення, а також по можливості і не його повторюваність з вже наявними скороченнями. Наприклад, термін «танкова рота» має скорочення тр. При необхідності нанесення на карту положення інженерно-саперної роти скорочення складатиметься з початкових букв іср.

При нанесенні на карту положення підрозділів, що організаційно входять до складу однієї частини, вони позначаються без вказівки номера частині, наприклад 1мр, 2тр, 2батр і так далі, придані підрозділи – з вказівкою номера частині, наприклад 1батр 3абр.

Потрібно дотримуватися ще одного правила, що дозволяє скорочувати напис найменувань батальйонів і дивізіонів, що входять до складу якої-небудь частини. Якщо, наприклад, 1-й дивізіон входить до складу 3-ої артилерійської бригади, 2-й механізований батальйон – до складу 7-ої механізованої бригади, а 1-й механізований батальйон – до складу 12-ої механізованої бригади, то цей запис на карті можна зробити так: 1/3 абр, 2/7 мбр, 1/12 мбр. Це правило розповсюджується на ланку роти і батареї і не розповсюджується на поєднання частина – з'єднання.

Батальйони, що входять до складу однієї частини, записуються під порядковими номерами (1 мб, 2 мб і так далі). якщо ж батальйон діє у відриві від головних сил, наприклад в передовому загоні (авангарді), то в цьому випадку і його приналежність – 1/5 мбр. Сусідні батальйони указуються з номером бригади, до складу якої вони входять. Це положення розповсюджується і на підрозділи інших родів військ.

Скорочення найменувань з'єднань, частин, підрозділів і озброєння противника проводиться по тих же правилах, що і для наших військ, але в строгій відповідності з прийнятими у противника найменуваннями, наприклад 5 бртд, 3 мпб,

4 мпбр, батр «Хок».

При нанесенні на карту деяких засобів ядерного нападу противника замість повного найменування також можна застосовувати скорочені позначення по заголовних буквах цих засобів, наприклад: «Ланс» – «Л», «Сержант» – «С», і так далі [рис.12 (стр.52)].

Якщо у складі військ противника є з'єднання (частини) різних держав, то при необхідності до їх скороченого позначення додається скорочена назва країни, до якої вони належать.

2-е питання: Правила нанесення умовних тактичних знаків і скорочених позначень на карту.

Оскільки командири підрозділів найчастіше наносять обстановку з бойового наказу або розпорядження, найбільш зручним для запам'ятовування буде нанесення початкової для ухвалення рішення обстановки в тій послідовності, в якій висловлюється або віддається бойовий наказ.

Механізовані підрозділи в обороні, окопи артилерійських гармат і окремих танків наносяться на карту лініями з штрихами товщиною 0,5-1 мм (залежно від масштабу карти). Штрихи наносяться перпендикулярно до лінії з рухом олівця «на лінію». Величина кроку між штрихами повинна бути близько 2 мм, висота штриха 1 мм і товщина 0,5 мм [рис.24 (стр.67)].

Лінії траншей проводяться відповідно до займаного підрозділами положення, погодивши з умовами рельєфу місцевості [рис.25 (стр.69)]. Вони не повинні затемняти або закривати топографічну основу карти.

Для швидкого відшукання місцевих предметів треба дотримуватися наступного правила: рубежі для своїх військ вказуються двома крапками з перерахуванням населених пунктів і інших місцевих предметів справа – наліво, а райони оборони, зосередження (розташування) – трьома-чотирма крапками проти ходу годинникової стрілки. Смуга(ділянка) оборони указується не менше чим чотирма крапками таким же способом, як і район [рис.28 (стр.70)]. У такому ж напрямі проводиться і лінія рубежу, району або смуги.

Умовні знаки підрозділів, що знаходяться на марші, слід наносити не на дорогах або колонних шляхах, а уздовж них, з південного і східного боку на віддаленні 2-3 мм від дороги (колонного шляху) [рис.35 (стр.75)].

Для виконання напису у колон при зображенні на карті (схемі) похідного порядку, найменування елементів похідного порядку пишуться зверху колони, а склад – під колоною. Умовний знак колони механізованого батальйону із засобами посилення показується без урахування місця проходження в ній механізованих підрозділів, танків і артилерії [рис.36 (стр.77)].

Колони артилерійських, мінометних, зенітних підрозділів і підрозділів ПТУР позначаються відповідним знаком для будь-якої колони (лінією) з необхідною кількістю рисок і з відповідними написами [рис.37 (стр.77)].

Розмежувальні лінії у всіх випадках, окрім відходу і перегрупування (маршу) від фронту в тил, наносяться з тилу до фронту, а далі в наступі і на марші – на глибину бойового завдання, а в обороні – на дальність дійсного вогню підтримуючих або штатних вогневих засобів. Неодмінною умовою для проведення розмежувальних ліній є обов'язкова вказівка пунктів місцевості на передньому краю оборони противника (у наступі) і своїх військ (у обороні) [рис.72,40 (стр.108,82)]. При цьому довжина пунктирної лінії при позначенні нею меж батальйону повинна бути рівною 5 мм, розриви між лініями – 2-3 мм. У бригадній та полковій розмежувальній лінії пунктиром наносяться лінії завдовжки 10 мм, розриви між ними 5 мм з крапкою.

Дужка наноситься у місцевого предмету так, щоб не її коло, а уявна лінія, яку можна провести через її кінці, включало або виключало даний місцевий предмет. Бажано, щоб дужка завжди дорівнювала половині кола. Величина дужки вибирається по лінійці залежно від характеру місцевого предмету:

- біля висот, мостів, кілометрових стовпів, невеликих населених пунктів або їх околиць зазвичай наносяться маленькі дужки радіусом 3-4 мм;

- біля великих міст, великих лісових масивів – середні по величині дужки радіусом 6 мм [рис.38 (стр.79)].

При проведенні розмежувальної лінії обов'язково повинна дотримуватися такої послідовності: спочатку на карті відшукуються всі місцеві предмети, через які вона проходить, і біля них наноситься дужка, а потім проводиться сама лінія.

Спочатку указується розмежувальна лінія справа, потім – зліва. Необхідно засвоїти:

- у наступі розмежувальні лінії указуються на всю глибину бойового завдання підрозділу;

- у обороні на дальність дійсного вогню підтримуючих і штатних вогневих засобів підрозділу;

- при виході з бою і відході – до кінцевого рубежу відходу [рис.40 (стр.81)].

При нанесенні обстановки на карту треба пам'ятати ще про одну особливість в проведенні розмежувальних ліній: часто буває, що частина місцевих предметів, по яких вони наносяться, не входить в смугу дій. В усній постановці завдань перед такими пунктами указується «виключно», а в письмових бойових документах скорочено пишеться (викл).

Наприклад, при постановці завдань 1мб ліва розмежувальна лінія для нього може бути вказана так [рис.41 (стр.82)]: Ольгино, (викл) відм. 32,7, Світовий. У даному прикладі відм. 32,7 не входить в смугу дій 1мб.

Для позначення на карті положення і характеру дій противника застосовуються ті ж умовні знаки, що і для своїх військ.

При нанесенні на карту вогневих засобів противника, що відрізняються від подібних засобів наший армії по своїх ТТД, знак їх умовно прирівнюється до подібного вогневого засобу наший армії з обмовкою у знаку або в таблиці умовних позначень або ж для його позначення використовується новий знак також з відповідною обмовкою [рис.42 (стр.83)].

Пускова установка тактичних ракет на стартовій позиції незалежно від напряму дій має постійне позначення [рис.43 (стр.84)].

Райони або рубежі, займані противником, указуються по ходу годинникової стрілки справа наліво, при цьому треба в думках поставити себе обличчям у бік противника [рис.44 (стр.84)].

При постановці завдання або ухваленні рішення на знищення противника в певному районі послідовність перерахування пунктів повинна відповідати порядку вказання їх стосовно району оборони або розташування противника [рис.45 (стр.84)].

При завданні ядерних ударів противника, зовнішній круг завданих ядерних ударів противника наноситься в масштабі по комбінованій поразці особового складу залежно від вигляду і положення об'єкту [рис.53, а (стр.91)]. Написи у знаку пишуться і розташовуються праворуч від умовного знаку [рис.53, б і в (стр.91)].

Зони радіоактивного зараження при нанесенні противником ядерних ударів наносяться на карту в масштабі, як показано на [рис.53, д (стр.91)], для їх нанесення необхідно мати метеорологічні дані про швидкість і напрям середнього вітру по висотах з вказівкою часу, для якого він визначений [рис.54 (стр.92)].

Ділянки місцевості, що піддалися зараженню ОВ противника, наносяться на карту замкнутою овальною лінією синього кольору, усередині затушовуються олівцем жовтого кольору, із стрілками які, вказують напрям розповсюдження зараженого повітря. Поряд із знаком указуються тип ОВ і час застосування (виявлення) [рис.56 (стр.93)]. Для нанесення на карту, необхідно мати метеорологічні дані про швидкість і напрям вітру в приземному шарі повітря з вказівкою хмарності, температури повітря і ґрунту, а так само час застосування (виявлення), які наносяться на вільному місці карти у вигляді стріли з написами пояснень [рис.57 (стр.95)].

На робочій карті командира в тому місці, де поміщені таблиця умовних позначень або написи пояснень, можуть бути нанесені астрономічні дані обстановки: час сходу і заходу Сонця і довгота дня [рис.58 (стр.94)].

Позиційні райони ракетних підрозділів і частин противника без вказівки в них місця розташування стартових батарей позначаються так само, як і вогневі позиції артилерії в аналогічному положенні із застосуванням умовного знаку пускової установки [рис.59, а (стр.96)]. Запасний або хибний позиційний район позначається так само, як і планований для заняття район, але з додаванням у вигляді чисельника букви З або Х над найменуванням підрозділу (частини) [рис.59, б (стр.95)].

Напрям головного удару в тактичній ланці позначається тільки пунктирною широкою стрілою, без додаткових фігурних знаків. Першою крапкою повинен указуватися місцевий предмет на передньому краю оборони противника або перед ним. Остання крапка повинна знаходитися перед рубежем кінцевого завдання або на ньому. При цьому повинно вказуватися по яскраво вираженим орієнтирам (місцевим предметам) [рис.60 (стр.96)].

Бойові завдання механізованих і танкових підрозділів і аеромобільних військ в наступі наносяться на карту пунктирною лінією із стрілкою. Довжина пунктиру для позначення роти складає 4 мм з відстанню між пунктирами до 2 мм, а для позначення батальйонуі частини – така ж, як і для розмежувальної лінії. Стрілка указує характер і напрям дій підрозділу, її довжина повинна забезпечувати чітке нанесення знаку підрозділу. Тому на стрілці перед її вістрям обов'язково проставляються поперечні риски: одна – взвод, дві – рота, три – батальйон. У наступі завдання рот і батальйонів по глибині можуть співпадати. В цьому випадку наноситься не два рубежі, а один з відповідними написами пояснень [рис.61 (стр.97)].

Райони, рубежі переходу в атаку (введення в бій) наносяться на карту з урахуванням рельєфу місцевості [рис.62 (стр.98)].

При нанесенні рубежу переходу в атаку, рубежу введення в бій, вогневого рубежу поряд з умовним знаком необхідно вказати, який підрозділ вводиться або виходить на цей рубіж. За наявності у підрозділу декількох рубежів, наприклад введення в бій, то кожному з них привласнюється номер, який пишеться в чисельнику, а номер і найменування військової одиниці – в знаменнику. Нумерація рубежів введення в бій здійснюється від своїх військ у бік напряму наступу. При призначенні танковим підрозділам декількох вогневих рубежів вони також можуть мати послідовну нумерацію [рис.63 (стр.99)].

При вказівці і нанесенні на карту напрямків наступу:

- перша точка указується перед рубежем переходу в атаку (розгортання або введення в бій), тобто лінія напряму наступу повинна бути як би продовженням лінії стрілки на умовному знаку рубежу або завдання підрозділу;

- напрямок наступу повинен закінчуватися перед рубежем або районом, яким оволодіває підрозділ, або в межах району, не виходячи за його межу;

- довжина пунктирної лінії для позначення напряму наступу (контратаки) береться така ж, як і для нанесення розмежувальних ліній, районів і рубежів [рис.64 (стр.101)].

Вогневі позиції, райони розташування артилерійських підрозділів різнорідного складу наносяться з урахуванням калібру і виду артилерії [рис.65 (стр.102)]. Це відноситься і до позначення вогневих рубежів, районів розташування, похідних колон протитанкового резерву [рис.66 (стр.103)].

Місця пунктів управління наносяться тільки на карти командира, начальника штабу і начальника зв'язку. Розміри їх умовних позначень визначаються залежно від значності військової інстанції і масштабу карти і, отже, для однієї ланки (батальйон – дивізіон, та інш.) повинні бути однаковими. Всі спостережні пункти повинні наноситися на карту також однаковим розміром [рис.69 (стр.105)].

При нанесенні на карту тилових підрозділів немає потреби дублювати написом «тил» їх умовний знак, слід лише нанести встановленим умовним знаком район розміщення тилових підрозділів батальйону [рис.70 (стр.105)].

При нанесенні на карту елементів бойового порядку, територіально розташованих в одному районі, перевага віддається елементу, що має важливіше значення для того офіцера, який її веде. На [рис.74 (стр.111)] показаний фрагмент обстановки, відображеної на карті командира механізованого батальйону і командира артилерійського дивізіону.

Кількість підрозділів і порядкові числівники, на відміну від нумерації пишуться словом, наприклад дві мр, трьома ісв, перший ешелон.

Маршрут руху, як правило, наноситься південнішим або східнішим дорогі на видаленні не більше 3 міліметрів. В цьому випадку, прискорюється сам процес нанесення маршруту на карту, оскільки при проведенні лінії олівцем, не закривається умовний знак дорогі – вона знаходиться в полі зору на всьому протязі маршруту і при підтушовуванні лінії маршруту не з'єднується з дорогою [рис.81 (стр.120)].

Вихідний пункт (рубіж) наноситься в тій частині місцевого предмету, яка обернена у бік руху, з обов'язковим перетином маршруту (при русі на захід – із західного боку, при русі на південь – з південною і так далі). Якщо на карту наноситься декілька маршрутів або підрозділ здійснює марш по одному з декількох маршрутів, то номери їх позначаються зазвичай у вихідного пункту (рубежу) над або під лінією маршруту [рис.82 (стр.122)].

Час проходження підрозділами початкового пункту і пунктів регулювання показується в таблиці, що розташовується поряд з умовним знаком на вільному місці карти [рис.83 (стр.122)].

В ході бою дуже важливо правильно показати умовними знаками характер дій сторін. Адже кожен неправильно нанесений знак може вплинути на оцінку обстановки, а часом і на ухвалення рішення, зокрема на зміст бойових завдань підлеглим. Найчастіше зустрічаються наступні помилки [рис.85 (стр.124)]:

- несумісність дій (противник обороняється, а свої війська відходять; ця помилка часто виникає із-за невміння показати на карті, що підрозділ зупинений противником на рубежі або зустрів опір противника на рубежі та успіху не має);

- перетин лінії фронту противника;

- не витримується відстань між положеннями сторін.

При здійсненні маршу положення військ, що знаходяться в колонах на привалі або в пунктах збору (очікувальних районах), а також другого ешелону в ході наступу показується поєднанням умовних знаків району розташування і відповідною даному підрозділу колони [рис.90 (стр.128)].

При постановці бойових завдань механізованим (танковим) підрозділам на форсування водної перешкоди указується ділянка форсування на місцевості зручній для переправи, яка є прилеглою до обох берегів водної перешкоди. Залежно від характеру місцевості, прилеглої до річки, ділянка форсування по розмірах може співпадати з шириною смуги наступу підрозділу. Якщо місцевість не допускає цього, то ділянка форсування займатиме частину смуги наступу, зручну для переправи.

Ділянка форсування на робочій карті наноситься пунктирною лінією червоного кольору по відповідній конфігурації русла річки.

Ділянка форсування батальйону включає [рис.95 (стр.133)]:

- пункти десантної і поромної переправ;

- місця для облаштування переправ танків під водою;

- місця посадки підрозділів на переправні засоби;

- райони герметизації танків.

На ділянці форсування організовується комендантська служба.

Поиск по сайту: